33 Створення української академії наук. Досягнення в театральному мистецтві та кіно

Ініціатива її заснування вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві в квітні 1917 р., але здійснили її щойно за Української Держави (1918): на пропозицію міністра освіти та мистецтва М.Василенка створили спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918 р. виробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П.Скоропадським 14 листопада 1918 р. Згідно зі статутом Академія мала 3 відділи:

історико-філологічний

фізико-математичний

соціально-економічний

Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукр. характер УАН: її дійсні члени могли бути не тільки громадяни Укр. Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН.

Першими академіками були призначені (14 листопада 1918 р.) історики Д.Багалій та О.Левицький, економісти М.Туган-Барановський та В.Косинський, сходознавці А.Кримський та М.Петров, лінгвіст С.Смаль-Стоцький, геологи В.Вернадський та П. Тутковський, біолог М. Кащенко, механік С. Тимошенко, правознавець Ф.Тарановський. Установче спільне зібрання 27.11.1918 обрало президентом УАН В.Вернадського, а неодмінним секретарем — А.Кримського. Офіційне відкриття УАН відбулося 14 листопада 1918 р.

Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та ін. установ академії. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

Згодом президентами Академії обиралися М. П. Василенко (1921—1922), О.І.Левицький (1922), В.І.Липський (1922—1928), Д. К. Заболотний (1928—1929), О. О. Богомолець (1930—1946), О. В. Палладін (1946—1962), Б.Є.Патон (з 1962 року).

34 Український мистецький авангард та його доля в 30 ті роки Соцреалізм.

Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості. Якщо стиль модерн був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов’язаний з цими процесами органічно – він є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень – і загалом світу, в якому панують катаклізми, а людина втрачає узвичаєну точку опори.Передусім, це принципова установка на новаторство, яке не просто заперечує попередні стилі – воно їх повністю ігнорує .художники-авангардисти свідомо відмовляються від буквалізму – від зображення предметного світу таким, яким його бачить око художника. І кожна нова авангардна течія відкриває свій спосіб проникнення у сутність речей та явищ. Тому важливою рисою авангарду є його аналітичність.Авангардне мистецтво несе в собі специфіку світовідчуття людини XX століття. Художники увібрали в себе шалений темперамент своєї доби, відчуття історичного зсуву, всесвітності змін, які відбуваються зрушення всіх традиційних координат життя. Історію авангардного живопису в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907–1914 роки. Світова і громадянська війни перервали певною мірою цей процес. Другий період починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, театрі, живопису, архітектурі. Цьому бурхливому бажанню осягати нові форми було покладено кінець у 30-х роках у Радянському Союзі, Німеччині, Італії та ін. – тих державах, де перемогли тоталітарні чи фашистські режими.

Термін «кубофутуризм» виник з назв двох живописних напрямків: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на «аналітичній» стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки. Футуризм же – це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію.Український живописний авангард, як кожний великий стиль, має наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство, як присутність у фарбах, у формах елементів середньовічної ікони, а також колориту київських мозаїк і декоративність надають йому певної національної специфіки.Гордістю українського авангардного мистецтва є всесвітньо відомі скульпторы-кубофутуристы Олександр Архипенко,Генрі Муру, Джакометті, Калдеру та ін.

Социалисти́ческий реали́зм, соцреали́зм — одно из важнейших художественных направлений в искусстве XX века; особый художественный метод, базирующийся на познании и осмыслении жизненной действительности эпохи, которая понималась как динамично изменяющаяся в своём «революционном развитии». Соцреализм опирается на философские принципы историзма и диалектического понимания бытия, частично восходит к русской и зарубежной реалистической традиции в искусстве, но несет в себе новое, ранее невоспринимаемое идейное содержание, заложенное диалектико-материалистической философией и коммунистическими идеями марксизма во второй половине XIX—XX вв.

Социалистический реализм в СССР был официально одобренным (с 1932 года) партийными органами художественным методом в литературе и искусстве.Понятие «реализм» — литературное, а понятие «социалистический» — идеологическое.Литература социалистического реализма являлась инструментом партийной идеологии.Писатель воспитывал читателя в духе партии и вместе с тем поддерживал её в борьбе за победу коммунизма.Ленин следующим образом выражал мысль о том, что искусство должно стоять на стороне пролетариата: «Искусство принадлежит народу. Искусство должно быть основано на их чувствах, мыслях и требованиях и должно расти вместе с ними». Кроме того, он уточнил: «Литература должна стать партийной»Основоположник социалистического реализма в литературе, Максим Горький считал, что главной задачей социалистического реализма является воспитание социалистического, революционного взгляда на мир, соответствующего ощущения мира.Метод социалистического реализма был сформулирован советскими деятелями культуры под руководством Сталина в 1932 г. Он охватывал все сферы художественной деятельности (литературу, драматургию, кинематограф, живопись, скульптуру, музыку и архитектуру). В нем утверждались следующие принципы:

описывать реальность точно, в соответствии с конкретным историческим революционным развитием; 2) согласовывать свое художественное выражение с темами идеологических реформ и воспитанием трудящихся в социалистическом духе.Принципы соцреализма:Народность. Герои произведений должны быть выходцами из народа. Партийность. Отказаться от правды и заменить её партийной правдой;.Конкретность. В изображении действительности показать процесс исторического развития, который должен соответствовать доктрине исторического материализма

Советской власти необходимо было искусство, отвечающее её пропагандистским требованиям. Теория социалистического реализма обосновывала необходимость направляющей роли социалистического государства и коммунистической партии в организации духовной жизни в обществе.