99.Власність та господарський механізм соціал. Економ.

Власність — володіння речами; речі, рухомі й нерухомі, що комусь належать. Розрізняють власність приватну, комунальну і державну в залежності від того, чи речі (майно) належать приватній особі, громаді (спільноті) чи державі.

Державна власність поділяється на 2 види: 1) загальнодержавна (республіканська) власність; 2) власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб‘єктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України. Суб‘єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих рад народних депутатів. Об‘єктом права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів.

До господарського механізму належать конкретні управлінські форми виробничо-економічних відношень і, зокрема, власності на засоби виробництва. Це значить, що на них можна свідомо впливати, регулювати на різноманітних рівнях - рівні окремого підприємства, об'єднання, міністерства, рівні держави в цілому і міждержавному рівні.

102.Соціально-ек. Перетворення в у-ні на шляху до зміш. Економ.

Капіталізм як економічна система сформувався на грунті феодалізм.Для феодалізму було характерна приватна власність феодалів на землю та особиста залежність селянина від феодала.формування капіталістичних відносин почалося в ХVІ ст.(географ.відкриття, буржуазні революції)

Внаслідок промислового перевороту бурхливо розвиваються продуктивні сили та виникає капіталістичне товарне вир-цтво.виникає період вільної конкуренції.

Ринок виступає як механізм який через ціну та товар доводить товаровиробнику необхідну інформацію стосовно суспільної потреби в конкретному товарів.цей механізм створив Сміт ,назвав «невидимою рукою».

Наступний етап у розвитку товарного вир-цтва отримав назву монополістичного капіталізму.

На зміну йому прийшов державно-монополістичний капіталізм.

105.Інтернаціоналізація господарських відносин і продук. Сил

Інтернаціоналізація виробництва — це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Інтернаціоналізація виробництва — об’єктивний процес, що є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці і становить основу розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин. Значний вплив на неї справляє інтернаціоналізація капіталу.

Інтернаціоналізація капіталу — це процес переплетіння і об’єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об’єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв’язків і контактів між капіталами різних країн. Якщо інтернаціоналізація виробництва є об’єктивною основою інтернаціоналізації капіталу, то в свою чергу остання сприяє поглибленню інтернаціоналізації виробництва, веде до інтенсифікації господарських зв’язків між країнами. Важливу роль у процесі інтернаціоналізації капіталу відіграють вивезення капіталу, міграція капіталу між промислово розвинутими країнами, що посилилась з кінця 50-х рр. ХХ ст. Одним з проявів даного процесу є виникнення транснаціональних компаній, утворення міжнародних (міжнаціональних) промислових, банківських та інших об’єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя — це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту, і т. д. В її основі лежать поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва, інтернаціоналізація капіталу та утворення транснаціональних компаній. Інтернаціоналізація господарського життя охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва матеріальних благ, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

9.Економ. система-це сфера функцій продуктивних сил і економічно виробничих відносин,взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Типи економ.систем:

1.Традиційно економ. системи – притаманне панування натурально-общинних форм господарювання,виробництво,розподіл та обмін здійснюється на основі традицій та звичаїв,які є первинними порівняно з новими формами економ. діяльності. 2.Адміністративно-командна (централізовано планова) – характеризується тим,що усі ресурси є властивістю держави,конкуренція відсутня,жорстке директивне панування,контроль держави над економікою. Пріорітет адміністративних стимулів над економічними,монополізм виробників і їх панування над споживанням. Переваги адміністратив.-командної сис.: -- повна зайнятість; - освіта,охорона здоров’я тощо,задовольняються за рахунок держави; - можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів,для вирішення стратегічних і тактичних завдань. 3.Ринкова економіка – передбачає,що держава виконує лише ті функції,які окремий індивід без її втручання не може здійснити або зробить це екном. неефективно (організація громадського порядку,забезпеч. нац. доходу,запровадж. шкільного навчання,емісія великих банкнот тощо). 4.Змішана – передбачає отримання поєднання механізмів ринкового саморегулювання з широким використанням держ. Методів регулювання економіки.