- •Лекція 1 підприємництво в сучасному суспільстві
- •1.1 Місце і роль підприємництва в сучасному суспільстві
- •1.2. Культурні засади аналізу розвитку підприємництва
- •1.3. Розвиток підприємництва в умовах глобалізації
- •Лекція 2 державне регулювання бізнесу в умовах ринкової економіки
- •2.1. Приватна власність як загальноцивілізаційна основа ринкової економіки
- •2.2. Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки
- •2.3. Принципи організації підприємництва
- •Лекція 3 роль підприємництва в підприємницькій діяльності
- •3.1. Підприємство - основна ланка підприємництва
- •3.2 Види підприємств в Україні
- •3.3. Договірні відносини підприємства
- •3.4. Управління персоналом підприємства
- •Лекція 4 створення суб’єктів підприємницької діяльності
- •4.1. Рішення створити свою справу та чинники успіху
- •4.2. Створення підприємства, його засновницькі документи, статутний капітал
- •4.3. Порядок державної реєстрації суб'єкта підприємства
- •4.4. Ліцензування і патентування підприємницької діяльності
- •4.5. Ліквідація і реорганізація суб'єктів підприємницької діяльності
- •Лекція 5 фінансування підприємницької діяльності
- •5.1. Основні положення фінансів підприємств
- •5.2. Фінансування діяльності підприємств
- •5.3. Нетрадиційні види фінансування
- •5.4. Інвестування у розвиток підприємництва
- •Лекція 6 система оподаткування підприємницької діяльності в україні
- •6.1 Суть, види і функції податків
- •6.2. Система оподаткування в Україні
- •6.3. Податкова політика та її принципи
- •Лекція 7 менеджмент і маркетинг підприємства
- •7.1. Менеджмент підприємництва і його стратегічна направленість
- •7.2. Маркетинг підприємництва
- •Лекція 8 підприємництво у зовнішньо-економічній діяльності
- •8.1. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні
- •8.2. Види комерційних операцій при здійсненні зед
- •8.3. Державне регулювання зед
- •Лекція 9 розвиток малого підприємництва та його підтримка
- •9.1. Мале підприємництво та його економічна сутність
- •9.2. Функції малого підприємництва
- •9.3. Підтримка малого підприємництва
- •Література
Лекція 2 державне регулювання бізнесу в умовах ринкової економіки
2.1. Приватна власність як загальноцивілізаційна основа ринкової економіки
Приватна власність як загальноцивілізаційна основа ринкової економіки є історично зумовленою формою володіння матеріальними чи духовними благами, засобами виробництва, інтелектуальними здібностями.
Приватна власність - це реальна умова вільного існування людини і суспільства, умова буття громадянського суспільства, що є асоціацією вільних громадян, організацій, об'єднань, автентичним виявом цивілізованого суспільства.
Інститут приватної власності є умовою суспільного прогресу і основою гідного людини буття. Інститут приватної власності - це реальна умова здійснення свобод індивіда, а тому необхідна умова громадянського суспільства. Людина, позбавлена власності, фактично позбавлена можливості здійснювати свою волю, виявляти свободу вибору. Як суспільний інститут, приватна власність була винайдена людством при переході від варварства до цивілізації і впродовж подальшого розвитку людської цивілізації, вона виявилася ефективною передумовою стимулювання енергії, самостійності, відповідальності у виборі свого власного рішення.
Термін "приватна власність" має подвійне значення:
-
функціональне;
-
суб'єктивне.
В контексті функціонального значення приватна власність відчужена в плані того, що можна продати чи передати іншій особі - фізичній чи юридичній особі. В контексті суб'єктивного значення, приватна власність є власністю фізичних осіб і не підлягає відчуженню. В контексті ринкової економіки свобода підприємництва, свобода вибору і особистий інтерес формують відносини суперництва і конкуренції, що сприяють розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Враховуючи це, слід відмітити, що марксизм не врахував значення такого інституту, як приватна власність; її існування ставилося у прямий зв'язок з негативними сторонами експлуатації, панування і гноблення одних індивідів іншими, відчуженням особи. Комуністична ідеологія була виправданням насильницького скасування інституту приватної власності як інституту гноблення і експлуатації. Марксизмом недооцінювалася сильна сторона інституту приватної власності, особливо того, що вона може бути виявленням кмітливості, розвитку особистості, розквіту людських сил, талантів і здібностей. Вона стала природною і само організуючою формою забезпечення потрібної кількості і якості товарів і обслуговування, забезпечення добротної і високоякісної праці, створення відповідних умов існування. Протестуючи проти марксистського обґрунтування усуспільнення власності, прихильники ринкової економіки захищали ідею приватної власності як загальноцивілізаційної основи ринкової економіки, відхилення від якої загрожує руйнацією культури.
