Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
movna_politika.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
19.12.2018
Размер:
1.82 Mб
Скачать

3.3. Іспанія

ІСПАНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ СХВАЛЕНА ГЕНЕРАЛЬНИМИ КОРТЕСАМИ НА ПЛЕНАРНИХ ЗАСІДАННЯХ КОНГРЕСУ ДЕПУТАТІВ І СЕНАТУ 31 ЖОВТНЯ 1978 РОКУ, ЗАТВЕРДЖЕНА ІСПАНСЬКИМ НАРОДОМ НА РЕФЕРЕНДУМІ 6 ГРУДНЯ 1978 РОКУ, ПІДПИСАНА Й.В. КОРОЛЕМ ПЕРЕД ГЕНЕРАЛЬНИМИ КОРТЕСАМИ 27 ГРУДНЯ 1978 РОКУ ("Boletin Oficial del Estado", № 311, ВІД 29 ГРУДНЯ 1978 РОКУ).

вступний розділ

Стаття 3

1. З-поміж мов Іспанії кастильский є офіційною державною мовою. Інші іспанці повинні його знати і мають право користуватися ним.

2. Інші мови Іспанії є також офіційними у відповідних автономних Співтовариствах у відповідності до їхніх Статутів.

3. Багата мовна і діалектна різноманітність Іспанії є частиною її культурної спадщини і користується особливою пошаною і захистом..

Глава 2 Частина 1

Стаття 20

З акон встановлює порядок організації і здійснення парламентського контролю над засобами масової інформації, залежними від Держави або від публічних установ, і гарантує доступ до вищезазначених засобів основним соціальним і політичним групам, поважаючи суспільний і мовний плюралізм Іспанії.

Глава 3

Стаття 148

1. До ведення автономних Співтовариств можуть відноситися наступні предмети:

17) Розвиток культури, науки і викладання мови автономного Співтовариства..

Іспанська мова є однією з найбільш розповсюджених мов на всій планеті. Вона посідає четверте місце за поширенням та впливом серед мов світу. Іспанською розмовляють близько 400 мільйонів людей. Сучасна іспанська мова є результатом еволюції багатьох тисячоліть, під час якої різні мови жителів Іберійського півострова видозмінювались під впливом римських завойовників, готів й арабів. Наприкінці XV століття, з об’єднанням королівств Кастилії й Арагону, котрі встановили свій вплив на більшій частині півострова, мова Кастилії – кастильська (castellano) – була встановлена над іншими мовами і діалектами, а пізніше була перенесена іспанськими першовідкривачами, конкістадорами та місіонерами до Західної півкулі й інших частин світу.

Офіційна мова Іспанії – іспанська. В основі цієї романської мови лежить народна латина зі значним домішком лексики, запозиченої від маврів. Іспанська мова вивчається у школах і використовується як розмовна жителями на всій території країни. Однак у ряді областей поширені місцеві мови: баскська – у Країні Басків і Наваррі, галісійська – у Галісії, каталонська – у Каталонії, валенсійська – у Валенсії (останню іноді вважають діалектом кастильської мови). Загалом 35% населення країни використовує місцеві мови і діалекти, в тому числі більш як 5 млн. каталонців, приблизно 3 млн. галісійців, понад 2 млн. басків. Існує багата література, написана місцевими мовами. Після встановлення тоталітарного режиму у 1939 р. усі регіональні мови були заборонені, а в 1975 р. знову легалізовані.

Іспанська мова, або кастильська мова Іспанська мова також називається кастильською – від назви провінції, у якій говорили на цьому варіанті римського діалекту у середньовічні часи. Існує певна полеміка навколо назви; термін «іспанська» – відносно недавній і не повністю визнаний багатьма двомовними носіями мови в Іспанії. Вони вважають, що іспанська включає: валенсіанську, галісійську, каталонську і мову басків – мови, які були визнаними як офіційні в автономних співтовариствах. Жителі двомовних автономій мають намір виступити із пропозицією щодо повернення до старої назви «кастильська», розуміючи її як «мову Кастилії».

В іспано-американських країнах збереглася ця назва, але там немає ніякої проблеми у розумінні цих назв як синонімів. У перших документах Королівської Академії Іспанської мови її члени використовували назву «іспанська мова».

Перестати використовувати термін «іспанська мова» спонукало б до певних труднощів у розумінні офіційного характеру мови та її впливу.

