18. Масова та елітарна культура. Проблеми їх взаємодії.

Елітарність і масовість. Відносне розшарування культури на «культуру усіх» і «культуру обраних» існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народ­ною, етнічною культурою). В XX столітті це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко у повній мірі оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад, Джойса, Гессена, Боргеса, Хаколі — поетів-символістів; музики — Стравінського, Малера, Шнітке. Дебюсі; живопису — кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму; кіно — Тарковського чи Сакурова). Висока культура стала спеціалізованою. Час ен­циклопедичне освічених універсалів, відчуваючих себе як вдома у всіх сферах культури пройшов. У кожній сфері куль­тури тепер є своя, порівняльна небагато чисельна еліта.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика рок, реп, реггі, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів — навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо — «не розумом, а серцем» (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культурологи стали казати про зростання мідкультури — культури середнього рівня. Проте розрізнення між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою. КУЛЬТУРА МАСОВА. Явище масової культури в ХХ ст., протистоїть елітарній культурі. Ій притаманні істотні зрушення в умовах життя суспільства та в культурі і пов’язаних з появою і розвитком засобів масової комунікації, індустріально-комерційним типом виробництва і розподілом стандартизованих духовних благ. Для К.м. характерні відносна демократичність, підвищення рівня освіченості мас, вивільнення часу для дозвілля. Використання в сучасному суспільстві засобів масових комунікацій перетворює культуру в своєрідну галузь економіки. Через систему масових комунікацій К.м. охоплює переважну більшість членів суспільства, орієнтує і підпорядковує собі всі сфери людського існування, претендує на охоплення культури усього світу, на його культурну «колонізацію». Серійна продукція К.м. має ряд специфічних ознак, серед яких примітивність характеристики взаємин між людьми; приведення соціальних конфліктів до сюжетно цікавих сутичок «гарних» і «поганих» людей, розважання, сентиментальність, орієнтованість на підсвідомі інстинкти; формування у споживача масової продукції жаги володіння, почуття власності, культів успіху і сильної особистості і, водночас, панування посередності. Ці ознаки характеризують кризовий стан культури ХХ ст. у цілому, але їхня концентрація в масовій продукції духовних благ утворює нову властивість, у порівнянні з класичною елітарною культурою. К.м. стверджує тотожність матеріальних і духовних цінностей, що в однаковій мірі виступають як продукти масового споживання. У цих умовах продукція К.м. стає засобом маніпулювання масовою свідомістю. При загальній орієнтації на масу, механізм дії К.м. здійснює чітке розшарування духовної продукції за типами споживачів, тим самим, здійснюючи соціальну стратифікацію суспільства. К.м. має двоїстий характер. Через систему масових комунікацій мільйони людей одержують можливість ознайомитися з творами мистецтва, але водночас, твори, що тиражуються, втрачають властивість істинності, стають такими, що не відрізняються від побутового інвентарю, вживання якого не є на увазі концентрації духовної енергії. Тим самим, відбувається девальвація духовних цінностей. Перетворення в К.м. мистецтва у видовище, у розвагу супроводжувалося виникненням великої кількості різноманітних проявів поп-арту: «Нової реальності» (синтезу оп-арта із супрематизмом); «кінетичного мистецтва» (рухомих мистецьких об'єктів); хеппенінга (демонстрації дії з предметами), що виникає на основі «мистецтва дії» (ташизма); «мінімального мистецтва» інших форм виразності, що призвели до втрати змісту унікальності й одиничності твору мистецтва.

У сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців.

Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.

З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру. Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників. Людина - не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, які в неї судження про культуру, а тому, як вона реалізує ці уявлення.

Сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що “високий” і “масовий” компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно абсорбували один одного, що стали взаємопов`язаними та однаково важливими.

Розмитість кордонів у співвідношенні маса/еліта в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої “актуальної культури”, характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко [4]. Він вважає, що масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.