13.2 Основи корпоративного менеджменту

Поняття «корпоративне управління» широко використовується у зарубіжній економічній літературі і досить успішно впроваджується в Україні. Це пояснюється поширеною формою корпоративного господарювання і власності, а звідсе необхідністю управляти нею.

Нині не існує єдиного визначення корпоративного управління, оскільки останнє функціонує в кількох площинах, які необхідно взаємоузгодити і об'єднати в систему.

По-перше, корпоративне управління виступає як управління корпоративними правами. Корпоративні права - це право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, зокрема права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства. Звідси корпоративне управління являє собою регулювання власником руху його корпоративних прав, щоб отримати прибуток, управління корпоративним підприємством, відшкодування витрат через одержання частки майна під час його ліквідації, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами, Головною метою корпоративного управління є отримання частини прибутку у формі дивідендів.

По-друге, корпоративне управління не є відокремленим від загального менеджменту, є одним з його базових елементів і визначає узгодження відносин власників та менеджерів. Корпоративне управління виділилося на певному етапі соціально-економічного розвитку, коли відбулось відокремлення функцій управління від власності і коли почали виникати такі організаційні форми господарювання, які одержали назву акціонерних товариств або корпорацій. Оскільки інтереси власників, з одного боку, та корпорації (як підприємства) з іншого, не завжди збігаються, перед корпоративним управлінням стоїть завдання узгодити інтереси суб'єктів корпоративних відносин - власників, менеджерів, працівників, суспільства.

По-третє, корпоративне управління залежить від середовища, яке створюється внаслідок цілеспрямованої діяльності державних органів із законодавчо-нормативного забезпечення корпоративної діяльності. Тому такі регуляторні функції держави також є предметом вивчення корпоративного управління.

Згідно з ширшим визначенням Світового банку корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативні положення та практику господарювання у приватному секторі, що дає змогу товариству залучати фінансові та людські ресурси, ефективно вести господарську діяльність і у такий спосіб продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економічну вартість через підвищення вартості акцій, враховуючи інтереси усіх осіб, що беруть участь у товаристві та в житті суспільства загалом. Головними характерними рисами ефективного корпоративного управління визнається прозорість (розкриття) фінансової інформації та інформації про діяльність товариства; контроль за діяльністю виконавчого органу; всебічний захист прав та законних інтересів акціонер незалежність контрольного органу (наглядової ради) у визначенні стратегії товариства моніторингу його діяльності.

Сутність корпоративного управління з позиції приватного (корпоративного) підходу розглядається як один із механізмів максимізації вартості корпорації, де ключову роль відіграє Спостережна рада, яка підтримує баланс між інтересам акціонерів та інших осіб, що мають відношення до корпорації, - менеджерів, інших співробітників, постачальників, кредиторів, суспільних груп. Проблема влади трактується як вибір найкращих механізмів управління та розподілу влади між різними групами учасників корпоративних відносин.

У відповідності з публічним (суспільним) підходом корпоративне управління це відносини між корпорацією і суспільством. В цьому випадку на перший план виходять інформації та громадського контролю над певними сторонами діяльності корпорації, формування системи стимулів і заборон, котрі повинні забезпечити ефективний розвиток корпоративного сектору економіки, в той же час обмежуючи негативні наслідки та виконуючи базові інтереси інших учасників корпоративних відносин.

У світлі нормативного підходу корпоративне управління - це кодекс принципів і норм, що регламентують права, обов'язки і відповідальність осіб, що беруть участь в управлінні корпорацією. Такі принципи і норми закріплюються в різних нормативних документах (законах і підзаконних актах держави та внутрішніх правових документах корпорації).

Із позиції економічного підходу під корпоративним управлінням розуміють систему відносин між органами управління та посадовими особами корпорації, власниками-акціонерами, власниками боргових цінних паперів корпорації, а також з іншими зацікавленими особами, так чи інакше залученими до управління емітентом акцій як юридичною особою.

В управлінському підході корпоративне управління розглядається як система виборних і призначених органів корпорації, які керують нею з метою максимальної прибутковості від усіх видів діяльності при виконанні норм чинного законодавства.

Основні завдання корпоративного управління:

• створення і забезпечення діяльності ефективного механізму аналізу, поточного і стратегічного управління, прийняття управлінських рішень і контролю за діяльністю товариства;

• забезпечення однакового і справедливого ставлення до всіх акціонерів та можливість акціонерів використовувати ефективні способи захисту у випадку порушення їх прав;

• збалансування інтересів акціонерів, менеджерів, працівників, клієнтів, партнерів та постачальників корпорації, тобто зацікавлених осіб, держави і суспільства.

При чому пріоритетним завданням корпоративного управління є збалансування інтересів зацікавлених в діяльності акціонерного товариства осіб.

У формуванні принципів корпоративного управління брали участь Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та інші міжнародні інституції:

1. Відносини з клієнтами (висока якість товарів та послуг, помірні ціни, наданні правдивої інформації про товари та послуги, належний рівень обслуговування: та налагодження довгострокових взаємовідносин із клієнтами).

2. Взаємовідносини з акціонерами (юридична визначеність прав та обов'язків керівників та акціонерів корпорації, гласність правил голосування та складу акціонерів, захист інтересів дрібних акціонерів, дотримання правил проведення зборів акціонерів тощо).

3. Взаємовідносини з працівниками (чітке дотримання трудового законодавства, турбота про добробут працівників загалом).

4. Взаємовідносини з постачальниками (дотримання правил закупівлі, недопущення хабарництва, встановлення з постачальниками тільки комерційних відносин, вчасна оплата рахунків постачальників, утримання від закупівлі товарів, торгівля якими заборонена міжнародними екологічними й іншими конвенціями).

5. Взаємовідносини з громадськістю (врахування інтересів місцевого населення та впливу своєї діяльності на довкілля).

6. Взаємовідносини з державними органами та місцевою владою (ретельна сплата податків, дотримання всіх обов'язкових норм чинного законодавства. Наявність дозволів та ліцензій, що необхідні для діяльності корпорації).