Іспанська мова: вчора і сьогодні . В утворенні іспанської мови варто виділити три важливих періоди: середньовічний, котрий також називається кастильским; античний (між X і XV століттями); новий іспанський (XVI століття – кінець XVII); сучасна іспанська мова – від утворення Королівської Академії Іспанської мови і до наших днів.

Розвиток мовних прав в Іспанії збігається з розвитком регіональної держави, а також з періодом відновлення демократії й прийняттям Конституції у 1978 р., співпадає з децентралізацією територіальної структури держави.Для повного розуміння ситуації варто проаналізувати дві основні статті Конституції Іспанії, що визначають регіональну структуру і мовні права.

Стаття 2 говорить:

Конституція заснована на нерозривній єдності іспанської нації. Іспанія – неподільна Батьківщина всіх іспанців, визнає й гарантує права на незалежність і єдність всіх національностей і регіонів, що входять до її складу.

Стаття 3 говорить:

1) Кастильська – державна іспанська мова країни. Громадяни Іспанії зобов’язані її знати і мають право нею користуватися.

2) Інші іспанські мови також є офіційними у відповідних автономних областях.

Усі інші мови Іспанії проголошені культурною спадщиною країни, які є об’єктом особливої поваги і підлягають захисту.

Іспанія протягом п’ятисотлітньої історії, за рідкісними винятками, була сильно централізованою державою. На початку вісімнадцятого століття зміцнення абсолютистської держави призвело до скасування ряду державних інститутів, які раніше були передані регіонам, особливо Каталонії. Спроби зміцнити демократію в Іспанії здійснювалися за допомогою федеративних проектів, наприклад, Конституції 1873 р. і республіканської Конституції 1931 р., які формували "еstado integral" (складена держава) з великим ступенем автономії для Каталонії і Країни Басків [1].

Через 20 років після прийняття конституції консолідація мовних прав є однією з особливостей, що формують відкриту модель іспанського регионалізму..Для територіальної моделі регіональної Іспанії характерна концентрація мовних прав, але тільки у тих областях, де активно використовуються місцеві діалекти. Іспанія не є багатомовною державою, тому що центральні інституції офіційно не визнають двомовності (як, наприклад, у Канаді або у Бельгії), за винятком тих випадків, коли регіональна мова є офіційною.

6 квітня 1999 р. було винесено офіційну постанову Конституційного Суду щодо мовних прав регіонів. З практичної точки зору постанова була непотрібною, тому що мовний стандарт на той час уже був скасований реформою від 13 січня 1999 р. і законом 30/1992 від 26 листопада 1992 р. у правовому режимі через процедуру державного керування [4]. Стаття 36 цього закону повністю присвячена використанню мови на адміністративному рівні.

Каталонія і Країна Басків – два Автономних Співтовариства, що видали найбільшу кількість положень про регіональні мови. Великою мірою вони відрізняються від інших Автономних Співтовариств за чисельністю жителів, що говорять регіональними мовами.

Баскська мова має велике значення, але все ж таки продовжує бути мовою національних меншин, тому що навіть у Країні Басків тільки 25% населення говорить цією мовою. Набагато більший відсоток використовує каталонську мову як основну, але найважливішим є той факт, що 90% жителів Каталонії можуть говорити цією мовою та більший високий відсоток людей розуміють цю мову.

Відповідно до Основного закону Автономних Співтовариств від 1982 р. каталонська мова поряд з кастильською є офіційною державною мовою. Законодавчий принцип, що став наріжним каменем і основою загальних лінгвістичних положень, виражений у законі про стандартизацію каталонської мови ("Ley de normalization del catalon") №7 від 18 квітня 1983 р. Термін "normalisation" (стандартизація) використовується у багатьох законах про мови Іспанії й означає, що мови національних меншин повинні знову віднайти законний статус, який був утраченим через соціальні, політичні та історичні причини, що призвело до їх "неправильного" використання. Процес стандартизації мови повинен торкатися всіх сторін соціального життя, наприклад, освіти, державної служби, правочинства. Але постійні зміни переконали виконавчі органи і парламент Каталонії в необхідності зміни закону про мову від 1983 р. Новий закон про мовну політику ("Ley politica linguistica") був упроваджений у дію парламентом Каталонії 30 грудня 1997 р. під юрисдикцією Автономного Співтовариства, у відповідності до ст. 148 (17) Конституції Іспанії, в якій йдеться про вивчення регіональних мов, підтримку і дослідження національної культури народів Іспанії.

