9. Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.

У величезній екваторіальній області острівної Південно-Східної Азії нині повністю чи частково розташовані 6 незалежних держав – Республіка Індонезія (1919,44 тис. кв. км, 235 млн. чол. на 2004 р.), Республіка Філіппіни (300 тис. кв. км, 84,555 млн. чол.), східна частина Малайзії (329,75 тис. кв. км, 22,678 млн. чол.), Республіка Сінгапур (647,5 кв. км, 4,45 млн.чол.), султанат Бруней-Даруссалам (5,77 тис. кв. км, 350,75 тис. чол.) і Східний Тимор (14,925 тис. кв. км, 740 тис. чол.).

Поширена з кінця ХІХ ст. назва четвертої за чисельністю населення держави світу - “Індонезія” – в перекладі з грецької мови означає “острівна Індія”, навіть давніше найменування – “Нусантара” малайською мовою (саме на її основі була створена державна мова цієї країни – “бахаса індонесіа”) перекладається як “острівна країна”. Це не випадково, оскільки Індонезія розташована на 13667-ми островах Малайського архіпелагу, із котрих менше половини мають власні назви і лише 992 заселені. Вони поділяються на два нерівні пасма: відносно довгі й вузькі острови Суматра (на санскриті – „океан”), Ява (на санскриті – „острів вівса”), Тимор (малайською – „схід”) та інші – на півдні, й компактні Калімантан (малайською – „земля мангрових дерев”), Сулавесі, Молукські острови та Нова Гвінея – на півночі. Філіппіни, названі на честь спадкоємця іспанського королівського престолу, складаються з 7107-ми островів, причому тільки трохи більше третини з них мають власні назви й біля 800 заселені. 9/10 мешканців країни зосереджено на 11-ти найбільших островах – Лусоні, Мінданао, Самарі, Негросі та ін.

Острови Малайського й Філіппінського архіпелагів – вулканічного походження і гористі (найвища точка Індонезії – 5030-м гора Пунчак-Джая на заході Нової Гвінеї, Філіппін – 2954-м вулкан Апо-Волкано на Мінданао), чимало вулканів діючі (Пінатубо на півдні Лусону вивергався у 1991 і 1992 рр. після 600-річного мовчання), нерідко трапляються землетруси. Під час одного з останніх у лютому 1994 р. на Суматрі загинуло 180 чоловік, але найжахливішим за останні тисячоліття став землетрус біля північно-східного узбережжя острова 26 грудня 2004 р., що супроводжувався гігантською хвилею цунамі на узбережжі Таїланду, Шрі Ланки та Мальдівських островів і забрав життя 300 тис. чол., майже половина жертв припала на Індонезію. Обширні рівнини, особливо на Суматрі й Калімантані, біля морського узбережжя заболочені й важкопрохідні, часто у внутрішні області островів можна дістатися лише ріками, що утворюють густу мережу.

Надра островів, особливо Малайських, багаті на нафту, природний газ, олово (Індонезія посідає 2-ге місце у світі за видобутком), нікель (4-е місце), є крупні поклади вугілля, міді, уранової руди. Клімат архіпелагів – мусонний екваторіальний і субекваторіальний, з високою вологістю повітря та середньорічними температурами від +23 до +30, але в горах вище 1500 м трапляються заморозки.

Індонезія – один із центрів антропогенезу, ще у 1891-1893 рр. нідерландський антрополог Ежен Дюбуа виявив на Яві рештки пітекантропа прямоходячого, що жив протягом майже 1,5 млн. років і зник біля 100 тис. років тому. Окремі дослідники вважають його попередником австралоїдної гілки еволюції “людини розумної” (homo sapiens), її представниками сьогодні є нечисленні папуаські народи Нової Гвінеї та гірські негроїдні племена Мінданао і Лусону. Але з V-ІV тис. до н.е. почалося заселення Малайського і Філіппінського архіпелагів австронезійськими етносами з Індокитаю і Тайваню, що частково асимілювали попередників, а решту витіснили у важкодоступні райони.

У ІІ ст. н.е. під впливом індуської цивілізації на Суматрі та Яві виникли перші ранньофеодальні держави, через два століття значного поширення в регіоні набув буддизм, тому до VІІ ст. в якості літературної мови всіх індонезійських держав використовувався санскрит. Могутня індуїзована держава Шривіджайя (VІ-Х ст.) з центром на Суматрі об’єднала значну частину Малайського архіпелагу й підпорядкувала своєму впливові Філіппіни.

З кінця ХІІІ ст. (після невдалих спроб монгольського завоювання) провідна роль у регіоні перейшла до яванської імперії Маджапахіт, що прийняла іслам. Але на початку ХVІ ст. вона розпалася, що полегшило завоювання Іспанією у 1565-1571 рр. Філіппінського архіпелагу, Португалією – Тимору, а решту островів Малайського архіпелагу протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. опанували Нідерланди. Народи Південно-Східної Азії чинили запеклий опір загарбникам, символом боротьби філіппінців за незалежність став один із вождів острова Мактан Лапу-Лапу, від руки котрого 27 квітня 1521 р. загинув першовідкривач Фернан Магеллан. Індонезійці шанують керівника народного повстання 1674-1679 рр. на острові Мадура біля Яви князя Трунуджайя і національного героя країни, султана Джок’якарти Діпонегоро, який у 1825-1830 рр. очолив визвольну війну проти “невірних”-голандців.

Філіппінцям одним із перших в Азії вдалося скинути іспанське колоніальне ярмо в результаті національно-визвольної революції 1896-1898 рр., але незалежна республіка припинила своє існування після висадки військ США і американо-філіппінської війни 1899-1904 рр. В Індонезії боротьбу за створення незалежної демократичної держави очолила Національна партія, заснована у червні 1927 р. інженером Ахмедом Сукарно (1901-1970 рр.). Він висунув теорію мархаенізму – ідеології простої людини, в котрій поєднувалися окремі соціалістичні ідеї, положення теорії Сунь Ятсена і гандизму (тактика неспівробітництва з властями). В разі перемоги антиколоніальної революції передбачалося створення суспільства без класів і капіталізму, захист інтересів робітників та землеробів.