Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Махноносов Д.В.ПРАКТИКА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНО....doc
Скачиваний:
36
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
1.87 Mб
Скачать

Лекція 2 державне регулювання бізнесу в умовах ринкової економіки

2.1. Приватна власність як загальноцивілізаційна основа ринкової економіки

Приватна власність як загальноцивілізаційна основа ринкової економіки є істо­рично зумовленою формою володіння матеріальними чи духовними благами, за­собами виробництва, інтелектуальними здібностями.

Приватна власність - це реальна умова вільного існування людини і суспіль­ства, умова буття громадянського суспільства, що є асоціацією вільних гро­мадян, організацій, об'єднань, автентичним виявом цивілізованого суспільства.

Інститут приватної власності є умовою суспільного прогресу і основою гідно­го людини буття. Інститут приватної власності - це реальна умова здійснення сво­бод індивіда, а тому необхідна умова громадянського суспільства. Людина, по­збавлена власності, фактично позбавлена можливості здійснювати свою волю, виявляти свободу вибору. Як суспільний інститут, приватна власність була ви­найдена людством при переході від варварства до цивілізації і впродовж подальшого розвитку людської цивілізації, вона виявилася ефективною передумовою стимулювання енергії, самостійності, відповідальності у виборі свого власного рішення.

Термін "приватна власність" має подвійне значення:

  • функціональне;

  • суб'єк­тивне.

В контексті функціонального значення приватна власність відчужена в плані того, що можна продати чи передати іншій особі - фізичній чи юридичній особі. В контексті суб'єктивного значення, приватна власність є власністю фізичних осіб і не підлягає відчуженню. В контексті ринкової економіки свобода підприємництва, свобода вибору і особистий інтерес формують відносини суперництва і кон­куренції, що сприяють розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Вра­ховуючи це, слід відмітити, що марксизм не врахував значення такого інсти­туту, як приватна власність; її існування ставилося у прямий зв'язок з негативни­ми сторонами експлуатації, панування і гноблення одних індивідів іншими, відчу­женням особи. Комуністична ідеологія була виправданням насильницького ска­сування інституту приватної власності як інституту гноблення і експлуатації. Марксизмом недооцінювалася сильна сторона інституту приватної власності, особливо того, що вона може бути виявленням кмітливості, розвитку особистості, розквіту людських сил, талантів і здібностей. Вона стала природною і само організуючою формою забезпечення потрібної кількості і якості товарів і обслу­говування, забезпечення добротної і високоякісної праці, створення відповідних умов існування. Протестуючи проти марксистського обґрунтування усуспільнен­ня власності, прихильники ринкової економіки захищали ідею приватної влас­ності як загальноцивілізаційної основи ринкової економіки, відхилення від якої загрожує руйнацією культури.

Породжений цивілізацією інститут приватної власності на протязі подальшої історії постійно еволюціонував, корелюючи з іншими формами власності -дер­жавна, акціонерна, змішана, кооперативна, інтелектуальна. Повсякденні реалії XXI століття підтверджують різнобарвний спектр форм власності, які суперечливо приживаються в форматі того чи іншого локального соціуму. Мова йде про індивідуальну і колективну, кооперативну та інші форми власності. В усі часи приватна власність відігравала прогресивну роль, була основою науково-техніч­ного прогресу, соціального, правового, духовного розвою і розквіту особистості. У доробку "Роздуми про створення і розподіл багатства" А. Тюрго (1727 - 1781) обґрунтував принцип вільного підприємництва, підкреслюючи роль власності в соціальній диференціації людей, цінуючи розум, моральні і творчі якості людей. Завдяки приватній власності людина здобула можливість усвідомлювати свою відокремленість від інших людей, визнаючи себе як індивід.

Приватна власність була двигуном всіх буржуазно-демократичних революцій 17 - 18 ст. в Західній Європі і сприяла виходу на рубежі науково-технічного про­гресу. Приватна власність є основою людського "я", без якої (земельної, речової, предметної, інтелектуальної) людина втрачає власну гідність, перевтілюється на додаток безформної маси. Напроти, в Україні приватна власність пов'язувалася з консервативними і навіть реакційними поглядами: цьому сприяла затримка фор­мування буржуазних відносин, становлення націй - держав, відсутність середнього класу, який став основою суспільства з приватновласницькими інтересами, відсутність розвиненої соціальної бази для реальної демократії, слабим економіч­ним і соціальним розвитком. Крах соціалізму відбувся тому, що соціалістичні країни колишнього СРСР не змогли врахувати прогресивну роль такого інститу­ту, як приватна власність", оцінити його перетворюючу силу, прагнення індивіда до матеріального добробуту, оскільки біли задушені перші паростки приватної власності. Приватновласницькі інтереси або були фізично знищені, або фізично розтоптані. Особливе значення мала відсутність дрібної і середньої буржуазії, або середнього класу, які протягом багатьох століть грали рушійну силу всіх перетво­рень, що складало головну масу місцевого населення та історично складалося на протязі тисячоліть.

