31.Гуманісти та їх ідеї в культурі Русі-України

Приблизно із другої половини XVI ст. на українських землях, що входили до складу Польщі, посилилося соціальне, національне й релігійне гноблення, що було наслідком Люблінської унії 1569 р. і Берестейської церковної унії 1596 р. У зв´язку з цим до початку XVII ст. українські можновладці переважно денаціоналізувалися і покатоличились. Однак основна маса українського населення, яка зберігала своє національне обличчя і православну віру, повела рішучу боротьбу за свої права. Крім проблеми держави і права, у творчості українських мислителів XV—XVII ст. важливе місце посідала етико-політична концепція громадянського гуманізму, яка, вважаючи головним принцип спільного блага, відповідно оцінювала будь-яку доброчесність, людську діяльність, здобуту людиною славу, отримані нею знання тощо. У її межах осмислювалися ідеї справедливості, свободи, патріотизму, формувалися республіканські ідеали, етнічна, а згодом і національна самосвідомість. Зачинателі української гуманістичної культури Юрій Дрогобич, Павло Русин з Кросна, Станіслав Оріховський, Григорій Чуй Ідеї громадянського гуманізму наявні у філософсько-етичних концепціях ідеологів братського руху, у творах Станіслава Оріховського, Симона Пекаліда, Севастяна Кленовича, Івана Домбровського, Йосипа Верещинського, Шимона Шимоновича та ін. Вони брали активну участь у діяльності братств, писали полемічні твори, засновували друкарні, школи, укладали підручники і словники, влаштовували диспути. Значним був внесок у цю справу й українців-католиків. З метою усвідомлення себе у світі вони прагнули утвердити гідність і рівноправність українського народу серед інших народів, прославляли історію Київської Русі, народу, його діячів. Не забували гуманісти за кожної нагоди розповісти про свою національну належність і про походження свого народу. Проте якщо раніше для вияву свого патріотизму достатньо було вказівки «роксолан», «рутенець», «русь», «русин», «із Русі», то їм доводилося писати цілі твори із промовистими назвами: «Роксоланія» (Севастян Кленович), «Дніпрові камени» (Іван Домбровсъкий) тощо. Писали їх, як правило, латиною, щоб познайомити чужинців із краєм та історією рідного народу. При цьому постійно наголошували на давності «руського народу», від якого походить «козацький народ». Це підкріплювалося посиланням на історичні відомості, а не лише на традиції та звичаї.

32.Розвиток наукових знань в Київській Русі . Право

Поява і поширення писемності та розвиток освіти на русі позитивно вплинули на процеси розвитку наукових знань. Науковими центрами

Були Київ, Новгород, а поряд з ними Полоцьк, Чернігів, галич. Осердям тогочасної науки була,звичайно, теологія, забарвлена філософським змістом. Спираючись на теологію і міфологію, тогочасна наука опрацьовує також історію, право, природознавство, математику, астрономію. В історичних заннях виділяються переклади візантійських хроні Природознавству присвячений «Шестоднєв». Поширеними були збірники статей енциклопедичного характеру, збірники афоризмів («Пчела», «Ізмарагд») Вітчизняні оригінальні наукові досліди в цей час розпочинадися в таких ділянках науки, якими Візантія не цікавилася. На сторінках літопису літописець додає свій виклад про походження словян, їхню мову. Успішнь розв історична наука На зразок історичних хроні Візантії розробляється наше літописання. Найстаріший літопис «Велесова книга» Найстаріший словянський правовий кодекс 11-12ст. «Руська правда» - свідчить про довголітню його підготовку Ця збірка законів князя Ярослава та його наступників лягля в основу Литовського статуту. Треба згадати і про медицину. Першими лікарями були ворожбити і знахарі, віщуни. Лікували замовлянням і закликанням Існувала медицина, що передбачала водолікування, термотерапію. Згадки є про хірургічне втручання до організму.