422. Виникнення українських політичних партій на західноукраїнських землях, їх програмні цілі.

Див 418.

423. Проголошення незалежності Карпатської України і її історичне значення.

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сейму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб - червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр- міністром нового уряду суверенної держави Ю. Ревая. Заступником голови сейму (спікера) Карпатської України у 1939 року, референт преси й інформації та зв'язковий з урядом Карпатської України був С. Росоха. Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною. Волошин Августин: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст». Але вранці німецький консул у Хусті порадив українським «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат».

424. Колонізаторська політика Польщі в Західній Україні у міжвоєнний період.

80-90 % західноукраїнського населення становили селяни. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період були одним з найбільш аґрарно перенаселених країв Європи. Тяжке економічне становище ускладнювалось ще й національним чинником. Для зміцнення польського елементу на "східних кресах" Речі Посполитої, у 1920 і 1925 роках сейм ухвалив закони про надання землі тут польським офіцерам та солдатам. На східно - українські землі внаслідок цієї акції переселилося бл. 200 тис. польських осадників. Подібну політику, хоча й з дещо меншим розмахом, проводив і румунський уряд. На відміну від Варшави і Бухаресту, празький уряд не практикував заселення українських земель чеськими і словацькими колоністами. Щобільше, чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів сільського господарства, організувала сільськогосподарські школи. Становлячи більшість сільського населення, українці перебували у меншості серед населення великих і середніх міст. Соціальні відмінності співпадали з національними. Український селянин чув себе покривдженим польським, мадярським чи румунським поміщиком і нерідко ворогував з євреєм – власником сільського магазину, який небагато платив за сільські продукти й дорого брав за промислові товари.

425. Встановлення влади Директорії УНР. Поясніть відмінності у поглядах між В.Винниченком і С.Петлюрою щодо найважливіших засад внутрішньої і зовнішньої політики УНР. 18 грудня 1918 p. Директорія Української Народної Республіки урочисто

вступила до Києва. 26 грудня був створений перший уряд Директорії на

чолі з В. Чеховським.

Того ж самого дня Директорія проголосила свою заяву, а услід за нею

прийняла цілу низку законів. В заяві Директорія пояснювали громадянам,

що відтепер вся влада в У HP має належати лише трудящим класам:

робітництву та селянству. Класи нетрудові позбавлялись права порядкувати

державою. Директорія запевняла, що передасть свої права і повноваження

лише трудовому народові самостійної УНР. Варшавський договір 1920 р. Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. У складі Директорії Винниченко протистояв позиціям Петлюри, виступаючи за соціалістичні перетворення і світ з Радянською Росією. Петлюра ж, прагнув до одноосібної військової і політичної влади. Ці ідейно політичні міжусобиці сприяли втраті і так нестійкої влади Директорії над більшою частиною України.