Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Махноносов Д.В.ПРАКТИКА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНО....doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
1.87 Mб
Скачать

2.2. Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки

Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну життєдіяльність людей з метою її упорядкування, збереження і перетворення.

Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки характеризується впливом держави на економічні процеси за допомогою відповідних методів та інструментів державного регулювання з метою досягнення визначених цілей. Словник Макміллана трактує економічну політику як поведінку держави стосовно економіки країни. Роль держави в економіці проявляється через її функції, до яких відносяться:

  • розробка і утвердження правових основ економіки;

  • визначення пріоритетів макроекономічного розвитку;

  • реалізація соціальних цінностей;

  • регулювання економічної діяльності;

  • регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції для підтримки нормаль­ного функціонування ринкового механізму;

  • регулярна демонополізація економіки;

  • антиінфляційна профілактика;

  • підтримка системи державних фінансів у необхідних об'ємах і бездефіцитно­го стану.

Економічні функції держави зводяться до наступного:

  • регулювання грошового господарства країни і контроль за діяльністю банків та інших організацій, які впливають па стан грошового ринку країни;

  • регулювання трудових відносин в країні і попередження переростання соці­альних конфліктів у політичні;

  • допомога найбіднішим верствам населення і попередження переростання проб­леми бідності в причину соціальних і політичних конфліктів;

  • охорона інтересів споживачів і контроль за якістю товарів і послуг;

  • захист механізму конкуренції і подолання негативних наслідків монополізму;

  • організація охорони власності громадян і фірм від кримінальних елементів;

  • вплив на протікання економічних процесів з метою подолання бар'єрів для найскорішого зростання добробуту її громадян і подолання економічних криз;

  • регулювання і використання природних ресурсів країни і організація охорони навколишнього середовища;

  • збирання і розповсюдження економічної інформації про розвиток економіки, яка допомагає громадянам і фірмам більш обґрунтовано приймати свої господарські рішення;

  • формування законодавчої бази економічної діяльності і забезпечення судового захисту майнових інтересів громадян і комерційних фірм.

Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки базуєть­ся на двох типах економічного зростання:

    • інтенсивний тип розвитку економі­ки - збільшення виробничого потенціалу за рахунок підвищення якості факторів виробництва, удосконалення техніки, технології і організації виробництва;

    • екстенсивний тип розвитку економіки - збільшення виробничого потенціалу за ра­хунок збільшення якості факторів виробництва, що використовуються.

Фактора­ми економічного зростання є:

    • фактори пропозиції - природні ресурси (кількість і якість), трудові ресурси (кількість і якість), ресурси капіталу, технології;

    • фак­тори попиту - достатній рівень сукупних ресурсів;

    • фактори розподілу - ефек­тивність розподілу всіх видів ресурсів.

Цілі, механізм та інструменти економічної політики найчастіше пов'язані із за­гальними функціями держави, її характером, типом економічної системи, станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним станови­щем, розвитком підприємництва в цілому в країні та її правовим захистом. Об'єк­тивна потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена ціля­ми економічної політики держави, зокрема: поступовим переходом країни до рин­кової економіки; створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалі­зації підприємницької ініціативи; підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей; підвищенням престижу підприємництва; забезпе­ченням високої ефективності діяльності підприємницьких структур. Без втручан­ня держави, без державного регулювання підприємництво ніколи не зможе зро­бити виробництво економічно безпечним, гарантувати реалізацію соціально-еко­номічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.

Тому підприємництво аналізується як: > економічна категорія; >метод госпо­дарювання; У тип економічного мислення. Якщо суб'єкти підприємництва включа­ють в себе приватних осіб, асоціації, державу в особі відповідних державних орга­нів, то об'єкти підприємництва - це комбінація ресурсів, що зводяться до ініціа­тивної, пов'язаної з ризиком діяльності суб'єктів господарювання, які здійсню­ють нові способи комбінації ресурсів з метою реалізації своїх ідей і досягнення соціально-економічного ефекту.

До організаційно - економічних форм підприємниц­тва слід віднести наступні його форми:

1) фірми - горизонтального комбінуван­ня; вертикального комбінування; конгломерати;

2) монополії-картелі і синдикати, трести і концерни, міжнародні монополії-транснаціональні, міжнаціональні;

3) олігополії-диверсифіковані концерни, групові монополії.

