2.2 Сучасні спеціальні інформаційні операції сша на світовому нафтовому ринку
Найбільший вплив на пропозицію нафти в світі мають уряди країн, що володіють суттєвими енергоресурсами, завдяки національним нафтовидобувним компаніям, а деякі – завдяки членству в ОПЕК. Є три простих підходи до визначення ролі країни на нафтовому ринку. Перший - це порівняння базових відмінностей між компаніями, що належать інвесторам та компаніями, що контролюються урядом. Другий – це вивчення ролі держави в цілому. Третій - це порівняння членів Організації Країн Експортерів Нафти та країн поза цією структурою. Отже, не дивлячись на те, що приватні нафтовидобувні компанії вважаються відповідальними за виробництво нафтопродуктів, національні нафтові компанії насправді контролюють більшу частину світового видобутку (52%) та резервів (88%) нафти [19]. Світову пропозицію нафти забезпечують три типи нафтовидобувних компаній, які мають різні стратегії та цілі:
1. Нафтовидобувні компанії, що належать групі інвесторів, або, так звані, міжнародні нафтовидобувні компанії,включаючи ExxonMobil, що базується у Сполучених Штатах, RoyalDutchShell, та BP, зацікавлені у прибутках власників акцій. Їх основна ціль – швидкий видобуток нафти з джерел, до яких вони отримали доступ, та її продаж за вигідною ціною на світових ринках.
2. Національні нафтовидобувні компанії з стратегічною автономією, що функціонують як корпоративні утворення, часто балансують між орієнтацією на прибуток та інтересами держави
3. Національні нафтовидобувні компанії, що діють як продовження уряду або державної установи, фінансово та стратегічно підтримують програми свого уряду . Вони також надають паливо своїм громадянам за цінами, нижчими від світових. Ці компанії, в залежності від режиму та цілей свого уряду, виконують широкий спектр завдань, що не обов’язково ринково-орієнтовані, а направлені на вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики держави.
США не мають національних нафтовидобувних компаній. Три найбільші базовані в Сполучених Штатах компанії: ExxonMobil, Chevron та ConocoPhillips підзвітні власникам їх акцій, а не уряду Сполучених Штатів. Отже, звідси можна зробити висновок, що уряд США не може прямо впливати на пропозицію нафтопродуктів та кон’юнктуру світового нафтового ринку, як це роблять уряди багатих на нафту країн, таких як члени ОПЕК, що разом контролюють три чверті світових покладів нафти. А, враховуючи зростаючий попит Сполучених Штатів на нафтопродукти, важелі впливу на ринки енергоносіїв є життєво важливими для американської економіки. Саме тому, США шукає їх у інформаційному просторі, де вони мають суттєві переваги, шляхом здійснення спеціальних інформаційних операцій.
Для початку варто визначити цілі, які переслідують США у здійсненні інформаційних операцій на нафтових ринках та пріоритетні напрямки енергетичної політики країни. Економіка Сполучених Штатів є сильно залежною від поставок нафти та вразлива до зростання цін на енергоносії. Попит на нафту в країні змінюється залежно від попиту на продукти, що виробляються з неї – особливо бензин, дизельне паливо та керосин; таким чином зміни у ціні на нафту стають відчутними для споживачів через ціну на кінцеві продукти її переробки. Наприклад, за умови зростання цін на нафту, на думку аналітиків Інформаційної Адміністрації США з питань енергетики, країна зіштовхнеться з такими труднощами:
Коли ціни на бензин зростають, споживачі витрачають більшу частку свого доходу на паливо, а їх витрати на інші товари та послуги зменшуються. Відповідно, збільшується дохід нафтовидобувних та нафтопереробних компаній. Американські видобувні компанії можуть витрачати більше на розробку нових родовищ, видобуток та транспортування нафти, а іноземні компанії можуть витрачати свої надприбутки на американські товари та послуги, але вони будуть відрізняти від тих, що купують громадяни. І від того, скільки американські та іноземні нафтові компанії витрачатимуть на товари та послуги, а також на нерухомість та активи США, буде залежати вплив підвищення цін на нафту на сукупну економіку.