Закон «Про мовну політику» ("Ley politica linguistica") №17 був підписаним у січні 1998 р.. Він зображує деякі історичні особливості каталанізму – рух, який, починаючи з кінця минулого століття, виявив багато націоналістичних рис, але так і не добився незалежності від Іспанії. Проте всі каталонські націоналісти, навіть найпасивніші, вважають, що Каталонія – це окрема держава в середині Іспанії.

Обговорення нового закону про мову у парламенті Каталонії тривало вісім місяців. Ключовим словом був "консенсус". Метою більшості партій, представлених у каталонській Асамблеї, було досягнення згоди щодо закону про мову між усіма політичними силами, представленими в парламенті. Закон прийняли практично одноголосно ( "за" проголосувала партія помірних каталонських націоналістів "Конвергенція і Союз " на чолі з головою Уряду Каталонії, Женералитата, Жорді Пужолем, соціалісти, екс-комуністи й одна із двох незалежних партій ), за винятком "Народної партії", партії правого крила на чолі з президентом Центрального Уряду Хосе Марією Азнаром і традиційної національної партії, що вимагає суверенітету Каталонії. На думку першої, закон заходить занадто далеко і не дає гарантій іспано-мовному населенню, у той час як друга партія "Ескуерра Републікана" визнала закон нездатним забезпечити подальший розвиток місцевих мов.

Новий закон про мову робить наступний крок у "стандартизації" каталонської мови. У новому каталонському законі про мову не використовується цей термін, тому що у преамбулі вже зазначено: «Основні результати першого процесу стандартизації мови вже були досягнуті». Але положення настільки важливої проблеми повинні обновлюватися, а новий закон потрібно адаптувати до потреб жителів Каталонії, до технологічних нововведень, використання яких може послабити позиції мови національних меншин. Наприклад, комп’ютерні програми, що продаються в Каталонії, супроводжуються інструкціями на англійській та іспанській мовах та рідко на каталонській.

Текст закону досить деталізований [6]. Він уводить концепцію "llengua prоpia" – традиційної місцевої мови, характерної для регіону, якою є каталонська мова, і державних мов: каталонської та іспанської. Державний статус мови означає, що будь-який громадянин має право використовувати й одержувати відповідну відповідь будь-якою з цих двох мов; у той час як поняття "llengua propia" означає, що каталонська мова повина стати загальноприйнятим засобом спілкування у сферах державотворення та освіти. Суть ідеї "llengua propia" (каталонської мови) полягає у тому, що каталонська мова має або повинна мати пріоритет у багатьох сферах соціального життя, при цьому зберігаючи права на використання і вивчення іспанської мови. Поняття «офіційна мова» зосереджується не тільки на праві говорити мовою, але й на праві отримувати відповідь державною мовою, застосовану громадянином. Останнє право не може бути реалізоване за короткий проміжок часу, а повинне реалізуватися поступово. Також необхідно керуватися здоровим глуздом: право на одержання відповіді своєю мовою повинне діяти у державних інстанціях, але не обов’язкове для приватних підприємств. Наприклад, водій таксі в Андалусії не повинен бути покараний, якщо він відповість по-іспанськи тому, хто звертається до нього по-каталонски.

Освіта – це одна з фундаментальних сфер, порушених новим каталонським законом про мову. Рішення Конституційного Суду №337/1994 від 23 грудня 1994 р. надало юридичної чинності так званій "моделі занурення" для середньої освіти і впровадило деякі позиції з метою збільшення використання каталонського на рівні університетів [7].

Принципово нова частина "Ley politica linguistica" відноситься до використання каталонської мови у ЗМІ й у сфері економічної діяльності. Ця частина містить у собі деякі позиції, які встановлюють ступінь використання каталонської мови на телебаченні, радіо, пресі. Наприклад, усі державні радіо– і телеканали перебувають у віданні уряду й 50% ефірного часу повинні працювати каталонською мовою, а музичні радіо програми повинні на 25% складатися з пісень на каталонській. Численні кабельні і приватні канали, ліцензовані поза Каталонією, не підлягають даному законодавству. Подібні положення введені й для друкованих видань відносно субсидій, одержуваних видавцями. Метою ст.ст. 28 і 29 закону про мовну політику є стимулювання розвитку каталонської мови в різних сферах культурного життя, включаючи й інформатику.