Правові форми органі­зації підприємництва:

1) одноособове володіння - повна свобода дій власника; обмеженість фінансових засобів; недостатня спеціалізація в управлінні;

2) парт­нерство - менша обмеженість фінансових ресурсів, більш висока спеціалізація в управлінні, можлива несумісність інтересів партнерів, необмежена особиста відпо­відальність партнерів;

3) корпорація - володіє обмеженою відповідальністю, зна­ходиться в положенні, в якому бізнесмени залучають грошовий капітал через про­даж акцій і облігацій для розширення операцій, і є достатньо високою організацій­на стійкість та розподіл функцій власності і контролю.

Відносно суб'єктів підприємницької діяльності державні органи можуть вико­ристовувати адміністративні (прямі) методи регулювання, які втілюються на підставі прийняття законодавчих актів, а також шляхом безпосереднього втру­чання у функціонування підприємств щодо виконання чинного законодавства. Більш дієвими методами державного регулювання підприємництва є економічні (непрямі), які базуються на використанні таких важелів, як податки, ціни, креди­ти тощо. Державне регулювання підприємництва в структурі суспільних взаємо­зв'язків направлено на:

1) формування сучасної економічної філософії;

2) форму­вання суспільного середовища;

3) формування середовища підприємництва;

4) фор­мування інфраструктури підприємництва;

5) формування підприємництва як особ­ливої форми економічної активності;

6) формування національного багатства і добробуту населення.

Формування підприємництва розвивається в контексті взає­модії зовнішнього і внутрішнього середовища, на який впливають: фактори пря­мого впливу, державні органи і закони, партнери і партнерські зв'язки, джерела "силового тиску", рівень компетентності, імідж фірми, профспілки, світовий ри­нок, конкуренти, політичні фактори, стан економіки країни, соціокультурні фак­тори, рівень психологічного сприйняття дійсності, науково-технічні досягнення, фактори непрямого впливу, зовнішнє середовище.

Необхідно забезпечити збалансований і взаємозалежний розвиток дрібного, се­реднього і великого міжнародного підприємництва. Це припускає розвиток по ряду напрямків, що включають:

  • створення адекватного правового середовища для формування на базі велико­го національного підприємництва потужних вітчизняних транснаціональних струк­тур (вітчизняних ТНК), здатних витримувати глобальну конкуренцію в сучасних глобальних галузях виробництва товарів і послуг. Це, зокрема, має передбачити спрощення процедури експорту капіталу з метою вкладення в закордонні прибут­кові активи, а також уточнення правил оподаткування з метою запобігання подвій­ного оподаткування в діяльності українських ТНК;

  • забезпечення правових, економічних і адміністративно-управлінських умов для формування в країні кластерів конкурентоспроможних виробництв, які б включали самостійні підприємства і фірми різних розмірів і форм власності. У рамках таких кластерів могли б реалізуватися сучасні підходи до розвитку спеціалізації і коопе­рації виробництва, його раціонального комбінування, що дозволило б не тільки за­безпечити підвищення якості, але й досягти значного ефекту економії від збільшення масштабу п ефекту від синергетичного розвитку технологічно взаємозалежних комплексів виробництв;

  • поширення багатоманітних форм об'єднань і альянсів підприємств у рамках кооперації, що розвивається, для вирішення загальних завдань технологічного роз­витку й освоєння нових ринків, включаючи формування навколо великих підприємств розгалуженої мережі спеціалізованих дрібних і середніх підприємств, що генеру­ють інноваційні технології та/або випускають високоякісні вузькоспеціалізовані комплектуючі вироби.

Беручи за основу курс на формування власних ТНК, слід, водночас, проводити селективну політику щодо залучення в країну закордонних ТНК. Пріоритет має одержувати вирішення таких завдань: прихід в Україну найбільш відомих ТНК, що несуть передові технології; перенесення центру ваги в діяльності ТНК в Ук­раїні з торгово-розподільчої активності на виробництво і, насамперед, у сферу науково-технологічних розробок; забезпечення активного використання. Повинні отримати пріоритет питання реалізації ряду національних програм розвитку інфра­структури, яка підтримує міжнародну економічну діяльність. Ключові національні проекти розвитку інфраструктури повинні бути об'єктом цільового спільного державно-приватного фінансування, що могло б не тільки здійснювати такі про­грами при меншому бюджетному навантаженні, але і підвищити гарантії їхнього якісного техніко-економічного обґрунтування. При цьому варто звернути увагу, насамперед на національну програму інформатизації країни як одну з найважли­віших передумов ефективного включення в міжнародний обмін на основі новітніх технологій комунікації й обробки інформації.

