8.3. Державне регулювання зед

Держава відіграє визначну роль у ринковій економіці. Державні органи влади регулюючи діяльність суб'єктів господарювання сприяють розвитку суб'єктів підприємництва, забезпечують баланс інтересів держави і суб'єкта господарю­вання.

Держава впливає на підприємництво, а підприємництво впливає на державу економічний благоустрій країни і окремих її регіонів залежить від успіху окре­мих підприємницьких суб'єктів. В повній мірі це стосується діяльності суб'єктів підприємництва у здійсненні ними ЗЕД. Встановлення державою "правил гри" дає змогу всім учасникам мати рівні можливості для виробництва товарів, вихо­ду на зовнішній ринок і отримання прибутку. Розробляючи основоположні нор­ми та правила для підприємництва, держава допомагає уникнути конфліктів і полегшує функціонування всієї ринкової системи.

Для обґрунтування необхідності втручання держава використовує наступні ар­гументи:

політичні - передбачають необхідність захисту інтересів національного ви­робника. Політичні аргументи стосуються питань збереження робочих місць, за­хисту галузей промисловості, важливих з погляду національної безпеки, запобіган­ня "нечесній" зовнішній конкуренції, захисту споживачів від "небезпечних" видів продукції, досягнення перспективних цілей зовнішньої політики, захисту прав лю­дини у країнах - експортерах;

економічні - як правило, пов'язані з підвищенням загального багатства нації (забезпечення вигод як виробником, так і споживачем).

Державне регулювання ЗЕД повинно забезпечувати:

захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;

створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД у розвитку всіх видів підпри­ємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрямки використання доходів і здійснення інвестицій;

заохочення конкуренції і ліквідацію монополізму у підприємницькій діяльності.

Вищим органом, який здійснює державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України, яка:

- приймає, змінює, відміняє закони відносно ЗЕД;

- затверджує головні напрями політики ЗЕД;

- розглядає, затверджує, змінює структури органів державного управління ЗЕД;

- укладає міжнародні договори України;

- затверджує нормативи, ставки, умови оподаткування, митного тарифу та митних процедур при здійсненні ЗЕД;

- встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України;

- затверджує перелік товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню.

Кабінет Міністрів України:

- забезпечує здійснення зовнішньоекономічної політики України згідно з її законами;

- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів, відомств по регулюванню ЗЕД;

- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України тощо.

Національний банк України:

- здійснює збереження і використання золото-валютного резерву України, які забезпечують платоспроможність України;

- представляє інтереси України у відношеннях з центральними банками інших держав, міжнародними банками, укладає міжбанківські угоди;

- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

- здійснює інші функції згідно із Законами України "Про НБУ", "Про банки і банківську діяльність ".

Міністерство економіки України:

- забезпечує здійснення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координації їх зовнішньоекономічної діяльності;

- здійснює контроль за виконанням всіма суб'єктами ЗЕД діючих законів Ук­раїни і умов міжнародних угод України;

- здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД;

- здійснює інші функції згідно із законами України і Положеннями про Міністер­ство економіки України;

Державна митна служби України:

- здійснює митний контроль України згідно з діючими законами України.

Антимонопольний комітет України:

- здійснює контроль за виконанням суб'єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

- здійснює оперативне державне регулювання ЗЕД в Україні згідно із законодав­ством України;

- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань і застосування відповідних заходів.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Окремі норми, що регулюють відносини у сфері зовнішньоеконо­мічної діяльності, містяться у багатьох законах України.

Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою через реалізацію зовнішньоекономічної політики, яка, в свою чергу, є діяльністю держави, яка спрямована на регулювання економічних взаємовідносин з іншими країнами. Зовнішньоекономічна політика спрямована на зміцнення позицій країни на світо­вому ринку. Плануючи вихід на зовнішній ринок, підприємство повинно оціни­ти зовнішньоекономічну політику як тієї держави, з якої здійснюється вивезення товарів, так і тієї, до якої здійснюється ввезення товарів з точки зору відповід­ності політики інтересам підприємства.

Залежно від того, обмежує чи, навпаки, стимулює держава ввезення (вивезен­ня) товарів, виділяють чотири основних види зовнішньоекономічної стратегії дер­жави:

- стратегія ізоляції - стратегія виключення країни зі світових господарських зв'язків;

- стратегія протекціонізму - стратегія захисту внутрішнього ринку від іно­земної конкуренції;

- стратегія вічної торгівлі - стратегія зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі;

- стратегія насичення дефіцитного ринку - стратегія протекціонізму навпаки.

1. Стратегія ізоляції здійснюється винятково з політичних та ідеологічних мотивів і економічно ніяк не виправдана.