Породжений цивілізацією інститут приватної власності на протязі подальшої історії постійно еволюціонував, корелюючи з іншими формами власності -державна, акціонерна, змішана, кооперативна, інтелектуальна. Повсякденні реалії XXI століття підтверджують різнобарвний спектр форм власності, які суперечливо приживаються в форматі того чи іншого локального соціуму. Мова йде про індивідуальну і колективну, кооперативну та інші форми власності. В усі часи приватна власність відігравала прогресивну роль, була основою науково-технічного прогресу, соціального, правового, духовного розвою і розквіту особистості. У доробку "Роздуми про створення і розподіл багатства" А. Тюрго (1727 - 1781) обґрунтував принцип вільного підприємництва, підкреслюючи роль власності в соціальній диференціації людей, цінуючи розум, моральні і творчі якості людей. Завдяки приватній власності людина здобула можливість усвідомлювати свою відокремленість від інших людей, визнаючи себе як індивід.
Приватна власність була двигуном всіх буржуазно-демократичних революцій 17 - 18 ст. в Західній Європі і сприяла виходу на рубежі науково-технічного прогресу. Приватна власність є основою людського "я", без якої (земельної, речової, предметної, інтелектуальної) людина втрачає власну гідність, перевтілюється на додаток безформної маси. Напроти, в Україні приватна власність пов'язувалася з консервативними і навіть реакційними поглядами: цьому сприяла затримка формування буржуазних відносин, становлення націй - держав, відсутність середнього класу, який став основою суспільства з приватновласницькими інтересами, відсутність розвиненої соціальної бази для реальної демократії, слабим економічним і соціальним розвитком. Крах соціалізму відбувся тому, що соціалістичні країни колишнього СРСР не змогли врахувати прогресивну роль такого інституту, як приватна власність", оцінити його перетворюючу силу, прагнення індивіда до матеріального добробуту, оскільки біли задушені перші паростки приватної власності. Приватновласницькі інтереси або були фізично знищені, або фізично розтоптані. Особливе значення мала відсутність дрібної і середньої буржуазії, або середнього класу, які протягом багатьох століть грали рушійну силу всіх перетворень, що складало головну масу місцевого населення та історично складалося на протязі тисячоліть.
Українське суспільство кінця і початку XX ст. не дозріло для буржуазної демократії та розвитку приватної власності як соціального інституту з причин: недостатнього розвитку промисловості, слабкої буржуазії, недостатньої політичної культури, недостатнього розвитку інститутів політичного конституціоналізму, недостатнього розвитку інституту товарно-грошових відносин, ринку тощо. Проте повністю ліквідувати чи знищити інститут приватної власності все ж не вдавалося, багато прогресивних діячів виступало за надання інституту приватної власності радикальних і ефективних форм. Багатьом вченим західне приватновласницьке суспільство вважалося ідеалом, адже в такому суспільству можливий успішний розвиток економіки, яка створює "багатство народів" (А. Сміт). В основу розвитку інституту приватної власності була покладена концепція "пової економічної людини", "особистої гідності людини" (Струве, Туган-Барановський); багатою, освіченою і культурною країною хотів бачити нашу країну ще Столипін.
Приватна власність як соціальний інститут має гуманістичну направленість, оскільки на протязі багатьох тисячоліть сприяла цивілізаційним поворотам історії. Гуманізм приватної власності в піднесенні окремої особистості, реалізації її власного "я", створенні матеріальних і духовних підвалин економічного, соціального і духовного прогресу як суспільства, так і окремої особистості. Індивідуалізм є основою приватного життя, тому на його основі підтверджується самоцінність і рівна цінність кожної людини, утвердження можливості у вірі кожної людини, змінюючи її відповідно зі своїми індивідуальними і суспільними цінностями. Індивідуалізм як підвалина приватної власності не є абсолютною протилежністю ні творчості, ні свободі, ні розгортанню в людині універсаму. Саме тому індивідуалізм є умовою, метою і засобом реалізації особистості. Гуманістичний зміст приватної власності пов'язаний із забезпеченням екзистенційних умов, однією з яких є право володіння приватною власністю. Культура держави і власності, держави і громадянського суспільства є основою ствердження принципів приватної власності та пріоритетів і принципів самоствердження особистості. Це породжує індивіда-власника, здатного приймати рішення і бути відповідальним за все, що відбувається. Саме громадянське суспільство сприяє появі наявності певного ступеня економічної незалежності, в якому індивід - хазяїн своєї долі, що повинен сам "зробити" і створити своє буття. Сучасні реалії суспільного прогресу направлені на реалізацію такого матеріального інтересу, в якому кожна людина повинна володіти власністю і бути вільною.
Держава повинна захищати права приватної власності, що дає людині впевненість; держава признає самоцінність особистості та її автономію, що дає можливість самій людині визначати свої цілі і напрями діяльності, здатність проявити і регулювати свободу в найширшому контексті суспільного буття. Саме ринок, який тотожний свободі, засвідчує відторження тоталітарного режиму, сприяє забезпеченню прав і свобод індивіда. Ринок стимулює і розкріпачує сутнісні сили особистості, її активність, самодіяльність, особисту ініціативу, зацікавленість, що передбачає реальне вивільнення ряду сфер від згубного впливу і втручання держави. Все це розширяє сферу вільного розвитку особистості та її тотального виявлення індивідуальності.