Українське суспільство кінця і початку XX ст. не дозріло для буржуазної демократії та розвитку приватної власності як соціального інституту з причин: недостатнього розвитку промисловості, слабкої буржуазії, недостатньої політичної культури, недостатнього розвитку інститутів політичного конституціоналізму, недостатнього розвитку інституту товарно-грошових відносин, ринку тощо. Проте повністю ліквідувати чи знищити інститут приватної власності все ж не вдавало­ся, багато прогресивних діячів виступало за надання інституту приватної влас­ності радикальних і ефективних форм. Багатьом вченим західне приватновлас­ницьке суспільство вважалося ідеалом, адже в такому суспільству можливий успіш­ний розвиток економіки, яка створює "багатство народів" (А. Сміт). В основу розвитку інституту приватної власності була покладена концепція "пової еконо­мічної людини", "особистої гідності людини" (Струве, Туган-Барановський); ба­гатою, освіченою і культурною країною хотів бачити нашу країну ще Столипін.

Приватна власність як соціальний інститут має гуманістичну направленість, оскільки на протязі багатьох тисячоліть сприяла цивілізаційним поворотам історії. Гуманізм приватної власності в піднесенні окремої особистості, реалізації її власного "я", створенні матеріальних і духовних підвалин економічного, соціального і духовного прогресу як суспільства, так і окремої особистості. Індивідуалізм є основою приватного життя, тому на його основі підтверджується самоцінність і рівна цінність кожної людини, утвердження можливості у вірі кожної людини, змінюючи її відповідно зі своїми індивідуальними і суспільними цінностями. Інди­відуалізм як підвалина приватної власності не є абсолютною протилежністю ні творчості, ні свободі, ні розгортанню в людині універсаму. Саме тому індивіду­алізм є умовою, метою і засобом реалізації особистості. Гуманістичний зміст при­ватної власності пов'язаний із забезпеченням екзистенційних умов, однією з яких є право володіння приватною власністю. Культура держави і власності, держави і громадянського суспільства є основою ствердження принципів приватної влас­ності та пріоритетів і принципів самоствердження особистості. Це породжує індивіда-власника, здатного приймати рішення і бути відповідальним за все, що відбу­вається. Саме громадянське суспільство сприяє появі наявності певного ступеня економічної незалежності, в якому індивід - хазяїн своєї долі, що повинен сам "зробити" і створити своє буття. Сучасні реалії суспільного прогресу направлені на реалізацію такого матеріального інтересу, в якому кожна людина повинна володіти власністю і бути вільною.

Держава повинна захищати права приватної власності, що дає людині впевненість; держава признає самоцінність особистості та її автономію, що дає мож­ливість самій людині визначати свої цілі і напрями діяльності, здатність проявити і регулювати свободу в найширшому контексті суспільного буття. Саме ринок, який тотожний свободі, засвідчує відторження тоталітарного режиму, сприяє забезпеченню прав і свобод індивіда. Ринок стимулює і розкріпачує сутнісні сили особистості, її активність, самодіяльність, особисту ініціативу, зацікавленість, що передбачає реальне вивільнення ряду сфер від згубного впливу і втручання дер­жави. Все це розширяє сферу вільного розвитку особистості та її тотального ви­явлення індивідуальності.

