20.Основні напрями розвитку соц науки:глобальний та Вітчизняний контекст

Соціологія під час свого розвитку мала безліч напрямків. Розглянемо найбільш популярними.Першим був О. Кон, який будував своє позитивне соціологічне знання про суспільство за аналогією пізнання природничих (фізичних,хімічних, біологічних тощо) процесів. Це обумовило його розуміння соціології як соціальної фізики та розподіл її предметної області на соціальну статику та соціальну динаміку. Англійський вчений Герберт Спенсер уявляв соціологічні процеси за аналогією з еволюцією живої природи, а суспільство – за аналогією з живим організмом. Але згодом ці соціологічні напрямки піддавались критиці. Тому виникє новій психологічний напрямок в соціології. Психологія народів(Вундт), психологія натовпу ( Лебон), психологія подражания(трудности с переводом)))),єволюційнопсихологічний напрямок (Уорд Гіддінкс) Також слід виділити такий напрямок як символічний интерракціонізм(Кулі Мід) В історіі розвитку соціології виділяють тако період протистояння двох напрямків марксистської соціології та соціології структурно-функціонального аналізу. Безперечними лідерами структурно-функціонального аналізу в цей час були американські соціологи Т. Парсонста Р. Мертон. Вони продовжили традицію еволюціонізму у соціології,сприйняття суспільства як соціального організму, розвивали ідею його раціональної організації. Критика цього напрямку з боку соціологів- марксистів була пов’язана з недооцінкою представниками структурно-функціонального аналізу соціальних протиріч як рушійної сили суспільного прогресу, применшення ними ролі соціально-економічних детермінант на користь перебільшення консервативних функцій соціокультурних факторів. На сьогоднішній день існуєбезліч соціологічних напрямків, але усі вони підпадають під визначення глобалізації. Тобто мають намі об*єднатись для вирішення загальних проблем. Україна була однією з республік Радянського Союзу. Саме у цей період спостерігається відхід розвитку соціології у нашій країна від загальносвітовго. В Радянському Союзі соціологія була заборонена як псевдонаука, а суспільний розвиток пояснювався з точки зору марксистко-ленінського історичного матеріалізму – політичного вчення, що базувалося на економічному (матеріалістичному) розумінні ходу історії. В цей час українська соціологія зазнала значних втрат, відстала від передової соціологічної думки. З настанням незалежності українська наука отримала можливість вільно розвиватися. Сьогодні українські соціологи плідно працюють на благо всього суспільства. Разом з зарубіжними колегами вони прагнуть подолати теоретико-методологічні суперечності розвитку цієї науки, відпрацювати нові, більш ефективні шляхи пізнання соціального розвитку.

41.Сусп та культура як головні соціолог.Категорії

У соц інститути вивчають взаємовідносини суспільства і культури. За О. Контом, суспільство взагалі є культурною системою і люди, включені в неї, пов'язані насамперед не прир, а культур зв'язками: заг. політ. устроєм, господарськ організацією, мовою, релігією, звичаями, знаннями, мист. Будь-яка людська група тут є продуктом культури, а види культ діяльності набувають вигляд особл взаємозалеж функцій сусп. Звідси соціологія як наука про суспільство є водночас наукою про культуру. Поняття суспільства в цьому разі ідентичне поняттю культури. -Г. Спенсер теж вважає культурні явища інтегральними елементами суспільства; у своїй теорії інститутів він намагається встановити певний зв'язок між суспільною організацією як такою І культурними явищами.Прибічники школи Е. Дюркгейма всі культурні явища трактували як продукти сусп організаці.У Німеччині - Й.Г. Гердер: суспільство не відрізняється від решти світу і підляг одним і тим самим законам. воно є "природним станом" бо з моменту народження люд включена у певну спільноту: сім'ю, плем'я, народ(історично сформована культу спільність, яка реалізується передусім у мові)+все створене людиною, її штучне середовище і є власне культурою, яка протистоїть природі. Далі неокантіанці підкреслюють, що культура завжди втілює людські цінності, природа ж їх не має - головна відмінність культури від природи. Людські спільноти розумілись як культурні спільноти.В. Дільтей: природа чужа людині. Вона є для людей зовнішнім, а не внутрішнім. Нашим світом є сусп.Вихідним поняттям для Дільтея слугує життя, яке виробляє культурні системи (релігія, мистецтво, філософія, наука, право, господарство, мова, виховання), і зовнішні суспільні організацї (сім'я, держава, церква, корпорація тощо).Г. Зіммелю поняття суспільства взагалі уявлялося проблемат, замість сусп він переважно говорить про форми соціації(форми взаємодії людей, які продукуються і функціонують на ґрунті їхніх взаємних орієнтацій)Про культуру, за Зіммелем, йдеться коли виробляються певні форми, в яких відбиваються і втіл твори мистецтва, релігія, наука, техніка, право та ін. Культура для М. Вебера —3 ознаки: 1)використовується стосовно всіх життєвих сфер("політ культуру", "світову культуру", "реліг культуру") 2)міжлюдська зумовленість усіх культурних досягнень: світ культури — результат діяльності не 1 індивіда, а багатьох чи усіх індивідів. 3) у сусп житті є царини, де соціальний світ зливається з культурним, внаслідок чого перед дослід постає єдине "соціально-культурне життя", вияви якого утв предметне поле соц науки.======У суч сусп соц та культурні аспекти сусп життя тісно взаємопов'язані => предмет соціології не можна зводити тільки до соц аспекту. В противному разі поза "кадром" залишаються такі суспільні артефакти, як наука, релігія, технологія, мистецтво, та інші, без яких соціальне життя неможливе. П. Сорокін вважає таку позицію неприйнятною: єдина розбіжність між соціальним і культурним пов'язана з тим,що термін "соціальний" позначає зосередження на сукупності взаємодіючих людей та їхніх стосунках, "культурний" означає зосередження на значеннях, цінностях і нормах, а також на їхніх матеріальних носіях..." У суч соц категорія культури належить до фундаментальних. У межах сусп-ва культура реалізує низку найважливіших функцій, без чого сучасне суспільство обійтися не може: ідентифікації — орієнтації — адаптації — соціалізації — інтеграції — комунікації . Отже, культура і суспільство не співвідносяться як частина і ціле, сегмент і тотальність. Це два взаємопов'язаних, взаємодоповнюючих аспекти сусп життя, їхня специфіка полягає в тому, що соц аспект відбиває сусп життя з погляду зразків і способів взаємодії людей, згуртування їх у групи, а культ аспект — з боку цінностей, стандартів і норм, завдяки яким люди взаємодіють і розуміють одне одного.

