- •Лекція 1 підприємництво в сучасному суспільстві
- •1.1 Місце і роль підприємництва в сучасному суспільстві
- •1.2. Культурні засади аналізу розвитку підприємництва
- •1.3. Розвиток підприємництва в умовах глобалізації
- •Лекція 2 державне регулювання бізнесу в умовах ринкової економіки
- •2.1. Приватна власність як загальноцивілізаційна основа ринкової економіки
- •2.2. Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки
- •2.3. Принципи організації підприємництва
- •Лекція 3 роль підприємництва в підприємницькій діяльності
- •3.1. Підприємство - основна ланка підприємництва
- •3.2 Види підприємств в Україні
- •3.3. Договірні відносини підприємства
- •3.4. Управління персоналом підприємства
- •Лекція 4 створення суб’єктів підприємницької діяльності
- •4.1. Рішення створити свою справу та чинники успіху
- •4.2. Створення підприємства, його засновницькі документи, статутний капітал
- •4.3. Порядок державної реєстрації суб'єкта підприємства
- •4.4. Ліцензування і патентування підприємницької діяльності
- •4.5. Ліквідація і реорганізація суб'єктів підприємницької діяльності
- •Лекція 5 фінансування підприємницької діяльності
- •5.1. Основні положення фінансів підприємств
- •5.2. Фінансування діяльності підприємств
- •5.3. Нетрадиційні види фінансування
- •5.4. Інвестування у розвиток підприємництва
- •Лекція 6 система оподаткування підприємницької діяльності в україні
- •6.1 Суть, види і функції податків
- •6.2. Система оподаткування в Україні
- •6.3. Податкова політика та її принципи
- •Лекція 7 менеджмент і маркетинг підприємства
- •7.1. Менеджмент підприємництва і його стратегічна направленість
- •7.2. Маркетинг підприємництва
- •Лекція 8 підприємництво у зовнішньо-економічній діяльності
- •8.1. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні
- •8.2. Види комерційних операцій при здійсненні зед
- •8.3. Державне регулювання зед
- •Лекція 9 розвиток малого підприємництва та його підтримка
- •9.1. Мале підприємництво та його економічна сутність
- •9.2. Функції малого підприємництва
- •9.3. Підтримка малого підприємництва
- •Література
2.2. Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки
Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну життєдіяльність людей з метою її упорядкування, збереження і перетворення.
Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки характеризується впливом держави на економічні процеси за допомогою відповідних методів та інструментів державного регулювання з метою досягнення визначених цілей. Словник Макміллана трактує економічну політику як поведінку держави стосовно економіки країни. Роль держави в економіці проявляється через її функції, до яких відносяться:
-
розробка і утвердження правових основ економіки;
-
визначення пріоритетів макроекономічного розвитку;
-
реалізація соціальних цінностей;
-
регулювання економічної діяльності;
-
регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції для підтримки нормального функціонування ринкового механізму;
-
регулярна демонополізація економіки;
-
антиінфляційна профілактика;
-
підтримка системи державних фінансів у необхідних об'ємах і бездефіцитного стану.
Економічні функції держави зводяться до наступного:
-
регулювання грошового господарства країни і контроль за діяльністю банків та інших організацій, які впливають па стан грошового ринку країни;
-
регулювання трудових відносин в країні і попередження переростання соціальних конфліктів у політичні;
-
допомога найбіднішим верствам населення і попередження переростання проблеми бідності в причину соціальних і політичних конфліктів;
-
охорона інтересів споживачів і контроль за якістю товарів і послуг;
-
захист механізму конкуренції і подолання негативних наслідків монополізму;
-
організація охорони власності громадян і фірм від кримінальних елементів;
-
вплив на протікання економічних процесів з метою подолання бар'єрів для найскорішого зростання добробуту її громадян і подолання економічних криз;
-
регулювання і використання природних ресурсів країни і організація охорони навколишнього середовища;
-
збирання і розповсюдження економічної інформації про розвиток економіки, яка допомагає громадянам і фірмам більш обґрунтовано приймати свої господарські рішення;
-
формування законодавчої бази економічної діяльності і забезпечення судового захисту майнових інтересів громадян і комерційних фірм.
Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки базується на двох типах економічного зростання:
-
інтенсивний тип розвитку економіки - збільшення виробничого потенціалу за рахунок підвищення якості факторів виробництва, удосконалення техніки, технології і організації виробництва;
-
екстенсивний тип розвитку економіки - збільшення виробничого потенціалу за рахунок збільшення якості факторів виробництва, що використовуються.
Факторами економічного зростання є:
-
фактори пропозиції - природні ресурси (кількість і якість), трудові ресурси (кількість і якість), ресурси капіталу, технології;
-
фактори попиту - достатній рівень сукупних ресурсів;
-
фактори розподілу - ефективність розподілу всіх видів ресурсів.
