- •1/3 Антична колонізація в Північному Причорномор’ї.
- •5 Основні теорії походження Київської Русі.
- •6,Перші київські князі, їх внутрішня та зовнішня політика.
- •7.Християнізація Русі та її значення
- •9,Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі
- •10.Етапи політичної історії Галицько-Волинської держави
- •11. Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького
- •12.Історичне значення Галицько-Волинської держави
- •14.Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
- •15.Наступ Польщі на українські землі. Утворення Речі Посполитої.
- •16.Соціально-економічні та політичні передумови виникнення українського козацтва. Реєстрове козацтво.
- •17.Політика гетьмана п. Конашевича-Сагайдачного
- •18.Козацько-селянські повстання кінця XVI ст. Та 20-30-х рр. XVII ст., їх наслідки.
- •19. Брестська церковна унія 1596 року та її історичне значення.
- •20.Розвиток української національної культури в Литовсько-польську добу
- •21. Причини, характер та періодизація національно-визвольної війни 1648-1676 р.
- •23. Березневі статті : умови і правове значення.
- •24. Постать б. Хмельницького в укр. Історії. Оцінки діяльності.
- •25.Україна після смерті б. Хмельницького. Гетьмани і. Виговський та ю. Хмельницький
- •26.Андрусівське перемир’я 1667 р. „Вічний мир” та його наслідки для України.
- •27.Гетьманування п. Дорошенка. Причини поразки української Національної визвольної війни 1648-1676 рр. Та її історичне значення.
- •28.Адміністративно-територіальний та політичний устрій Гетьманщини, її соціально-економічне становище.
- •29.Гетьман і. Мазепа: оцінка діяльності.
- •30.Конституція п. Орлика та її історичне значення.
- •31.Українська політика Петра і. Наступ Росії на українську автономію.
- •Знищення Батурина
- •Нищення Києво-Могилянської академії
- •Знищення гетьманства
- •32.Українська політика Катерини іі. Ліквідація Гетьманщини.
- •33.Польське панування на Правобережній Україні у XVIII ст. Гайдамацький рух.
- •34.Геополітичні зміни в Україні в іі половині XVIII ст.
- •35.Українська культура в іі пол. XVII – XVIII ст.
- •36.Сутність українського національного відродження хіх ст., його передумови та етапи.
- •37.Національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні в іі пол. Хіх ст.
- •39.Національно-визвольний рух у Західній Україні в другій половині хіх ст.
- •38.Національно-визвольний рух у Західній Україні в і половині хіх ст.
- •40. Утворення перших політичних партій в Україні, їх програми.
- •42.Активізація революційно-визвольної боротьби в Україні на поч. Хх ст.
- •43.Аграрна політика п.А.Столипіна в Україні, її насідки.
- •44.Україна у Першій світовій війні.
- •45.Культурний розвиток України на початку хх ст.
- •46.Заснування Української Центральної Ради, її соціальна база і програма.
- •47.І і іі Універсали Центральної Ради.
- •48.Ііі Універсал Центральної Ради. Проголошення унр.
- •49.Проголошення радянської унр. Війна більшовиків проти Центральної Ради.
- •50.IV Універсал. Брестський мир і Україна.
- •51.Українська держава Гетьмана п. Скоропадського.
- •52.Директорія унр, її склад, внутрішня та зовнішня політика.
- •53,Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки українських земель.
- •54,Уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 р.Р.
- •55,Союзний договір від 30 грудня 1922 року, його сучасна політична оцінка.
- •56,Українське національно-культурне відродження 1920-х років.
- •57,Соціально-економічні перетворення в Україні на основі неПу
- •58,Сталінська політика індустріалізації.
- •59,Колективізація українського села. Голодомор 1932-1933 р.Р.
- •60,Тоталітаризм як явище світового порядку, його суть і особливості в Радянському Союзі. Масові репресії 30-х р.Р. В Україні, їх наслідки.
7.Християнізація Русі та її значення
Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Русі відбулися вже після прийняття християнства у 988 році.
Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання. Для цього на Старокиївській горі було створено пантеон головних богів.
Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії — на відміну від західноєвропейських країн — церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.
Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051.
Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів — церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією — найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення.
8, Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого. Історичне значення та проблеми спадщини Київської Русі.
У роки правління Ярослава Мудрого було складено писане зведення загальноприйнятих у ті часи законів Київської Русі в єдину «Руську правду». Вона була правовим кодексом держави, що в перше визначав права людини. Ця збірка законів відтворювала тогочасні суспільні відносини, закріплювало майнове розшарування, панування князів і бояр над прости людом.
Правда Ярославичів, або Устав Ярославичів — збір законів, виданий 1072 року князями Ізяславом, Святославом та Всеволодом, що найменували себе «Ярославичі», а доба правління та міжосібної боротьби відома як Тріумвірат Ярославичів.
«Правда Ярославичів» дещо схожа на «Руську правду» Ярослава Мудрого. У ній була скасована кровна помста, і замінена грошовим штрафом. Закони, видані Ярославичами були написані лише у їх інтересах та для користі їхнього майна та господарства. Внаслідок їх егоїстичного панування почалася роздробленість Русі, яка була частково призупинена їх нащадками.
Тривале князювання Ярослава (1019-1054 рр.) вважають вершиною економічного, політичного та культурного розвитку Київської Русі. Як і його батько, Ярослав розширював кордони своїх володінь. Протягом 1030-1031 рр. він повернув захоплені Польщею черв енські землі (Забужжя). У результаті походів на північ приєднав до Русі фінські племена чудів, оволодів містом Юріїв над Чудським озером. 1036 р. Ярослав остаточно розгромив печенізькі орди.
У зовнішній політиці Ярослав надавав перевагу дипломатичним методам налагодження зв’язків із різними країнами, підкріплюючи їх династичними шлюбами.