36. Соціологія як самостійна наука про суспільство

Соціологія – наука, що вивчає суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв*язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень:від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку. Соціальний зв*язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

29. Поняття фундаментальної та прикладної соціології

Сучасна соціологія має складну структуру. Існують різні критерії виокремлення елементів цієї структури. Так, з огляду на можливості використання соціологічного знання у вирішенні конкретних соціальних проблем або для розвитку соціологічної науки, її теорії та методології можна виділити прикладну і фундаментальну соціологію. 1.Прикладна соціологія. Її завдання - вивчення актуальних проблем життєдіяльності суспільства з метою пошуку різних варіантів їх вирішення. Специфічною особливістю прикладної соціології є дослідження конкретних соціальних явищ, концентрація уваги на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов’язані з людиною та впливають на її діяльність. 2. Фундаментальна соціологія. Її метою і завданням є побудова і вдосконалення основ соціологічної науки, збагачення її теорії та методології. Треба зазначити, що розподіл соціології на фундаментальну та прикладну має умовний характер, бо кожна з них робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних задач. Отже, поняття «фундаментальна» та «прикладна» соціологія визначають лише певні аспекти, спрямованість соціологічного знання, його цільову установку – переважно пізнавальну чи практичну.

25.Поняття макро та мікро соціології

У соціології сформувались дві основні парадигми - макросоціологічна та мікросоціологічна. Їх взаємозв'язок складний і суперечливий. Але вони являють собою реальність буття світової соціології. Макросоціологія пов'язана з вивченням соціальних систем та їх взаємодії, які виходять із аналізу різних спільнот(соціал груп, націй, тощо) . Іншими словами, макросоціологію цікавить суспільство як цілісний соціальний організм, його структура, соціальні інститути, їх функціонування та зміна. Тут сама людина «видаляється» із кола бачення. Мікросоціологія звернена до вивчення соціальної поведінки, міжособистісного спілкування, мотивації дій, соціалізації та індівідуалізаціі особистості, стимулів групових вчинків. Тут «мікро» виступає не стільки у значенні «малий», а скільки «внутрішній » аспект дій людей, їх поведінки.Розвиток світової соціології спочатку йшов по шляху «розгортання» кожної парадигми, а пізніше - пошуку можливостей їх з'єднання в рамках єдиного предмету. Прагнення до їх інтеграції, помітне зараз.

18.Основні макросоціологічні теорії. Макросоціологічні теорії – це дослідження суспільства, виявлення закономірностей становлення та розвитку соціальних систем, які виходять з аналізу великих спільнот (соціальних груп, страт, націй). До макросоц. теорій відносяться:Структурний функціоналізм – один з головних напрямків у суч. соціології, сутність якого полягає у виокремленні елементів соціальної взаємодії, що підлягають дослідженню, та у визначенні їх місця, значення (функції) у соціальній системі. Розглядаючи сусп-во як систему, деякі представники структурно-функц. підходу порівнюють його з організмом. При цьому у сусп-ві визначається щось на зразок органів, функціонування яких забезпечує життєздатність соціуму в цілому. Сусп. життя сприймається структурними функціоналістами як переплетіння взаємодій людей. Потрібно не тільки визначити систему, у якій ці взаємодії здійснюються. Елементи цієї системи становлять її структуру. Структури є позиціями участі індивідів у системі. Функції є тим, що виконується структурними елементами, заповнення структурних позицій означає для діючих індивідів набуття певного соц. статусу та виконання певної соц.ролі. Представники:Т.Парсонс, Р.Мертон. Теорія соціального конфлікту – (50-ті рр. минулого ст.) Її гол. ідея – визнання соц. конфлікту найважливішим фактором суспільного розвитку. Соц. конфлікт – ідеологічне явище, яке відображує прагнення та почуття соц. груп та індивідів у боротьбі за владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і т. п. Це визначення дав Л.Козер, який вважав, що будь-яке сусп-во має явні або потенційні соц. конфлікти, які виступають визначальним елементом соціальної взаємодії та сприяють руйнуванню чи укріпленню соц. зв’язків. Р.Дарендорф вважав соц. конфлікти результатом опору існуючим у будь-якому сусп-ві відносинам панування і підпорядкування. Представники: К.Маркс, Г.Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф.

19.Основні мікросоціологічні теорії. В межах мікросоціологічних теорій здійснюється аналіз «мікрооб’єктів»: міжособистісних взаємодій, стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості, окремих соціальних явищ, процесів. До мікросоц. теорій відносяться: Теорія соц. обміну – напрямок у соціології, у якому обмін різними типами діяльності розглядається як фундаментальна засада суспільних відношень, на якій зростають різні структурні утворення( влада, статус, престиж.) Є 2 вихідних положення цієї теорії: 1) в поведінці людини переважає раціональне, що спонукає її до одержання певних «користей»(грошей, товарів, послуг, поваги, успіху, дружби, любові); 2)процес соц. взаємодії визначається як постійний обмін між людьми різними «користями». Представники:Дж. Хоманс, П.Блау, Р.Емерсон. Психоаналітичні теорії – напрямок в соціології, який засновано на соціально філософських та соціологічних ідеях та концепції Фрейда та його послідовників. Головна проблема психоаналітичних теорій – це проблема конфлікту особистості та суспільства. На думку багатьох представників цього напрямку, цивілізація, соціальні та моральні норми, заборони придушують висхідні потяги або потреби людини , що призводить до прогресуючого відчуження, незадоволеності, деформації характеру. Представники:З.Фрейд, Е.Фромм. Символічний інтеракціонізм – теоретико-методологічний напрям у суч. соціології, який зосереджується на аналізі соціальної взаємодії переважно в її символічному змісті. Особлива увага приділяється аналізу мови. Симв. інтеракціонізму притаманне бачення соц. процесу як такого, що виробляє та змінює соц. значення, постійно визначає та перевизначає ситуації, взаємодії їх учасниками. Представники:Дж.Г.Мід, Г.Блумер, А.Роуз, Г.Стоун.Феноменологічна соціологія – напрямок у соціології, у якому суспільство розглядається, як явище, що створ та постійно відтворюється у духовній взаємодії індивідів, у процесах міжособистісної комунікації. Засновником вваж. А.Шюц.Етнометодологія – напрямок у соціології, в межах якого методи етнографії та соціальної антропології, зокрема методи дослідження примітивних культур, використовуються як загальна методологія соціальних наук. Засновником етнометодології є Г.Гарфінкель. Предмет етнометодології – процедури інтерпретації, несвідомі, нерефлексовані механізми повсякденної соціальної комунікації між людьми. Представники:Г.Гарфінкель, Д.Дуглас, П.Мак-Хью.