Нафта також життєво важлива для виробництва широкого переліку товарів та послуг,оскільки вона використовується при транспортуванні у всіх типах підприємництва. Підвищення цін на нафту збільшує обсяг інвестицій, і якщо, ці зростання у вартості не можуть бути перенесені на споживачів, такі категорії як робоча сила та акціонерний капітал можуть бути перерозподілені. Це також може призвести до звільнення великої кількості робітників та стагнації заводів і фабрик, зменшуючи обсяг виробництва у короткий строк.
Оскільки США - чистий імпортер нафти, підвищення цін на неї вплине на купівельну спроможність національного доходу США через вплив на міжнародні умови торгівлі. Вища ціна на нафту змусить підприємства Сполучених Штатів відвести більшу частину виробництва на експорт, як противагу для задоволення внутрішніх потреб на товари та послуги, навіть якщо кількість спожитої нафти не змінилась.
Зміни у ціні на нафту також можуть призвести до економічних втрат , коли макроекономічні розбіжності запобігають швидкому подорожчанню товарів кінцевого споживання.
Вищі ціни на нафту підвищують ціни на енергоносії в загалом. В залежності від здатності замінити нафту на інші джерела енергії , зростання у ціні можуть бути значними та чинити макроекономічний ефект [20].
Тому для США є важливим стабільне постачання нафти в країну та стала, вигідна ціна на енергоресурси. Отже, основною метою спеціальних інформаційних операцій США у енергетичній сфері є влив на суб’єктів міжнародних відносин, що причетні до прийняття рішень, які прямо впливають на пропозицію нафтопродуктів та кон’юнктуру ринку енергоносіїв. Сьогодні, інформаційний супровід, став невід’ємною частиною енергетичної політики США, як під час конфліктів так і в мирний час.
Це чітко прослідковується на прикладі подій, що наприкінці 2010-першій половині 2011 років не сходять зі сторінок преси та екранів телебачення. На тлі заворушень на Близькому Сході та у Північній Африці, особливо під час конфлікту в Лівії, ціна на нафту досягла своїх дворічних максимумів. Президент Сполучених Штатів Америки Б. Обама заявив, що США не виключають можливості військового втручання в ситуацію у Лівії, та зазначив, що розглядає весь спектр військових та невійськових заходів [21]. Під «невійськовими заходами», на мою думку, варто розуміти певні економічні санкції та інструменти з арсеналу інформаційної зброї, включаючи повний розрив дипломатичних стосунків з Лівією [22]. Він наголосив, що прийматиме рішення, ґрунтуючись на тому, що краще для лівійського народу, а також з урахуванням того, що дозволить звести до мінімуму шкоду, що наноситься мирним громадянам. З цієї заяви видно, що президент США передбачає втручання у справи Лівії під гаслом захисту мирного населення, тобто чітко прослідковується інформаційний привід.Б. Обамаособисто заявив, щолівійськийлідерМуаммарКаддафівтратив право очолюватикраїну і повинен піти.Лідер СШАтакожпопередивлівійськихможновладців, щосвіт неминуче притягнеїх до відповіді Дана заява, містить погрози та покликана продемонструвати могутність та потенціал Сполучених Штатів у вирішенні даного питання. Загалом у даній ситуації Сполучені Штати позиціонують себе як миротворця та захисника інтересів лівійських громадян та демократії. Насправді США зацікавлені у відвоюванні лівійською опозицією у держави основних нафтових портів.Не дивлячись на те, що країни ОПЕК наразізакривають поставки з Лівії за рахуноксвоїхвиробничихпотужностей,США, у свою чергу, починаєнепокоїтипитання про те, як будутьзакриватися потреби в "чорномузолоті", якщо попит на ньогопродовжитьпідвищуватися на тліподальшоговідновленнясвітовоїекономки[23]. За словами ДаудаКуттаба,керівникасоціальноїмережі в Йорданії, президент Б. Обама підтримуєдемонстрантів і відмовив у допомозібагаторічнимлідерам-корупціонерам. Тожарабська молодь – головнийрушійреволюцій у ПівнічнійАфриці та БлизькомуСході - на вулицяхмістнині не палить американськіпрапори. Молодь хочедемократизуватисвоїкраїни, й Америка їмслугує за приклад. Такими діями Сполучені Штати забезпечують собі підтримку та контроль на Близькому Сході та в Північній Африці у довгостроковій перспективі, оскільки вони зробили ставку на молоде покоління, тобто майбутніх арабських лідерів, що надалі їм гарантує надійні поставки нафти з цих країн. Важливість інформаційного чинника у даному конфлікті підтверджується тим, що наряду із бомбардуванням військами Північно-Атлантичного Альянсу військових баз Лівії, відбулись повітряні атаки на телецентр і будівлю державного інформагентства [24].
