432. Дайте короткі історичні довідки про таких діячів: є.Петрушевич, с.Петлюра, п.Скоропадський, є.Коновалець.

Євге́н Петруше́вич(*3 червня 1863, Буськ — †29 серпня 1940, Берлін) — український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної Республіки(ЗУНР). Народився 3 червня 1863 р. у м. Буськ, нині Львівської області, в сім'ї греко-католицького священика. Батько був знавцем української історії й літератури, людиною широкого духовного кругозору, глибокої національної свідомості. Відповідно виховав своїх трьох синів. Си́мон Васи́льович Петлю́ра (* 10(22) травня 1879, Полтава — † 25 травня 1926, Париж) — державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил. Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.). Павло́ Петро́вич Скоропа́дський (* 3(15) травня 1873, Вісбаден — † 26 квітня 1945) — український громадський, політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918 році (29.4.1918 — 14.12.1918), один із лідерів та ідеологів гетьманського руху. З кінця 1918 р. в еміграції у Швейцарії та Німеччині, де і далі очолював гетьманський рух, Вісбаден, навколо якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політичні і громадські організації та діячі. Євге́н Мих́айлович (за іншими даними: Олексійович) Конова́лець (* 14 червня 1891, Зашків — † 23 травня 1938) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу Українських Націоналістів (з 1927).

433. Охарактеризуйте внутрішньополітичне та міжнародне становище унр у 1919 р.

У цей час міжнародне становище УНР було вкрай несприятливе — навколо неї утворилося коло ворогів. Із заходу наступали поляки, з боку Дону — білогвардійська Добровольча армія генерала Антона Денікіна, за Дністром погрожували нападом румуни. В Угорщині комуністи проголосили Угорську радянську республіку, в Баварії почалося аналогічне повстання. Більшовики в надії на світову революцію рвалися до них на захід через Україну. Врешті 60-тисячне військо (переважно з французів та греків) Антанти, яка прагнула відновити «білу» Росію, на рубежі 1918—1919 pp. захопило Південно-Західну Україну, окупувавши Одесу, Миколаїв, Тирасполь, Берислав.

Ситуація УНР ускладнилася й через те, що частина селянства піддалася більшовицькій пропаганді. Спочатку повернув зброю проти УНР тимчасовий її попутник Махно, який перейшов на бік більшовиків. 28.12.1918 р. він узяв Катеринослав. Його, у свою чергу, вибили з міста війська УНР під командуванням полковника Самокиша та отамана Григор'єва, але вже 29.01.1919 р. останній, як і Махно, зрадив УНР і, перейшовши на бік більшовиків, завдав сильного удару по Катеринославському кошу УНР. Загін отамана Зеленого (Терпила) у розпал боїв між УНР та РСФРР перейшов на бік більшовиків і врізався клином між Києвом і Кременчуком, прискоривши цим падіння Києва. По всій Україні надзвичайно активізувалися різноманітні отамани (А. Гулий-Гуленко, І. Струк, П. Хмара, Я. Шепель та ін.), навіть отаманші, наприклад Маруся, загони яких звичайно складалися з різношерстих, часом кримінальних елементів, відзначалися низьким рівнем політичної свідомості, воювали з усіма проти всіх, вносили безлад і анархію, чинили єврейські погроми. Навіть якщо отамани й підтримували Петлюру, зокрема Ангел, Кармелюк, Струк, то все одно вони діяли згідно зі своєю політичною програмою, своїми військовими планами, що призводило до розпорошеності та дезорієнтованості сил. Почалася отаманщина і всередині армії УНР. Це підривало боєздатність війська, авторитет Директорії, що врешті стало однією з причин поразки УНР.

Армія УНР налічувала на момент початку другого етапу агресії РСФРР близько 100 тис. вояків. Однак ця армія мала воювати на кількох фронтах проти різних противників. Попри всі заходи уряду УНР, особливо С. Петлюри, не вдалося за надзвичайно короткий час провести реорганізацію війська. У ньому внаслідок скрутного економічного стану України бракувало озброєння та боєприпасів, домінували селяни-повстанці, які мали слабкі воєнні вміння. До того ж селяни неохоче воювали за межами свого повіту чи губернії, не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси.

Українські війська під ударами російських поступово відступали на захід. 5 лютого 1919 р. український уряд змушений був залишити Київ і переїхати до Вінниці, потім — до Рівного, нарешті — до Кам'янця-Подільського. Більшовицькі війська прорвали фронт і розсікли війська УНР на дві частини, одну з яких (південно-західну) розбили і змусили відступити в Румунію. На півдні вони оволоділи Кримом, де створили Кримську соціалістичну радянську республіку. Петлюра, який опинився зі своєю армією в «чотирикутнику смерті», провів низку важливих заходів і дещо виправив становище на фронті. За таких умов стала очевидною правота Головного отамана, який попереджав про безперспективність переговорів з Москвою.