Закон Каталонії про мовну політику є типово "інтервенціоністським". Каталонська мова має широке поширення, проте у межах іспанської держави вона залишається мовою меншості. Мови суверенних країн мають перевагу у порівнянні з каталонською мовою, тому що не існує окремої каталонської держави, хоча наявність двох мов у Каталонії робить каталонців більш здатними до вивчення мов. Ця обставина надає їм значну особисту перевагу.

Закон Каталонії про мову є об’єктом багатьох скарг, поданих на розгляд іспанському омбудсмену ("Defensor del pueblo"), але поки він не має яких-небудь підстав вимагати втручання Конституційного Суду. Проте омбудсмен дав деякі рекомендації Уряду Каталонії, вимагаючи чіткого застосування конституційних принципів при виконанні шляхом постанов і указів цього закону, значення якого у процесі стандартизації мови очевидно; при чому рішення такої важливості повинні ухвалюватися законодавчими зборами [2].

Еускаді і Наварра. Унікальність баскської мови, еускери, і сильне прагнення жителів Еускади (euskadi – в перекладі з баскської – місце проживання баскської раси) до автономії або навіть незалежності пояснюють, чому уряд Країни Басків прикладає такі зусилля для зміцнення статусу регіональної мови. На відміну від каталонської, мова басків – мова національних меншин, якою говорять тільки 20% населення Еускаді та ще менше в Наваррі. Враховуючи всі чинники, а також беручи до уваги терористичні дії ETA. (організація "Euzkadi ta Azkatasuna" – Еускаді й воля), мовна політика в Еускаді і Наваррі є більш складною, порівняно з Каталонією. Спочатку варто провести аналіз ситуації в Еускаді, а потім розглянути стан справ у Наваррі.

Регіональний уряд в Еускаді докладає великих зусиль для "баскинізації" (перекладу баскською мовою) діяльності державної адміністрації. Як наслідок – регіональне законодавство жадає від державних службовців обов’язкового знання мови басків або, принаймні, вважає це знання безсумнівним достоїнством, відсоток регіональних держслужбовців, що говорять мовою басків, набагато вищій, ніж відсоток носіїв цієї мови у регіоні в цілому.

У 1998 р. видані постанови відносно "стандартизації" мови басків у деяких сферах державної служби. Однією з найбільш суттевих ознак була Постанова №30/1998 від 24 лютого 1998 р., що регулює процес стандартизації еускери в Ерцайнца – регіональної поліції, створеної згідно з статутом автономії 1981 р.

Особливості діяльності Ерцайнци, значимість якої в останні роки зросла, зокрема у боротьбі проти тероризму, і яка, на жаль, перенесла деякі складності у роботі, жадають від співробітників знання як баскської, так і кастильської мов. Так, відповідно до Закону № 6/1989 від 6 липня 1989 р. і Закону про стандартизацію эускера № 10 від 24 листопада 1982 р., вищевказана постанова регулює процес вивчення співробітниками поліції баскської мови. Були виділені два рівні володіння мовою: перший (обов’язковий для всіх співробітників) вимагає володіння розмовною мовою басків; другий рівень має на увазі гарне знання письмової мови, яке потрібне агентам, відповідальним за підготовку і видання документів. Для досягнення поставлених цілей були організовані безкоштовні курси вивчення баскської мови. Стаття 7 постанови відводить 10 років на вивчення мови.

На прикладі постанови про Ерцайнца стає ясно, яке велике значення надається розширенню сфери використання місцевої мови; хоча дехто вважає, що каталонський націоналізм має набагато сильнішу мовну спрямованість, ніж аналогічний рух у Країні Басків. Постанова №30/1998 і всі положення, що стосуються застосування еускери, свідчать зворотнє.

Інший цікавий документ, який варто розглянути – це Угода про співробітництво між "Consejo General del Poder Judicial" (Верховним органом самоврядування судової влади в Іспанії) і Баскським Урядом про регламентування використання еускери у деяких сферах судового діловодства у Країні Басків.

Формування судової гілки влади входить до повноважень держави, хоча в Автономних Співтовариствах існує ряд положень, що відносяться до деяких аспектів судових повноважень: наприклад, Каталонія має свій цивільний кодекс, що поряд з основним державним правом приводиться у дію урядом Каталонії; а Еускаді й Наварра зберігають свою митницю і свою фінансову систему. Автономні Співтовариства мають право на частково самостійне регулювання системи правосуддя; також у двомовних Автономних Співтовариствах існує принцип подвійного діловодства, але з різних причин, знання регіональних мов у рамках судової системи менш розвинене, чим в інших сферах громадського життя, як наприклад, в адміністрації або в освіті.