Отже, синхронність та координованість інформаційних операцій, зв’язків з громадськістю та публічної дипломатії забезпечує Сполученим штатам контроль та опосередкований вплив на світову енергетичну політику, а відповідно певною мірою гарантує енергетичну безпеку. У інформаційних операціях, що США здійснюють у енергетичній сфері, задіяний майже весь інформаційний інструментарій, починаючи від різних форм ЗМІ(Телебачення, радіо, блоги, соціальні мережі, періодична преса у друкованому та електронному вигляді, урядові сайти та ін.) і закінчуючи невербальними методами впливу.
Сполучені Штати Америки, за допомогою використання інформаційної зброї та реалізації спеціальних інформаційних операцій на світовому нафтовому ринку являються впливовим актором міжнародних енергетичних відносин. Споживаючи колосальні обсяги нафтопродуктів, США мають економічний інтерес у країнах, що забезпечують їх енергоресурсами та періодично втручаються у їхні внутрішні справи, використовуючи збройні та дипломатичні методи, коли певні політичні події загрожують постачанню нафти, провокують підвищення цін на неї, і відповідно можуть мати негативні наслідки для американської економіки. Сполучені Штати мають багатий досвід у здійсненній спеціальних інформаційних операцій, обширні бази даних, значні аналітичні ресурси та контролюють велику кількість каналів засобів масової комунікації по всьому світу. Все це забезпечує їм лідерські позиції в інформаційному середовищі на міжнародній арені та дає змогу через призму інформаційної політики впливати на світовий нафтовий ринок та захищати свої інтереси у енергетичній системі світу.
Оскільки Сполучені Штати сьогодні є лідером за споживанням енергоресурсів, в тому числі нафти та газу, зовнішня енергетична політика країни нерозривно пов'язана з втручанням у справи країн, багатих на поклади нафти. Поряд з силовими методами та економічними санкціями, Сполучені Штати активно застосовують увесь арсенал інформаційної зброї. Об'єктами інформаційного впливу Сполучених Штатів Америки на світовому ринку енергоресурсів є країни, політична ситуація в яких загрожує стабільності забезпечення енергетичних потреб наддержави. Інформаційний супровід інтервенції в Ірак у 2003 році та інформаційне втручання у перебіг подій у Північні Африці у 2010-2011 роках можуть слугувати прикладами спеціальних інформаційних операцій Сполучених Штатів на світовому нафтовому ринку. Проте, світ спіткають такі серйозні енергетичні проблеми як вичерпність традиційних ресурсів, що сьогодні є предметом для активних дискусій вчених, політиків та бізнесменів. Оскільки появановихджереленергії здатна кардинально змінитирозстановку сил у світі. А отже і характер спеціальнихінформаційнихоперацій на світовихенергетичних ринках маєприйнятиіншіформи, а такожмаютьзмінитисьоб'єктивпливу. Наврядчи США вдастьсязначнозменшитиобсягспоживанняенергоресурсів, а отженайраціональнішимрішеннямпроблемизалежностівідімпортунафти є диверсифікаціяджереленергіі. Отже, за офіційноюпозицієюБілого Дому майбутніменергетичноїполітикиСполучених Штатів Америкимає стати розвитокальтернативноіенергетики[26]. На думку адміністраціі Б. Обамимаютьздійснюватисьінвестиціі в екологічночистіенергетичніресурси, які б надалиСШАважелі впливу над енергетичниммайбутнім та забезпечилиекономічнубезпеку країни. Тим не менш, енергія, з традиційнихчиальтернативнихджерел, все одно залишиться одним з визначальнихкомпонентівпроцвітанняекономікикраіни, тому забезпеченнявпливу на світовіенергетичні ринки не втратитьсвоєїактуальності. У добуінформаційногосуспільства, перевага у енергетичнійсфері буде залежативіднаявностітехнологічнихрозробокновихджереленергії, їх захисту, та потужностіінститутівінформаційноговпливу, як на свідомістьвласних громадян так і на суб'єктівміжнароднихвідносин, щопровадятьіноваційнуенергетичнуполітику.