Таким чином, Україна - одна з не багатьох країн на пострадянському просторі, де є достатньо сильне і амбітне національне підприємництво. Досі найбільш ліквідні об'єкти і сектори вітчизняної економіки знаходяться під контролем підприємців з українським громадянством, які тією чи іншою мірою асоціюють себе і своє майбутнє з Україною, отже, є безпосередньо зацікавленими в успіху проекту побудови суверенної та самодостатньої України. Головним інструмен­том реалізації системного модернізаційного проекту в Україні має бути не мобілі­зація державою підприємництва та суспільства для досягнення переважно чужих їм цілей, а мотивація стати повноцінними агентами розвитку, партнерами держа­ви та підприємництва в єдину загальнонаціональну хвилю модернізації. Отже, Україна знов постала на перехресті траєкторій розвитку. Належить вирішити, яким шляхом рухатись далі: або запозичувати рецепти успіху інших країн, йти у фарва­тері світових і регіональних процесів інтеграції (стратегія "розчинення" у глобальному соціально-економічному просторі) і тим самим значно обмежувати можливості реалізовувати національні інтереси, або поставити амбітну ціль - досягти максимальної самодостатності у прийнятті доленосних для держави і нації рішень, проклавши свій власний шлях у майбутнє. Цей шлях базується на стра­тегії суб'єктності України, тобто здатності держави самостійно моделювати роз­виток, в тому числі і підприємництва, відповідно до національних інтересів, бра­ти активну участь у формуванні міжнародної політики, мати достатній імунітет до глобальних викликів, загроз і коливань світової кон'юнктури. Подолання негативних тенденцій залежного розвитку, що сформувалися в Україні внаслідок непродуманих, хаотичних, несистемних або незавершених реформ, можливе лише шляхом здійснення системної модернізації усього комплексу відносин та інсти­тутів -держави, економіки, суспільства, підприємництва. Під модернізацією слід розуміти зміни, спрямовані на скорочення критичних відставань України від рівня розвинутих країн, надання інститутам і відносинам принципово нової сучасної якості. Модернізацію держави, економіки, суспільства слід визнати стратегічним напрямком та інтегральною характеристикою усіх змін і реформ, які направлені на підвищення ефективності ведення бізнесу.

Враховуючи обраний Україною курс на євроінтеграцію, ключову роль в українському модернізаційному проекті мають відіграти саме інститути держави, а не ринку. Адже ринок здатний виступати локомотивом економічного зростання, але він абсолютно безсилий у всьому, що стосується системних реформ, спрямованих на якісний розвиток. Перед Україною постає завдання надзвичайної склад­ності: побудувати інститути держави, що здатні постійно трансформувати харак­тер своїх дій, випереджаючим чином адаптуючись до сучасних вимог. В умовах постійного наближення до суспільства та економіки знань зміст влади трансфор­мується з влади сили та влади капіталу до влади знань. Істеблішмент держави має відійти від контролю за здійсненням бізнесу, і бути здатним давати відповіді на шляху розв'язання проблем, що стоять перед країною. В системі суперечностей між "випереджаючим розвитком" і гарантуванням стабільності дедалі чіткіше про­ступає нове обличчя держави як "агента змін". Це означає, що державотворчі процеси матимуть перманентний характер, а їхнім змістом стане постійне генеру­вання управлінських інститутів, що забезпечують розвиток.

Механізми державного регулювання підприємництва:

  • Законодавчо-нормативний блок.

  • Блок економічного забезпечення.

  • Організаційно-управлінський блок.

Функції, що виконує механізм управління підприємництвом:

  • Функція правової легітимації і захисту підприємництва.

  • Функція стимулювання підприємництва.

  • Функція інфраструктурного забезпечення підприємництва.

Реалізація функцій останніх двох блоків передбачає наявність сукупності дер­жавних, приватних і суспільних інститутів, що обслуговують інтереси підприєм­ницької діяльності. Ця сукупність складається із фінансових інститутів, систем інформаційного і консультативного обслуговування підприємництва, бізнес-центрів і агенцій розвитку малого бізнесу, виробничих і технологічних парків, технологічних центрів, спеціалізованих фірм, що надають послуги малим підприєм­ствам (бухгалтерські, аудиторські, рекламні).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.