Не обов’язково знати каталонську, баскську чи галиційську мови для того, щоб стати суддею, знання мови мало впливає на складання судових документів, єдиних по всій території Іспанії [3]. Проте деякі Автономні Співтовариства, особливо Каталонія й Еускада, намагаються розвивати принцип офіційної двомовності у судових системах своїх регіонів. Приведемо до прикладу вищевказану угоду про співробітництво між "General del Poder Judicial" і Судовим департаментом Країни Басків, підписана у квітні 1998 р. Центральний уряд звернувся до Конституційного Суду, затверджуючи, що уряд Еускади вийшов за рамки своїх повноважень, пропонуючи правила використання баскської мови у судах, розташованих на території Еускади.

Інший юридичний документ, надрукований Автономним Співтовариством Еускаді в 1998 р. – угода Виконавчої ради Уряду Країни Басків, в якому затверджений план стандартизації використання еускери у державному правлінні Автономного Співтовариства у період 1998-2002 р..

Галісія. З лінгвістичної точки зору у Галісії практично нічого не змінилося за останні роки. Мовна стандартизація триває, але перевага віддається кастильській, особливо у великих містах. Неусвідомлені альтернативні застосування двох мов є звичним явищем у Галісії і пояснюється схожістю державних мов, а також історично сформованою перевагою кастильської мови над галісійською.

Символічні і дуже важливі зміни відбулися з прийняттям Державного закону № 2/1988 від 3 березня 1998 р., який ухвалив, що галісійські провінції "La Coruna" і "Orense" будуть називатися по-галісійськи "A Coruna" і "Ourense". Серед численних законодавчих постанов, схвалених за останні роки компетентними органами, особливо урядом Галісії, слід згадати постанову ("Orden" по-іспанськи, "Orde" по-галісійски) від 27 лютого, що пропонує організацію уроків галісійської мови для галісійців, які живуть за кордоном. У Галісії, де історично була сильно розвинена імміграція, діє закон ("De reconѕecemento dagaleguidade" № 4/1983), котрий є найбільш значимою формою захисту місцевої мови, особливо для галісійців поза межами Галісії [8].

Валенсія. Досить цікаво буде проаналізувати статус валенсійської мови. Такий аналіз показує, що різні історичні ситуації формують різні соціальні і політичні відносини, навіть при наявності схожої або ідентичної мови. Фактично, місцева мова Валенсії вважається різновидом каталонської мови або, принаймні, відноситься до тієї ж мовної групи, що й каталонська, яка вживається на Балеарських островах [5]. Але історія Валенсії сприяла виникненню особливої ідентичності, що, за рідкісними винятками, не визнає верховенства Каталонії. Як наслідок, усі правові документи з регулювання місцевої мови посилаються на валенсійську, а не каталонську мову.

Тому рішення Конституційного Суду від 21 квітня 1997 р. вимагає деяких пояснень. Ці рішення відносяться до угоди, підписаної в Університеті Валенсії 20 липня 1986 р., що допускає "академічне" використання терміна "каталонська" для означення місцевої мови, не виключаючи термін "валенсійська", що вживається в Статуті автономії й у місцевому законі про стандартизацію мови № 4/1983 від 23 листопада 1983 р. Використання терміна "каталонський" оголошено не відповідним до згаданих законів (Статут і закон про мову), а також у зв’язку з вироком суду від 18 травня 1989 р., що підтверджується рішенням Вищого Конституційного Суду від 20 листопада 1992 р. Університет Валенсії направив відповідний позов у Конституційний Суд ("recurso amparo" – прямий позов у Конституційний Суд). Подібного позову не існує в багатьох європейських країнах, у Франції, в Італії, а в Німеччині даний позов називається "Verfassungsbeschwerde". У позові було заявлено, що дане рішення порушує принцип автономії університетів. Конституційний Суд ухвалив можливість використання терміна "каталонська" для позначення регіональної другої офіційної мови. Таким чином не порушуючи Статуту Автономії Валенсії, уряд дозволив використовувати термін "каталонська" у всіх видах документації поряд з терміном "валенсійська", що також залишається в силі.