Цілі, механізм та інструменти економічної політики найчастіше пов'язані із загальними функціями держави, її характером, типом економічної системи, станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним становищем, розвитком підприємництва в цілому в країні та її правовим захистом. Об'єктивна потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена цілями економічної політики держави, зокрема: поступовим переходом країни до ринкової економіки; створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи; підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей; підвищенням престижу підприємництва; забезпеченням високої ефективності діяльності підприємницьких структур. Без втручання держави, без державного регулювання підприємництво ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати реалізацію соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.
Тому підприємництво аналізується як: > економічна категорія; >метод господарювання; У тип економічного мислення. Якщо суб'єкти підприємництва включають в себе приватних осіб, асоціації, державу в особі відповідних державних органів, то об'єкти підприємництва - це комбінація ресурсів, що зводяться до ініціативної, пов'язаної з ризиком діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють нові способи комбінації ресурсів з метою реалізації своїх ідей і досягнення соціально-економічного ефекту.
До організаційно - економічних форм підприємництва слід віднести наступні його форми:
1) фірми - горизонтального комбінування; вертикального комбінування; конгломерати;
2) монополії-картелі і синдикати, трести і концерни, міжнародні монополії-транснаціональні, міжнаціональні;
3) олігополії-диверсифіковані концерни, групові монополії.
Правові форми організації підприємництва:
1) одноособове володіння - повна свобода дій власника; обмеженість фінансових засобів; недостатня спеціалізація в управлінні;
2) партнерство - менша обмеженість фінансових ресурсів, більш висока спеціалізація в управлінні, можлива несумісність інтересів партнерів, необмежена особиста відповідальність партнерів;
3) корпорація - володіє обмеженою відповідальністю, знаходиться в положенні, в якому бізнесмени залучають грошовий капітал через продаж акцій і облігацій для розширення операцій, і є достатньо високою організаційна стійкість та розподіл функцій власності і контролю.
Відносно суб'єктів підприємницької діяльності державні органи можуть використовувати адміністративні (прямі) методи регулювання, які втілюються на підставі прийняття законодавчих актів, а також шляхом безпосереднього втручання у функціонування підприємств щодо виконання чинного законодавства. Більш дієвими методами державного регулювання підприємництва є економічні (непрямі), які базуються на використанні таких важелів, як податки, ціни, кредити тощо. Державне регулювання підприємництва в структурі суспільних взаємозв'язків направлено на:
1) формування сучасної економічної філософії;
2) формування суспільного середовища;
3) формування середовища підприємництва;
4) формування інфраструктури підприємництва;
5) формування підприємництва як особливої форми економічної активності;
6) формування національного багатства і добробуту населення.
Формування підприємництва розвивається в контексті взаємодії зовнішнього і внутрішнього середовища, на який впливають: фактори прямого впливу, державні органи і закони, партнери і партнерські зв'язки, джерела "силового тиску", рівень компетентності, імідж фірми, профспілки, світовий ринок, конкуренти, політичні фактори, стан економіки країни, соціокультурні фактори, рівень психологічного сприйняття дійсності, науково-технічні досягнення, фактори непрямого впливу, зовнішнє середовище.
Необхідно забезпечити збалансований і взаємозалежний розвиток дрібного, середнього і великого міжнародного підприємництва. Це припускає розвиток по ряду напрямків, що включають:
-
створення адекватного правового середовища для формування на базі великого національного підприємництва потужних вітчизняних транснаціональних структур (вітчизняних ТНК), здатних витримувати глобальну конкуренцію в сучасних глобальних галузях виробництва товарів і послуг. Це, зокрема, має передбачити спрощення процедури експорту капіталу з метою вкладення в закордонні прибуткові активи, а також уточнення правил оподаткування з метою запобігання подвійного оподаткування в діяльності українських ТНК;
-
забезпечення правових, економічних і адміністративно-управлінських умов для формування в країні кластерів конкурентоспроможних виробництв, які б включали самостійні підприємства і фірми різних розмірів і форм власності. У рамках таких кластерів могли б реалізуватися сучасні підходи до розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, його раціонального комбінування, що дозволило б не тільки забезпечити підвищення якості, але й досягти значного ефекту економії від збільшення масштабу п ефекту від синергетичного розвитку технологічно взаємозалежних комплексів виробництв;
-
поширення багатоманітних форм об'єднань і альянсів підприємств у рамках кооперації, що розвивається, для вирішення загальних завдань технологічного розвитку й освоєння нових ринків, включаючи формування навколо великих підприємств розгалуженої мережі спеціалізованих дрібних і середніх підприємств, що генерують інноваційні технології та/або випускають високоякісні вузькоспеціалізовані комплектуючі вироби.
