25. Керівництво та лідерство в Україні: проблеми та перспективи.

Практичне формування управлінського стилю лідера складається з багатьох основних факторів, серед яких: 1) політичне, економічне й соціальне становище країни і суспільства; 2) статус держави у світовій спільноті; 3) компетентність і професіоналізм найближчого оточення, тобто лідерської команди; 4) взаємини всередині команди соратників; 5) впливовість і політична ваг опозиції; 6) ступінь залежності від найближчого оточення, а також від зовнішньополітичних чинників тощо.

Проблема лідерства завжди має розглядатися у контексті конкретного суспільства та історичного часу. Процеси, що відбуваються в Україні, значно відрізняються від тих, що здійснюються в інших посттоталітарних країнах Європи і колишніх республіках СРСР. Україна фактично завжди була суспільством лідерського типу. Князі, гетьмани, полководці, провідні політики здебільшого відігравали домінуючу роль у виборі шляхів суспільно-політичного розвитку країни.

Лідерством в Україні і сьогодні певною мірою компенсується брак усталених договірних норм, законодавчої бази, цілей та зв'язків, які були б визнані й прийняті до фактично обов'язкового виконання. Фахівці, вказуючи на брак розвинутої демократії в Україні, мають на увазі саме це.

Серед лідерів сучасної України можна виокремити два типи:

"поступливий" — лідер консервативного типу, тобто такий, що під певним тиском намагається зберегти в країні раніше існуючу систему;

"інверсійний" — лідер, якого визнають і сприймають через переслідування його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних. На даний час Україна не позбулась ще авторитарного стилю керівництва. Цей стиль характеризується високою централізацією влади, жорстким диктатом волі, домінуванням єдиноначальності. Позиція лідера - поза групою, він дає короткі, чіткі, ділові розпорядження, його тон непривітний, його голос вирішальний. Дії підлеглих суворо контролюються, керівник не дає можливості виявляти їм ініціативу.

Авторитарний стиль передбачає велику дистанцію в освіті між керівником і підлеглим, а також матеріальну мотивацію співробітників. Інтереси справи ставляться значно вище за інтереси людей, у спілкуванні переважають різкість і грубість, критика на адресу керівника не прийнятна, адже тільки він знає фактичний стан справ у колективі і перспективи подальшого розвитку. Всі рішення приймаються одноосібно, думку підлеглих при цьому не враховується. Керівник дотримується дистанцію у відносинах з підлеглими та інформує їх тільки про ті факти, які вони обов'язково повинні знати для виконання своїх завдань. Переважаючими методами управління є накази, покарання, зауваження, догани, позбавлення різних пільг.

26. Поняття культури у менеджменті

Суть і роль культури менеджменту в культурі організації

Культура менеджменту — сукупність досягнень в організації та здійсненні процесу менеджменту, налагодженні управлінської праці, використанні техніки в менеджменті, а також вимог, які висуваються до систем менеджменту і працівників, зумовлених нормами й принципами суспільної моралі, етики, естетики, права. Культура менеджменту формується з культури працівників менеджменту, культури процесу менеджменту, культури умов праці, культури документації, які є взаємопов'язаними і взаємозалежними.

Визначальним елементом культури менеджменту є культура його працівників, її зумовлюють рівень загальної культури, ділові якості, необхідні для виконання роботи відповідно до посади працівника, глибокі та всебічне знання науки менеджменту, вміння використовувати їх (мистецтво управління), стиль роботи працівника. Кожний менеджер, працюючи і спілкуючись у процесі діяльності зі співробітниками, керується правилами поведінки, які відображають суть взаємовідносин між людьми в суспільстві. Однак особливості діяльності працівників менеджменту визначають і специфічні вимоги до їх культури. Вони передбачають уважне, зацікавлене ставлення до потреб і запитів інших працівників колективу, повагу до людини, ефективне володіння різноманітними комунікативними засобами, в тому числі й державною мовою. На культурі менеджменту позначається рівень культури організації процесу менеджменту, тобто використання сучасних прогресивних процесів менеджменту. Збирання і оброблення інформації повинні відбуватися відповідно до спеціальної послідовності операцій і процедур, переважно з використанням технічних засобів управління. Не менш важливим є і те, щоб кожний працівник менеджменту чітко знав свою мету, зміст, організацію, складові своєї роботи, порядок і методи її виконання.

Суттєвим компонентом культури процесу менеджменту є раціональна організація управлінської праці. Вона передбачає обґрунтований поділ, кооперацію і регламентацію праці в менеджменті, нормування складу, чисельності працівників, правильну розстановку й використання кадрів, застосування прогресивних методів і засобів праці. Основою раціональної організації управлінської праці повинно бути чітке визначення обсягу і складу робіт з управління, що забезпечує кращі економічні показники.

Уважного ставлення потребують такі елементи культури менеджменту, як уміння приймати відвідувачів, вести телефонні розмови, наради, засідання збори та ін. Культура умов праці належить до елементів культури менеджменту, оскільки зручне приміщення і робоче місце працівника, які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, поліпшують продуктивність праці.

Рівень культури менеджменту залежить і від культури документації (оформлення, руху й зберігання документів, зручності користування, надійності й довговічності). Це сприяє економії засобів, оскільки використання інформації, яка міститься в документах, пов'язане з великим обсягом робіт і операцій.

Загальна культура менеджменту поліпшує його організацію, спрощує і здешевлює його процес, забезпечує злагодженість і чіткість роботи працівників, підвищує трудову дисципліну в організації. Культура менеджменту є визначальним чинником формування загальної культури організації, безпосередньо впливає на результати її діяльності. Символічні елементи культури визначає і запроваджує в організації менеджмент. Система цінностей, якими керуються працівники менеджменту, формується, з одного боку, в контексті самозародження основних загальних цінностей організації, а з іншого — впливає на їх склад і суть. Усі цінності організації менеджмент відбирає і оцінює і тільки після такої селекції впроваджує їх, дбаючи, щоб вони оволоділи свідомістю працівників.