1.Методи оцінки вартості основних джерел капіталу, їх переваги та недоліки. Середньозважена та гранична ціна капіталу.
Загальну суму коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, називають ціною капіталу, її величина, або вартість капіталу, певною мірою визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування. Під вартістю капіталу слід розуміти те, у скільки обходиться підприємству весь капітал, що використовується. У широкому розумінні вартість капіталу являє собою розмір фінансової відповідальності, яку бере на себе підприємство за використання у своїй діяльності власного і позикового капіталу.
Методи оцінки вартості капіталу:
1) на основі дивідендів; (Прогноз дивіденду на акцію / Поточна ринкова ціна акції)
2) на основі доходів; (Очікуваний прибуток на акцію / Поточна ринкова ціна акції)
3) на основі визначення ціни капітальних активів. (R = Rf + β(Rm – Rf))
Rf – ставка дохідності за безризиковими вкладеннями; Rm – середньорічний рівень дохідності звичайних акцій. Складова β (Rm – Rf) являє собою коригування на ризик у порівнянні з дохідністю вкладень, вільних від ризику.
Перший підхід полягає в тому, що вартість власного капіталу визначається поточною вартістю дивідендів, які акціонери або отримують, або очікують отримати від підприємства. Логіка концепції полягає в тому, що явні або очікувані витрати чистого прибутку у вигляді дивідендів розглядаються як плата за власний капітал.
У цілому дивідендний підхід до визначення ціни власного капіталу є зрозумілим та наочним, у чому полягають його переваги. Акціонери не нададуть капітал, якщо натомість не отримають дивіденди. Звідси дивіденди і є плата за власний капітал, а вартість капіталу визначається співвідношенням першого показника до другого. Разом з тим такий підхід має також і суттєвий недолік, пов’язаний з тим, що при його використанні не враховується капіталізована частина прибутку, тобто частина чистого прибутку, що залишається на підприємстві (реінвестується).
Другий підхід – дохідний передбачає включення повного розміру прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Проблеми використання формули пов’язані з надійністю прогнозу очікуваного чистого прибутку і, власне, існуванням ринкової вартості акцій. Так само, як і при дивідендному підході, аналітику необхідно обирати між історичним і прогнозним значенням показників, що беруть участь у визначенні ціни власного капіталу.
Третій підхід передбачає встановлення нормальної ринкової дохідності акцій, скоригованої залежно від ступеня ризику. Для використання цього підходу необхідна інформація про оцінку рівня дохідності вільних від ризику цінних паперів, оцінку рівня дохідності цінних паперів, середніх за ступенем ризику, характеристику величини ризику. Останнім параметром виступає коефіцієнт β, який визначає величину систематичного ризику, тобто ризику, що виникає у результаті коливань дохідності на ринку цінних паперів.
Середню вартість власних та позикових ресурсів підприємства називають середньозваженою вартістю капіталу (WACC — Weighted Average Cost of Capital).
Середньозважена вартість капіталу (СЗВК) визначає середньозважену ціну кожної грошової одиниці капіталу, а також середньозважену ціну кожної нової грошової одиниці приросту капіталу в разі, коли капітал підприємства збільшується:
де: Wd, Wp, і We – відповідно частки позикових коштів, привілейованих акцій, власного капіталу (звичайних акцій і нерозподіленого прибутку),Kd, Kp, і Ke – вартості відповідних частин капіталу, T – ставка податку на прибуток.
Гранична вартість капіталу (Marginal Cost of Capital, MCC) — це мінімальна вартість, за якою підприємство може залучити нову грошову одиницю. Гранична вартість росте внаслідок все більшого зростання капіталу протягом даного періоду та визначається як вартість залучення нових фінансових ресурсів при видозміненій структурі капіталу. Графік граничної вартості капіталу визначає зв’язок між середньозваженою вартістю капіталу та загальною сумою нового капіталу залученого в оборот підприємства
2. Задачі, основні напрямки, інформаційне забезпечення аналізу оборотних активів підприємства
Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Основним завданням оборотних активів - є забезпечення безперервного процесу виробництва. Оборотним активам належить особливе місце у структурі підприємства, бо переважно вони забезпечують стійкий фінансовий стан, кредитоспроможність, інвестиційну привабливість господарюючого суб'єкта.
