Вимоги до бесіди

1. Викликати повагу і довір'я до себе.

2. Тон дослідника – діловий, доброзичливий.

3. Неприпустимі безтактність, уїдливість.

4. Питання ясні, чіткі, доступні.

5. Не перевантажувати великою кількістю питань.

6. Можливі відхилення від плану.

7. Фіксувати непомітно (після бесіди, магнітофон).

За кількістю учасників бесіда є:

• індивідуальна;

• групова.

Для ефективного проведення бесіди необхідно визначити мету, розробити план, з’ясувати, які питання є основними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співбесідників, виявляти педагогічний такт, запротоколювати бесіду.

На початку бесіди основне завдання полягає в налагодженні первинного контакту із співбесідником. Тому нерідко дослідник формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов’язаної з темою дослідження інформації, але залучають співрозмовника до зацікавленого обміну думками. Ініціатор бесіди має подбати, щоб запитання були короткими, логічними, зрозумілими.

Дані про явище, що цікавить, можна одержати при відповідях як на прямо поставлені запитання (Що знає досліджуваний про той чи інший об’єкт? Яке ставлення до нього? тощо), так і опосередковано (наприклад, при обговоренні прочитаної книги). Результати бесіди доцільно порівняти з даними, отриманими за допомогою інших методів. Іноді трапляється так, що факти, отримані під час бесіди, не підтверджують висунуту дослідником наукову гіпотезу. Цього не повинні боятись. Істина дорожча за все.

Інтерв’ю — метод отримання інформації за допомогою усного опитування.

Цей метод дає змогу отримати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів, спостерігати за їх психологічними реакціями. Він ефективний у тих випадках, коли дослідник впевнений в об’єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв’ю дослідник ставить сформульовані заздалегідь запитання у певній послідовності й записує відповіді на них.

В основі інтерв’ю лежить звичайна бесіда. Проте, на відміну від неї, ролі співбесідників закріплені, нормовані, а цілі задані «ззовні» програмою та завданнями конкретного педагогічного дослідження. Специфіка інтерв’ю полягає в тому, що отримана інформація деякою мірою формується в процесі спілкування інтерв'юера з опитуваним і тому несе на собі відбиток цього спілкування. Від характеру останнього, тісноти контакту і ступеня взаєморозуміння здебільшого залежать успіх інтерв’ю, повнота і якість отриманої інформації.

При проведенні інтерв'ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх» осіб, присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв’ю, спричинити нещирі відповіді респондента.

Певна ситуація передбачає використання відповідного різновиду інтерв'ю.

Діагностичне інтерв’ю — спосіб отримання інформації про властивості особистості, який допомагає проникнути у її внутрішній світ та зрозуміти проблеми.

Клінічне інтерв’ю — вид терапевтичної бесіди за необхідності надання психолого-педагогічної допомоги. При цьому дослідника цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей респондента (факти, погляди, почуття, асоціації тощо), а і його поведінка (тон, жести, рухи та ін.).

Фокусоване інтерв’ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес, явище, реакцію респондента на задану дію.

Панельне інтерв’ю — багаторазове інтерв’ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу.

Групове інтерв’ю — запланована бесіда, під час якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.

Інтерв’ю має три види:

• стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю, в якому формулювання запитань та їхня послідовність визначаються заздалегідь. У даному випадку спілкування інтерв’юера й досліджуваного суворо регламентоване детально розробленим запитальником та інструкцією, призначеною для інтерв’юера. Він зобов’язаний точно дотримуватися формулювання запитань та їхньої послідовності. В такому інтерв’ю звичайно переважають закриті запитання. Опитуваний повинен уважно вислухати запитання і вибрати найбільш прийнятний для нього варіант відповіді з набору, заздалегідь продуманого. Тут вплив на якість даних може бути зведений до мінімуму. Надійність отриманої інформації залежить, першою чергою, від сумлінності й пунктуальності інтерв’юера;

• напівстандартизоване (сфокусоване) інтерв’ю, в якому є всі необхідні та можливі запитання. Цей вид відрізняється від попереднього наявністю як закритих, так і відкритих запитань;

— нестандартизоване інтерв’ю, де інтерв’юер керується лише загальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації. Методика такого інтерв'ю характеризується певною гнучкістю, варіюється в широких межах. Інтерв'юер має право сам формулювати запитання та змінювати їхній порядок відповідно до конкретної ситуації.

Вибір виду інтерв'ю залежить від рівня дослідження проблеми, повноти її вивчення, мети дослідження. На інтерв’ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Респонденти краще погоджуються на коротке інтерв’ю.

Достовірність і надійність одержаної інформації залежить і від особистості дослідника, його ерудиції, спостережливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витривалості, знання теми і техніки проведення інтерв’ю.

Кожному видові інтерв’ю властиві свої переваги та недоліки.

Переваги стандартизованого інтерв’ю: більша порівняльність отриманих даних; найбільша надійність; помилки у формулюванні запитань зведені до мінімуму; з успіхом може використовуватися навіть інтерв’юером невисокої кваліфікації. Недоліки такого інтерв’ю: можливість помилок внаслідок неоднозначного розуміння різними людьми тих чи інших слів у запитаннях; дещо «формальний» характер опитування.

Переваги нестандартизованого інтерв’ю: можливість стандартизації змісту запитань; найбільша обґрунтованість, оскільки за формою наближається до звичайної бесіди; гнучкість дає змогу пристосовувати його до тієї чи іншої конкретної ситуації; можливість отримання більш глибокої інформації. Головний недолік такого інтерв’ю полягає у тому, що часом важко зіставити отримані дані внаслідок варіацій або навіть помилок у формулюванні запитань та їхній послідовності.

Анкетне опитування — це метод педагогічного дослідження за допомогою анкет. Анкета — впорядкований за змістом та формою набір завдань, підготовлених у вигляді опитувального листа.

Анкетування застосовується в педагогіці для збирання первинних даних і, на відміну від інтерв’ю, може здійснюватися заочно. Зміст запитань і спосіб відповідей на них заздалегідь плануються.

Залежно від характеру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетного опитування:

• суцільне анкетне опитування (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (здійснюють опитування певної групи учасників);

• усне анкетне опитування (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами);

• індивідуальне та групове анкетне опитування;

— очне анкетне опитування (безпосереднє опитування)та заочне (поштою, телефоном тощо).

За формою питання бувають:

• відкриті питання, в яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання («Напишіть назву професії, яку б Ви обрали»);

• закриті питання, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну (альтернативні) («Чи згодні Ви з твердженням, що професія вчителя є однією з кращих? а) безумовно згоден; б) згоден; в) не певен; г) не згоден»); які допускають вибір декількох варіантів відповідей — «питання-меню» (неальтернативні);

• напіввідкриті питання, які передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, а й запропонувати свою;

• полярні питання, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4—5 бальною шкалою (уважно проаналізуйте досвід роботи учителів та оцініть рівень розвитку у них педагогічних якостей: «5» — якість притаманна вчителю вищою мірою; «4» — помітно виражена; «З» — мало виражена; «2» — не виражена; «0» —не вдалося її виявити).

За змістом анкети виокремлюють питання:

• прямі, коли зміст запитань і об'єкт інтересу збігаються (Чому Ви обрали педагогічну професію?);

• непрямі, коли зміст запитань та об'єкт інтересу дослідника різні («З ким із своїх товаришів Ви б хотіли сидіти за партою?»).