Беручи за основу курс на формування власних ТНК, слід, водночас, проводити селективну політику щодо залучення в країну закордонних ТНК. Пріоритет має одержувати вирішення таких завдань: прихід в Україну найбільш відомих ТНК, що несуть передові технології; перенесення центру ваги в діяльності ТНК в Україні з торгово-розподільчої активності на виробництво і, насамперед, у сферу науково-технологічних розробок; забезпечення активного використання. Повинні отримати пріоритет питання реалізації ряду національних програм розвитку інфраструктури, яка підтримує міжнародну економічну діяльність. Ключові національні проекти розвитку інфраструктури повинні бути об'єктом цільового спільного державно-приватного фінансування, що могло б не тільки здійснювати такі програми при меншому бюджетному навантаженні, але і підвищити гарантії їхнього якісного техніко-економічного обґрунтування. При цьому варто звернути увагу, насамперед на національну програму інформатизації країни як одну з найважливіших передумов ефективного включення в міжнародний обмін на основі новітніх технологій комунікації й обробки інформації.
Таким чином, Україна - одна з не багатьох країн на пострадянському просторі, де є достатньо сильне і амбітне національне підприємництво. Досі найбільш ліквідні об'єкти і сектори вітчизняної економіки знаходяться під контролем підприємців з українським громадянством, які тією чи іншою мірою асоціюють себе і своє майбутнє з Україною, отже, є безпосередньо зацікавленими в успіху проекту побудови суверенної та самодостатньої України. Головним інструментом реалізації системного модернізаційного проекту в Україні має бути не мобілізація державою підприємництва та суспільства для досягнення переважно чужих їм цілей, а мотивація стати повноцінними агентами розвитку, партнерами держави та підприємництва в єдину загальнонаціональну хвилю модернізації. Отже, Україна знов постала на перехресті траєкторій розвитку. Належить вирішити, яким шляхом рухатись далі: або запозичувати рецепти успіху інших країн, йти у фарватері світових і регіональних процесів інтеграції (стратегія "розчинення" у глобальному соціально-економічному просторі) і тим самим значно обмежувати можливості реалізовувати національні інтереси, або поставити амбітну ціль - досягти максимальної самодостатності у прийнятті доленосних для держави і нації рішень, проклавши свій власний шлях у майбутнє. Цей шлях базується на стратегії суб'єктності України, тобто здатності держави самостійно моделювати розвиток, в тому числі і підприємництва, відповідно до національних інтересів, брати активну участь у формуванні міжнародної політики, мати достатній імунітет до глобальних викликів, загроз і коливань світової кон'юнктури. Подолання негативних тенденцій залежного розвитку, що сформувалися в Україні внаслідок непродуманих, хаотичних, несистемних або незавершених реформ, можливе лише шляхом здійснення системної модернізації усього комплексу відносин та інститутів -держави, економіки, суспільства, підприємництва. Під модернізацією слід розуміти зміни, спрямовані на скорочення критичних відставань України від рівня розвинутих країн, надання інститутам і відносинам принципово нової сучасної якості. Модернізацію держави, економіки, суспільства слід визнати стратегічним напрямком та інтегральною характеристикою усіх змін і реформ, які направлені на підвищення ефективності ведення бізнесу.
Враховуючи обраний Україною курс на євроінтеграцію, ключову роль в українському модернізаційному проекті мають відіграти саме інститути держави, а не ринку. Адже ринок здатний виступати локомотивом економічного зростання, але він абсолютно безсилий у всьому, що стосується системних реформ, спрямованих на якісний розвиток. Перед Україною постає завдання надзвичайної складності: побудувати інститути держави, що здатні постійно трансформувати характер своїх дій, випереджаючим чином адаптуючись до сучасних вимог. В умовах постійного наближення до суспільства та економіки знань зміст влади трансформується з влади сили та влади капіталу до влади знань. Істеблішмент держави має відійти від контролю за здійсненням бізнесу, і бути здатним давати відповіді на шляху розв'язання проблем, що стоять перед країною. В системі суперечностей між "випереджаючим розвитком" і гарантуванням стабільності дедалі чіткіше проступає нове обличчя держави як "агента змін". Це означає, що державотворчі процеси матимуть перманентний характер, а їхнім змістом стане постійне генерування управлінських інститутів, що забезпечують розвиток.
Механізми державного регулювання підприємництва:
-
Законодавчо-нормативний блок.
-
Блок економічного забезпечення.
-
Організаційно-управлінський блок.
Функції, що виконує механізм управління підприємництвом:
-
Функція правової легітимації і захисту підприємництва.
-
Функція стимулювання підприємництва.
-
Функція інфраструктурного забезпечення підприємництва.
Реалізація функцій останніх двох блоків передбачає наявність сукупності державних, приватних і суспільних інститутів, що обслуговують інтереси підприємницької діяльності. Ця сукупність складається із фінансових інститутів, систем інформаційного і консультативного обслуговування підприємництва, бізнес-центрів і агенцій розвитку малого бізнесу, виробничих і технологічних парків, технологічних центрів, спеціалізованих фірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгалтерські, аудиторські, рекламні).