15.Основні етапи підготовки та проведення соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження- це спеціально організований процес, який здійснюється фахівцями- соціологами та спрямований на отримання нового знання про закономірності функціонування суспільства в цілому, окремих соціальних груп чи інституції або на вірицшення окремих практичних завдань розвитку суспільства.

Етапи соціологічного дослідження:

1. Визначення проблемної ситуації

2. Розробка програми соціологічного дослідження

3. Складання робочого плану

4. Розробка методик чи інструментальних досліджень

5. Пілотаж

6. Визначення вибірки дослідження

7. Інформування та інструктаж безпосередніх виконавців досліджень

8. Польовий етап

9. Підготовка отриманої інформації до обробки

10. Компьютерна обробка

11. Аналіз отриманої інформації

12. Формування висновків, написання заключних звітів

13. Публікація отриманих результатів

37. Специфіка соціологічного аналізу суспільства Мабуть, зараз не існує такої сфери життя суспільства, яку б не вивчала соціологічна наука. Тому соціологію часто називають спробою самопізнання та самоаналізу соціуму. Сутність соціологічного аналізу полягає у наступному: 1) системний, або комплексний, підхід - соціолог розглядає суспільство як систему, елементи якої знаходяться у постійній взаємодії один з одним. Він повинен враховувати усі чинники, які обумовлюють виникнення та функціонування соціологічного феномену, який вивчається. Такими чинниками є: політичні, демографічні, моральні, правові, психологічні, етичні тощо; 2) діяльнісний підхід - виявляючи закономірності суспільного розвитку, соціолог завжди звертається до аналізу діяльності тих чи інших соціальних груп та особистості. Він достіджує суб*єктивні (потреби, інтереси, цінності, установки особистості/групи) та об*єктивні (позитивний чи негативний вплив соціальних інститутів (сім*ї, держави, освіти, релігії) на діяльність особистості/групи) фактори, які зумовляють цю діяльність. У рамках цього підходу соціолог вивчає масштаби, різновиди, цілі, результативність цієї діяльності; 3) використання кількісного, якісного та імовірнісного аналізу; 4) погляд на суспільство як на соціокультурну систему - як підкреслював П. Сорокін, будь-яке вивчення соціальної взаємодії обов*язково передбачає аналіз її культурної складової та, навпаки, вивчення будь-яких культурних феноменів неможливе без урахування їх соціальної обумовленості. Саме ці особливості надають соціології можливість відрізнятися від інших суспільних наук, маючи з ними спільний об*єкт.

9. Істор соціокультурні та теорет передумови виникнення соціології як самост науки. Поява соціології як окремої галузі людського знання - це наслідок не тільки просування (поступу) самої науки, але й великих зрушень у суспільному житті. В першу чергу вони були пов*язані з промисловою революцією у Європі, наслідками якої стали стрімкі процеси індустріалізації, урбанізації тощо. Найважливішим історичним чинником виникнення соціології як самостійної науки є Велика французька революція. Саме після неї у Франції зароджується громадське суспільство, з*являється новий соціальний порядок, актуалізуються суспільна свідомість, громадська думка та настрій. Тобто з*являється все більше підстав до наукового осмислення цих та інших феноменів. Привідом до становлення соціології як самостійної науки також були досягнення філософської думки та прородознавчіх наук, які допомалаги зрозуміти людям, яке місце вони займають у світі. Важливим чинником наукового оформлення соціології була кардинальна зміна суспільної свідомості на початку 19 ст. Звертаючись до аналізу різноманітних підходів до розвитку соціології в цілому, дослідники все більше набувають переконання, що помітним фактором її становленя та розвитку є демократичність суспільства, тому що в умовах тоталітарізму соціологія взагалі не може існувати. Сьогодні до чимало важливих чинників розвитку соціологічної науки треба віднести готовність соціуму усвідомлювати потребу об*єктивного соціологічного аналізу реальних процесів, які відбуваються у суспільстві, та спонукати дослідників до цього. Отже, аналізуючи вищесказане, можна зробити висновок про те, що виникнення та розвиток соціології як окремої галузі соціологічного знання було б неможливим без певних історичних, соціокультурних та теоретичних передумов.