В умовах ринкової економіки приватна власність с амбівалентною, оскільки, з однієї сторони, вона являє собою поле для реалізації людської сутності і діяльності, з іншої, - наносить удар по смисложиттєвому пошуку мільйонів людей, загублених в системі ринкових відносин, перетворення її на "людину засіб", а не на "людину - ціль". Ринок сам по собі без конституційних засобів і організаційних зусиль не в змозі забезпечити свободу як умову самореалізації особистості, використовуючи людину як засіб, а не ресурс власного виживання. Держава повинна допомагати розвиватися ринковим відносинам, ліквідувати протиріччя між ринком і державою, ринком і особистістю, адже в державі повинні існувати інститути, які забезпечують реалізацію свободи в рамках ринкових відносин, так і інститути, обмежуючі негативний вплив на особистість ринкової стихії. Цей контроль неможливо реалізувати командно-адміністративними чи тоталітарно-авторитарними методами, здійснюючи вплив на ринкові відносини і на розвиток приватної ініціативи. Уся складність взаємовідносин держави і ринку полягає в тому, що регулювання цих взаємовідносин повинно здійснюватися не в рамках політичних, а в рамках економічних і моральних відносин. У країнах з ринковими відносинами в якості таких форм виступають антимонопольне законодавство, справедливо орієнтована податкова система, соціально орієнтована економіка, благодійність, меценатство, забезпечення гідного існування людей, часткового перерозподілу доходів, вільного господарювання, що може в тій чи іншій мірі забезпечити свободу особистості.
Таким чином, у сучасних умовах модернізації сучасного українського суспільства процес правового забезпечення інституту приватної власності і ринкових відносин буде залежати від удалого поєднання ринкових відносин і соціально орієнтованого ринкового господарства з пріоритетом особистості та захистом її прав і свобод. Цивілізованим буде вважатися суспільство, що буде визнавати недоторканість власності особистості, його права на володіння тим, що даровано йому соціально-історичними обставинами або власною працею, упорядковане чи примножене власними зусиллями. Тому в контексті розвитку основ підприємництва необхідно визначити плюралізм форм власності як найбільш ефективний спосіб вирішення проблем людини і держави, людини і ринку, самореалізації особистості на основі приватної власності як основи людської, інтелектуальної, соціальної незалежності індивіда від держави в умовах ринку. У зв'язку з розвитком продуктивних сил і кооперації приватна праця поступається місцем колективній, безпосередньо суспільній праці й досягає значних масштабів; визначальною ознакою приватної праці є те, що вона функціонує на основі приватної власності на засоби виробництва; специфічною її формою є праця в умовах товарного виробництва, праця відособлених, ззовні незалежних і самостійних товаровиробників. Проте ця праця не безпосередньо, а опосередковано суспільна, оскільки її суспільний характер прихований і виявляється лише на ринку. Тому за товарного виробництва виникає суперечність між приватною і суспільною працею, що є основною суперечністю цього способу виробництва. З розвитком ринкової економіки в приватній праці відбуваються суттєві зміни: зростання концентрації та централізації виробництва, що безмірно позначається на масштабах окремих підприємств, підсиленні процесів кооперації праці, комбінуванні. Приватна власність при цьому діалектично заперечується груповою й кооперативною формою власності, що відчутно впливає на приватну працю в умовах науково-технічного прогресу. На сучасному етапі приватна праця щодалі більше деіндивідуалізується, набуває рис суспільної, перетворюється з індивідуально-приватної на колективну.
Слід зробити висновок, що право приватної власності — це право осіб фізичних і осіб юридичних володіти, користуватися та розпоряджатися майном на засадах, не заборонених законом.
Право приватної власності набувається у порядку, визначеному Конституцією та іншими законами України. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном. Право приватної власності - це гранична домінанта формування цивілізаційного підприємництва в Україні. Проте в Україні держава, громадянське суспільство і підприємництво гостро відчувають дефіцит взаємної довіри. Підприємництво вже придатне виступати агентом важливих державних змін, однак механізми його впливу залишаються архаїчними - дикий лобізм, тінізація діяльності тощо. Корупція, вихід правлячих структур за межі конституційного поля, корозія права, непрозорість економічних відносин, розбалансована система державного управління та технологічна відсталість гальмують темпи розвитку, на які дійсно здатні держава і суспільство. Між тим динамічність світових процесів пред'являє дедалі жорсткіші вимоги до держави, яким вона не відповідає внаслідок перманентної політичної нестабільності. У свою чергу держава, гальмуючи процес становлення уніфікованих і прозорих правил економічної гри з метою збереження контролю і ручного управління розвитком бізнес-середовища, сама стає заручником приватних інтересів великого капіталу. В Україні утворено симбіоз держави і підприємництва, який працює на розподіл і випереджаюче споживання національних ресурсів. Життєздатність цього тандему підкріплюється роллю суспільства - змодельованою, нав'язаною і, на жаль, добровільно прийнятою усіма сторонами. Концепція суспільства-споживача, на жаль, у вітчизняній економічній практиці одержала перемогу над концепцією суспільства-творця.