Після того як це рішення було оприлюднено 20 травня 1997 р., Законодавча комісія культури й освіти прийняла резолюцію ("Propositin no de ley"), що проголошує єдність каталонської мови, але не применшує значимості валенсійської мови на території відповідного Автономного Співтовариства. Однак, починаючи з весни 1997 р., вищезгадані резолюції і рішення Конституційного Суду, валенсійська мова більше не розглядається як єдина дозволена мова.

Балеарські острови. Балеарські острови належать до числа каталонських областей або, цитуючи історика Сальвадору де Мадариага, до "філологічної Каталонії". Хоча "страх" політичного впливу каталонської мови тут не так сильний, як у Валенсії, він все-таки присутній на території цих островів. Одночасно прикладаються значні зусилля для підтримки каталонської мови.

17 липня 1997 р. Конституційний Суд виніс постанову (№134) щодо розподілу повноважень між центральною державою й Автономним Співтовариством Балеарських островів. Питання стояло у такий спосіб: хто має право встановлювати критерії для звільнення від вивчення каталонської мови у програмі середніх навчальних закладів Балеарських островів: держава чи Автономне Співтовариство? У цьому випадку питання було порушене щодо дітей військовослужбовців, військові частини яких тимчасово розташовувалися на території Балеарських островів. У відповідь знайшли угоди від 1988 р. між Міністерством освіти і науки та Міністерством оборони, тобто між двома державними інститутами [2].

Астурія. Це єдине автономне Співтовариство, крім Каталонії, що прийняло новий закон про мову протягом останніх двох років. Фактично закон «Про мову» "Ley uso y promocion del bable/asturiano", ухвалений парламентом Астурії 23 березня 1998 р., повністю регулює положення місцевої мови.

Тому захист астурійської мови варто шукати у ст. 3 Конституції Іспанії, відносячи його до "простої лінгвістичної модальності". З іншого боку, каталонську мову варто віднести до параграфа 2 ст. 2, де йдеться про "інші мови". Статут Автономії Астурії від 1981 р. включає дві статті про захист місцевого діалекту бабле, вивчення якого не є обов’язковим [5].

Закон про мову Астурії – "м’який закон", особливо в частині, що ставиться до утворення на місцевому діалекті бабле. У ст. 10 йдеться:

"Астурія, у межах своїх повноважень, гарантує вивчення мови бабле/астурійській на всіх рівнях на добровільній основі".

У ст. 4 говориться про використання астурійської у державному управлінні і передбачається законність будь-якого усного або письмового акту, представленого громадянами на розгляд адміністрації Астурії місцевою мовою. У першому параграфі ст. 4 наголошено:

"Кожний громадянин має право використовувати бабле/астурійську у письмовій й усній формі".

Aрагон. Соціально-лінгвістична ситуація в Арагоні схожа із ситуацією в Астурії. Фактично, кастильська мова використовується абсолютною більшістю населення – 95%. Інші 5% використовують як арагонську, так і каталонську. Люди, носії арагонській, проживають тільки у передгірних районах Піренеїв, а каталонська мова розповсюджена у межовій області з Каталонією [7].

Статут Автономії Арагону містить статтю про захист місцевих мов. Відповідно до цієї статті всі функції регулювання захисту місцевої мови передаються майбутньому закону про мову, який ухвалить парламент Арагону. Дотепер парламент не виконав доручення вищезгаданої статті, але недавні події показали, що інтерес до захисту мов національних меншин в Автономному Співтоваристві може підсилитися.

Висновок

Чи ведуть загальні тенденції мовної політики до федеративної Іспанії? Яка роль регіональних мов у цьому процесі?

У цій статті велике значення надається "мовам національних меншин" Іспанії, особливо астурійській, тому що відродження "простої лінгвістичної модальності" означає успіх процесу регіоналізації демократичної Іспанії. Звичайно, успішний розвиток "Estado autonomico" визначається не тільки підтримкою регіональних мов і культур, але лінгвістичний фактор є одним з найважливіших аспектів, що формують "hecho diferencial", характерні риси регіонів усередині інституціональної структури Іспанії.

Наприклад, каталонські націоналісти роблять особливий акцент на мовному питанні, так що деякі критики говорять про "мовний націоналізм". Фактично, каталонська мова є найбільш очевидною й улюбленою помітною ознакою каталонського суспільства. Про це свідчить детально розроблене законодавство про мову.