Аналіз оборотних активів проводять у наступній послідовності:
на першому етапі оцінюють загальний розмір оборотних активів підприємства та аналізують зміни в їх обсязі впродовж звітного періоду. При проведенні цієї роботи визначається також питома вага оборотних активів у загальному обсязі майна та її зміна протягом періоду;
на другому етапі досліджують структуру оборотних активів підприємства за видами активів, а також іншими кваліфікаційними ознаками (прибутковості, швидкості оборотності, платоспроможності). Це дозволяє оцінити основні тенденції в зміні складу оборотних активів та ступінь досягнення відповідної мети діяльності;
в ході проведення третього етапу аналізу необхідно кількісно оцінити вплив факторів, які обумовлюють зміни в обсязі оборотних активів підприємства;
на четвертому етапі аналізу оцінюють зміни в складі джерел фінансування оборотних активів підприємства. Для цього обчислюють розмір власного оборотного капіталу, порівнюють з відповідними показниками за попередні періоди. Питома вага власних джерел фінансування оборотних активів використовується для оцінки ступеня фінансової стійкості підприємства, його незалежність від зовнішніх джерел фінансування;
на п'ятому етапі аналізу розраховують показники ефективності використання оборотних активів, проводять їх аналіз та роблять аналітичні висновки.
Оборотні активи знаходяться в постійному русі і забезпечують безперервний кругообіг засобів. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: з грошової вона перетворюється на товарну, потім - на виробничу і знову на товарну і грошову.
Оборотний капітал підприємствава, приймаючи участь в процесі в-ва та реалізації продукції здійснює безперервний кругообіг. Він проходить послідовно 3 фази і змінює свою натуральну речовинну форму з грошової на виробничу, а далі на товарну. При цьому оборотний капітал переходить із сфери обігу у сферу в-ва (чи навпаки), приймаючи послідовно форму фондів обігу та оборотних виробничих фондів.
Склад оборотних активів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Аналіз оборотних активів здійснюється в розрізі основних складових:
за основними балансовими елементами:
запаси (виробничі запаси, готова продукція, незавершене виробництво, готові запаси, товари);
дебіторська заборгованість (кошти в розрахунках(до 1 року), за товари, роботи, послуги, дебіторська заборгованість за розрахунками, інша поточна дебіторська заборгованість);
інші оборотні активи.
за ознакою ліквідності:
абсолютно ліквідні (грошові кошти, поточні фінансові інвестиції);
швидко ліквідні (дебіторська заборгованість);
повільно ліквідні (запаси).
Основні задачі аналізу оборотних коштів:
визначення зміни складу та структури ОК;
групування ОК за основними ознаками (за ступінем ліквідності);
визначення основних джерел формування ОК;
розрахунок основних показників ефективності використання ОК.
Оборотні кошти являють собою авансовану в горошовій формі вартість для планомірного формування і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в оптимально необхідних розмірах, що забезпечують виконання п-вом виробничої програми та своєчасність здійснення розрахунків.
Функції оборотного капіталу п-ва: 1) виробнича (фінансується процес в-ва); 2) розрахункова (завершення кругообігу та перетворення оборотного капіталу з товарної форми в грошову).
Інформаційну базу дослідження складає бухгалтерська і статистична звітність підприємства. Для аналізу фінансового стану підприємства використовуються внутрішні і зовнішні джерела інформації. До внутрішніх джерел інформації відносять звітний бухгалтерський баланс підприємства (форма № 1), звіт про фінансові результати діяльності (форма № 2), дані бухгалтерського обліку, інше. Зовнішні дані - це матеріали преси, фінансові довідники, висновки аудиторських фірм тощо.