ВІДНОВЛЕННЯ ЄКОНОМІКИ ЯПОНІЇ
Як вам відомо, 11 березня 2011року в результаті сильного землетрусу в Японії та наступного за ним цунамі відбулася аварія на АЕС Фукусіма-1 - велика радіаційна аварія. Відразу після втрати резервних дизельних електростанцій власник станції, компанія TEPCO, заявила уряду Японії про аварійну ситуацію. З цього моменту робота на майданчику АЕС була сфокусована на вирішенні проблеми електропостачання аварійних систем, для чого на станцію вирішили доставляти мобільні силові установки для заміщення непрацюючих дизелів. Уряд Японії присвоїло катастрофі на «Фукусіма-1» 7 рівень за міжнародною шкалою INES. (Всім відома Міжнародна шкала ядерних подій. )За цією шкалою МАГАТЕ рекомендує країнам оповіщати в 24-годинний термін про всі аварії вище 2 рівня небезпеки, коли є хоча б незначні викиди радіації за межі виробничої площадки, а також у випадках подій 0 і 1 рівнів, якщо того вимагає суспільний інтерес за межами країни, в якій вони сталися. 7 рівень найбільший. Такого ж рівня була аварія на Чорнобилі у 1986 році.
З самого початку аварії уряд країни відтягував оприлюднення інформації, щоб не піднімати паніки. А журналісти не могли дістатися місця подій, через зруйновані дороги, повень та через радіацію. Взагалі в уряду самого не було повної інформації, не було точної інформації. Була велика дискусія, зокрема американські ЗМІ тоді повідомляли, що в уряду США було на той час набагато більше інформації, ніж у японського – бо Штати мали супутники і роботи. До речі, роботи, які працювали в перші дні на місці катастрофи, було надано США, в Японії не було своїх, які могли би працювати в таких умовах. Тому багато інформації уряд затримував, а те, що говорили, було неповним. Тобто вони ніби й не брехали, але й не оприлюднювали всього, що знали. Так само боялися спровокувати паніку й медіа. Закордонним кореспондентам збирати інформацію в Японії було ще важче. Особливо якщо йдеться про те, щоб потрапити на прес-конференцію. В Японії вже тривалий час діє система кіша-клаб – прес-клубів. Якщо Білий дім у Штатах проводить конференцію, вони вирішують, хто може прийти на неї. У Японії це вирішує прес-клуб. Як тільки уряд отримав повну інформацію офіс прем’єр-міністра відкрив доступ до офіційної частини і для онлайн-журналістів, і для блогерів, і фрілансерів.
Матеріальні збитки
Втрати виявилися незрівнянно вище, ніж прибуток від втрачених енергоблоків. Японський центр економічних досліджень оцінив демонтаж "Фукусіми-1" у 245 млрд доларів. Ця сума охоплює також відшкодування збитків та матеріальну підтримку жителів 20-кілометрової зони навколо аварійної АЕС. Уряд Японії викупить усі земельні ділянки в цій зоні, заражені в результаті викидів радіоактивних речовин. Ця оцінка не остаточна. Деякі члени комісії вважають, що сума збитків від аварії може збільшитися за рахунок зростаючих витрат на дезактивацію грунту. Японський уряд зобов'язав власника АЕС - компанію TEPCO - виплатити компенсацію вимушеним переселенцям, чисельність яких складає приблизно 80 000 чоловік, але робити це буде пізніше вже зі свого майбутнього прибутку. При цьому уряд Японії зобов'язується контролювати процес виплат до його завершення. 20 травня оператор станції - компанія Tepco - оголосила про відставку президента компанії Масатака Сімідзу. Новим керівником призначено Тосіо Нісідзава. Вартість акцій TEPCO знизилася на 80%, компанія втратила 32 млрд доларів в ринковій вартості. Ця АЕС була застрахована Кельнським атомним пулем, але події через які сталася аварія не були передбачені в договорі, тому страхова компанія не зобов’язана,що-небудь платити.