Так не слід дивуватися тому, що багато Автономних Співтовариств зайняті пошуком свойого мовного коріння: вони шукають "hecho diferencial". Це може здатися трохи штучним, проте у той же час свідчить про необхідність місцевої ідентичності і ніяк не суперечить глобалізації. Важливою подією стало недавнє прийняття каталонського закону, який передбачає створення національних спортивних команд. Близько півмільйона людей підписали звернення до парламенту для підтримку цієї ініціативи.

Якщо Автономні Співтовариства Іспанії одержать більше повноважень у межах єдиної державної структури і без порушення європейських структур, то одним з найважливіших завдань стане питання про стандартизацію регіональних мов Іспанії.

Питання до розділу:

Чи веде «мовне питання» до федеративності Іспанії?

Які національності ставлять найбільший акцент на мовному питанні?

До чого може призвести отримання Автономними Співтовариствами більше повноважень?

Якими нормативними документами затверджений статус іспанської мови?

Які існують мовні права в Іспанії?

Як вони стосуються регіональних мов?

Чи є якісь привілеї для регіональних мов?

Як здійснюється підтримка, охорона, популяризація регіональних мов?

Хто є ініціатором цього процесу?

Які нормативні документи допомагають у розв’язанні мовних проблем?

Теми рефератів:

  1. Особливості мовної політики Іспанії.

  2. Ситуація багатомовності в Іспанії.

  3. Збереження мовних традицій (на прикладі Іспанії).

  4. Існування регіональних мов (на прикладі Іспанії).

  5. Уніфікувати чи диференціювати мовний простір країни? (на прикладі Іспанії)

  6. Іспанська мова вчора і сьогодні.

  7. Мовні права в Іспанії.

  8. «Мовний націоналізм» і «мовна політика»: спроба аналізу проблеми меншин в Іспанії.

  9. «Гордіїв вузол» мовної політики Іспанії.

Література:

  1. Aprobada la ley para que Catalua tenga selecciones deportivas propias. – El Pais, 1999.

  2. Carlo Tagliavini, Le origini delle lingue neolatine, bologna, 1982. – 434 с.

  3. El nou Govern balear convertirel catal en idioma vehicular a l’escola. – Avui, 1999.

  4. Giovanni Poggeschi, La nuova legge linguistic catalane nel quadro dell’evoluzione dello Stato regionale spagnolo. – Le Regioni 5, 1998. – С. 1107 – 1141.

  5. Giovanni Poggeschi, Linguistic Rights in Spain // Minority Rights in Europe. – Hague, 2001. – С. 85-102.

  6. Hans Ingo Radat, «Katalanisch» oder «Valancianisch».– № 6, 1993.– С. 97-120.

  7. Salvador de Madariaga, Storia della Spagna. – Bologna, 1957.

  8. Журнал Revista de llengua й dret, №28-30: статті, написані Xose Gonzles Martnez. Цей короткий огляд містить у собі докладні розділи про лінгвістичні права Автономних Співтовариств і центральної держави.

Додаткові джерела:

  1. Газін В. П. Новітня історія країн Європи та Америки [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://pidruchniki.com.ua/14051003/istoriya/ispaniya_80-ti_roki

  2. Іванова О. Основні соціальні категорії в регулюванні мовної ситуації Іспанії / Ольга Іванова // Наукові записки. - Серія: Філологічні науки. – Випуск 81(1), -.С. 333 – 339

  3. Кияк Т. Р. Мова як необхідний атрибут соборності нації [Електронний ресурс]. – Режим доступу. www.ippo.org.ua/files/новини/ОСТАННІ_НОВИНИ_2010/.../20.doc

  4. Нагорна Л. П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики : / Нагорна Лариса Панасiвна . - К. : Свiтогляд, 2005 . - 315 с.

  5. Помірко Р.С. Мова і мовна політика в історії становлення романських держав. – Вісник Київського нац. університету імені Тараса Шевченка 2007. №41. – С. 4-7. або Помірко Р.С. Мова і мовна політика в історії становлення романських держав – збірник «Од слова путь верстаючи й до слова …» Львів. 2008. – с. 476-486.

  6. Помірко Р. Передмова. // Помірко Р., Бацевич Ф., Паславська А. Мовленнєві жанри в міжкультурній комунікації : [монографія]. – Львів : ПАІС, 2010. – 280 с.

  7. www.logincee.org/file/13721/library

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]