Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Країнознавство.doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
28.04.2019
Размер:
1.48 Mб
Скачать
  1. Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.

Пов’язані спільною історичною долею, три суміжні країни Індокитаю – В’єтнам („південна земля”, 329,56 тис. кв. км, 81,14 млн. чол.) Камбоджа (названа на честь містичного прабатька кхмерів Камбу, 181,04 тис. кв. км, 12,727 млн. чол.) і Лаос (236,8 тис. кв. км, 5,776 млн. чол.) – простягнулись більш, ніж на 1750 км уздовж східного узбережжя півострова, де у давнину й Середньовіччя пролягав головний морський шлях, який сполучав Близький Схід із Китаєм і Кореєю. Хто панував на цьому шляху, той прагнув закріпитися на в’єтнамському узбережжі, мешканці котрого полюбляють порівнювати свою країну з двома кошиками рису (дельта р. Червоної на півночі та дельта Меконгу, „голови усіх річок” кхмерською, на півдні), що висять на коромислі (Аннамські гори Центрального В’єтнаму).

Три чверті території В’єтнаму займають гори (найвища вершина – Фан-Сі-Пан, 3143 м, на північному нагір’ї Юннань), що хребтами тягнуться з півночі на південь, тому холодне повітря з Китаю взимку нерідко призводить до зниження температури на гористій півночі країни до + 5-10 (це найпрохолодніший район у Південно-Східній Азії, де не ростуть чимало тропічних культур). Але холодні маси повітря ніколи не сягають центральних і південних областей В’єтнаму, де (як і в гористому Лаосі та рівнинній Камбоджі) завжди спекотно, а перепади температур незначні: + 22-29. Особливості місцевого клімату значною мірою формуються і під впливом літнього вологого (південного й південно-західного) та зимового сухого (північно-східного) мусонів, на узбережжі Південно-Китайського моря й Сіамської затоки навесні та восени трапляються тайфуни. Головним природним багатством Камбоджі й Лаосу є цінні породи деревини, але на континентальному шельфові В’єтнаму є великі запаси нафти, а на півночі й північному сході зосереджені поклади кам’яного вугілля, вольфраму, цинку, свинцю, залізних і марганцевих руд.

Сучасна територія В’єтнаму була однією з найдавніших областей проживання людини, але перше державне утворення – Ванланг – виникло лише у VІІ ст. до н.е., з часом північ країни і південь сучасного Китаю увійшли до давньої федерації Намв’єт. У ІІ ст. до н.е. вона була завойована імперією Західна Хань, та, незважаючи на більш, ніж тисячолітнє панування китайських феодалів (до 939 р.), в’єтнамський народ зумів зберегти самобутність своєї культури й мови. Після здобуття незалежності в північній і центральній частинах країни під управлінням династії Лі (1009-1225 рр.) утворилася єдина держава Дайков’єт, перейменована у 1069 р. у Великий В’єтнамДайв’єт. Її політичний лад спирався на китайську традицію, а державною доктриною стало конфуціанство, країна була ніби “маленьким драконом” у тіні величезної імперії на півночі.

Але на той час провідна військово-політична роль у регіоні перейшла до імперії Камбуджадеша, що виникла у ІХ ст. і невдовзі крім Камбоджі охоплювала Центральну М’янму (на санскриті – „сильні”), Сіам (на санскриті – „коричневий”), Лаос та Південний В’єтнам. З тих часів у Камбоджі офіційно править одна й та ж династія, але наприкінці ХІІІ ст. імперія розпалася, в її складі залишилися лише землі, населені кхмерами-буддистами. У 1620 р., коли кхмерський король Четта ІІ одружився з в’єтнамською принцесою, країна фактично була поділена між Дайв’єтом і Сіамом, що надовго внесло гостру напруженість у в’єтнамсько-камбоджійські відносини. Дайв’єт у ХІІІ ст. тричі зазнав вторгнення монгольських армій хана Хубілая, проте відстояв свою незалежність і в подальшому успішно відбивав періодичні напади китайських і китайсько-маньчжурських військ. Однак унаслідок феодальних міжусобиць у 1862-1893 рр. регіон потрапив у колоніальну залежність від Франції в якості Індокитайського Союзу.