Дії уряду Японії
Масао Йосіда, директор АЕС "Фукусіма-1 офіційно заявив, що покине посаду за станом здоров'я.
Японський уряд схвалив план створення нового Агентства з ядерної безпеки. Відомство буде підпорядковане Міністерству у справах довкілля. Цей крок є частиною зусиль уряду з метою поліпшення управління атомною енергетикою після аварії на АЕС Фукусіма-1. Нова структура візьме на себе функції агентства з атомної і промислової безпеки, яке нині керує атомною енергетикою країни.
Уряд разом з операторами японських АЕС створили спеціальний фонд, гроші з якого підуть на ліквідацію збитків аварії.
Японія має намір виділити додатково 6,5 млрд. дол. з національного бюджету на відновлення префектури “Фукусіма”. Парламент країни розгляне відповідні поправки в бюджет.
Уряд Японії створив навколо аварійної АЕС "Фукусіма-1" 20-кілометрову зону відчуження на кілька десятиліть.
Зростання ВВП країни в річному виразі склало 1,5%. Хоча експерти, опитані Reuters, очікували збільшення всього на 0,5%.
Обсяг капіталовкладень у звітному періоді збільшився на 1 процентний пункт, а експорт склав 0,4 % від зростання ВВП. У звітному періоді зростання економіки Японії стало найбільшим серед індустріально розвинених країн.
Проте міністр економіки країни Мотохіса Фурукава попередив, економічне відновлення може сповільнитись через зміцнення курсу єни, повені у Таїланді та складної фінансової ситуації в світі. Керівництво Японії планує збільшити обсяг субсидій для компаній, що запускають нові виробничі потужності в Японії, а також спонукати підприємства до освоєння зарубіжних енергетичних ресурсів.
Інші країни
Аварія на японській АЕС «Фукусіма» змінила ставлення людей до атомної енергетики в цілому світі. Цю тенденцію підтверджує опитування, проведене міжнародною компанією Ipsos у 24 країнах, де зосереджено близько 60 відсотків населення планети. У 21 з 24 держав більшість респондентів висловилися за закриття АЕС. Лише в Індії, США та Польщі більша частина громадян усе ще виступають за подальше використання атомної енергетики. Особливо помітна зміна настроїв в Азії: в Китаї, Японії та Південній Кореї кількість противників атомної енергії після подій на «Фукусімі» подвоїлася. До трагедії на «Фукусімі» саме Азія, більше за будь-який інший континент, робила ставку на розвиток атомної енергетики.
Найбільший виробник атомної енергії – Сполучені Штати Америки – ось уже 20 років не будує нових реакторів. 1979 року країна заледве не стала жертвою великої ядерної катастрофи на АЕС Three Miles Island у штаті Пенсільванія. Щоправда, ще більше, ніж повторення колапсу, американці бояться залишитися без світла. Тому, згідно з опитуванням газети USA Today, 53 відсотки мешканців країни вважають, що відмова від ядерної енергетики поставить під загрозу енергетичну безпеку США. Першою про відмову від атомної енергетики заявила Німеччина. До 2022 року всі атомні електростанції ФРН будуть виведені з експлуатації. Згодом проти будівництва АЕС висловилися на референдумі італійці. До 2034 року від атомної енергії відмовиться Швейцарія.
ООН заговорила про нові стандарти як будівництва АЕС, так і прозорості їх роботи. Франція пропонує створити світові сили швидкого реагування на аварії в ядерній енергетиці. Росія закликає розширити повноваження МАГАТЕ. В Євросоюзі та країнах СНД терміново проводять стрес-тести, перевірки безпеки АЕС і готовності персоналу діяти в таких умовах. Німеччина заявила про прискорення планів скорочення ядерної енергетики з можливим виведенням з експлуатації всіх блоків, які старші за 30 років.
Через землетрус у Японії 2011 рік став найзбитковішим в історії.