В умовах ринкової економіки приватна власність с амбівалентною, оскільки, з однієї сторони, вона являє собою поле для реалізації людської сутності і діяльності, з іншої, - наносить удар по смисложиттєвому пошуку мільйонів людей, загублених в системі ринкових відносин, перетворення її на "людину засіб", а не на "людину - ціль". Ринок сам по собі без конституційних засобів і організаційних зусиль не в змозі забезпечити свободу як умову самореалізації особистості, вико­ристовуючи людину як засіб, а не ресурс власного виживання. Держава повинна допомагати розвиватися ринковим відносинам, ліквідувати протиріччя між рин­ком і державою, ринком і особистістю, адже в державі повинні існувати інститу­ти, які забезпечують реалізацію свободи в рамках ринкових відносин, так і інсти­тути, обмежуючі негативний вплив на особистість ринкової стихії. Цей контроль неможливо реалізувати командно-адміністративними чи тоталітарно-авторитар­ними методами, здійснюючи вплив на ринкові відносини і на розвиток приватної ініціативи. Уся складність взаємовідносин держави і ринку полягає в тому, що регулювання цих взаємовідносин повинно здійснюватися не в рамках політич­них, а в рамках економічних і моральних відносин. У країнах з ринковими відно­синами в якості таких форм виступають антимонопольне законодавство, справедливо орієнтована податкова система, соціально орієнтована економіка, бла­годійність, меценатство, забезпечення гідного існування людей, часткового пере­розподілу доходів, вільного господарювання, що може в тій чи іншій мірі забез­печити свободу особистості.

Таким чином, у сучасних умовах модернізації сучасного українського суспіль­ства процес правового забезпечення інституту приватної власності і ринкових відносин буде залежати від удалого поєднання ринкових відносин і соціально орієнтованого ринкового господарства з пріоритетом особистості та захистом її прав і свобод. Цивілізованим буде вважатися суспільство, що буде визнавати не­доторканість власності особистості, його права на володіння тим, що даровано йому соціально-історичними обставинами або власною працею, упорядковане чи примножене власними зусиллями. Тому в контексті розвитку основ підприємниц­тва необхідно визначити плюралізм форм власності як найбільш ефективний спосіб вирішення проблем людини і держави, людини і ринку, самореалізації особис­тості на основі приватної власності як основи людської, інтелектуальної, соціаль­ної незалежності індивіда від держави в умовах ринку. У зв'язку з розвитком про­дуктивних сил і кооперації приватна праця поступається місцем колективній, без­посередньо суспільній праці й досягає значних масштабів; визначальною озна­кою приватної праці є те, що вона функціонує на основі приватної власності на засоби виробництва; специфічною її формою є праця в умовах товарного вироб­ництва, праця відособлених, ззовні незалежних і самостійних товаровиробників. Проте ця праця не безпосередньо, а опосередковано суспільна, оскільки її сус­пільний характер прихований і виявляється лише на ринку. Тому за товарного виробництва виникає суперечність між приватною і суспільною працею, що є ос­новною суперечністю цього способу виробництва. З розвитком ринкової економі­ки в приватній праці відбуваються суттєві зміни: зростання концентрації та цент­ралізації виробництва, що безмірно позначається на масштабах окремих під­приємств, підсиленні процесів кооперації праці, комбінуванні. Приватна власність при цьому діалектично заперечується груповою й кооперативною формою влас­ності, що відчутно впливає на приватну працю в умовах науково-технічного про­гресу. На сучасному етапі приватна праця щодалі більше деіндивідуалізується, набуває рис суспільної, перетворюється з індивідуально-приватної на колективну.

Слід зробити висновок, що право приватної власності — це право осіб фізич­них і осіб юридичних володіти, користуватися та розпоряджатися майном на засадах, не заборонених законом.

Право приватної власності набувається у порядку, визначеному Конституцією та іншими законами України. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном. Право приватної власності - це гранична домінанта формування цивілізаційного підприємництва в Україні. Проте в Україні держава, громадянське суспільство і підприємництво гостро відчувають дефіцит взаємної довіри. Підприємництво вже придатне висту­пати агентом важливих державних змін, однак механізми його впливу залиша­ються архаїчними - дикий лобізм, тінізація діяльності тощо. Корупція, вихід правлячих структур за межі конституційного поля, корозія права, непрозорість економічних відносин, розбалансована система державного управління та техно­логічна відсталість гальмують темпи розвитку, на які дійсно здатні держава і сус­пільство. Між тим динамічність світових процесів пред'являє дедалі жорсткіші вимоги до держави, яким вона не відповідає внаслідок перманентної політичної нестабільності. У свою чергу держава, гальмуючи процес становлення уніфікова­них і прозорих правил економічної гри з метою збереження контролю і ручного управління розвитком бізнес-середовища, сама стає заручником приватних інте­ресів великого капіталу. В Україні утворено симбіоз держави і підприємництва, який працює на розподіл і випереджаюче споживання національних ресурсів. Життєздатність цього тандему підкріплюється роллю суспільства - змодельованою, нав'язаною і, на жаль, добровільно прийнятою усіма сторонами. Концепція суспільства-споживача, на жаль, у вітчизняній економічній практиці одержала пе­ремогу над концепцією суспільства-творця.