2. Стратегія протекціонізму приймається державою підтиском національних підприємців у випадку, якщо національне виробництво неконкурентоспроможне. Протекціонізм означає створення "тепличних " умов для місцевих підприємців, що може мати наслідки як позитивні, так і негативні. її інструментами є мито, квоти, імпортні та експортні ліцензування, національні стандарти.

Мито як тарифний захід - це державний податок на товари, які перетинають митний кордон країни. Якщо податок збирає країна, до якої товар ввозиться, він має назву ввізного мита. Метою стягнення ввізного мита є, насамперед, підви­щення ціни на імпортовані товари. Високі ставки мита на імпортні товари роб­лять ці товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку, що викорис­товується для захисту національного виробника.

До основних нетарифних обмежень відносять квотування та ліцензування. Під квотою розуміють кількісне обмеження окремих видів товарів, які дозволяється ввозити (вивозити) до (з) країни. Дієвим заходом регулювання зовнішньої торгівлі є встановлення державою імпортних та експортних квот.

Імпортні квоти запроваджуються для обмеження ввезення товарів з-за кордо­ну. Експортна квота встановлюється з метою уникнення дефіциту вітчизняних товарів на внутрішньому ринку.

Запроваджуючи квоти, держава видає ліцензії на ввезення та вивезення пев­них товарів конкретним підприємствам.

Ліцензування експорту та імпорту - видача державними органами дозволів на ввезення і вивезення товарів та послуг в межах встановлених квот.

Національні стандарти також можуть виступати нетарифним обмеженням.

Товари, які імпортуються, повинні відповідати технічним і стандартним нор­мам, прийнятим у даній країні.

Стратегія вільної торгівлі зазвичай проводиться країнами, які є лідерамина ринку та яким немає необхідності турбуватися про підрив конкурентоспроможності своїх товарів.

3. Стратегія насичення дефіцитного ринку ефективна лише у випадку великого дефіциту товарів на національному ринку.

Окрім формальних інструментів торговельної політики, уряди всіх країн час від часу вдаються до різних неформальних чи адміністративних заходів, аби об­межити імпорт і заохотити експорт товарів. Адміністративною торговельною політикою називають встановлення бюрократичних правил, спрямованих на ус­кладнення імпорту до країни.

У сучасних умовах всі розвинуті країни проголосили курс вільної торгівлі, але використовують при цьому такий набір економічних заходів, які дозволяють за­охочувати експорт в одних галузях і обмежувати імпорт в інших.

В Україні введені наступні види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна по певному товару з певною країною, на певний період;

- разова (індивідуальна) разовий дозвіл;

- відкрита (індивідуальна) на певніш час і об'єм.

По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Квотуван­ня - здійснюється шляхом видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний об'єм експорту (імпорту) по цих ліцензіях не повинен перевищувати об'єму вста­новленої квоти. В Україні введені наступні види експортних (імпортних) квот (контингентів):

- глобальні; без вказівки конкретних країн;

- групові; на певні групи країн;

- індивідуальні; конкретна країна;

- антидемпінгові;

- компенсаційні;

- спеціальні.

По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квоти.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється відповідно до "Митного кодексу України" (12.12.91 р. ГУ №54 25/Ш 94) Закону України "Про єдиний митний тариф" (05.02.92 р. ГУ 18/ІУ 92 №72), Закону Ук­раїни " Про Митний тариф України" (який набрав чинності з 1 січня 2008 р. УК 7 серпня 2007 р.), поточними Ухвалами Кабміну.

При переміщенні через митний кордон товари повинні пройти митне оформ­лення.

Митне оформлення - це процедура приміщення товарів і транспортних засобів під певний митний режим і завершення дій цього режиму відповідно до вимог Митного кодексу.

Порядок розрахунків митних платежів, що підлягають сплаті при випуску то­варів у вільне звернення, включає наступні етапи:

- точне визначення коду товарів, що є предметом операції по товарній номенк­латурі зовнішньоекономічної діяльності, оскільки це має вирішальне значення для подальшого опрацьовування всього комплексу розрахунків;

- визначення митної вартості товарів;

- визначення величини мит, ПДВ, акцизів.

Мито, яке стягується на митниці, є податком на товари і інші предмети, які переміщаються через митний кордон України.

В Україні застосовуються такі види і ставки мит:

- адвалерна, яка нараховується в % до митної вартості товару;

- специфічна, яка нараховується у встановленому грошовому розмірі на одини­цю товару;

- комбінована, яка об'єднує обидва види митного збору.

В окремих випадках при ввезенні і вивозі на і з митної території України то­варів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися:

- спеціальне мито – застосовується як захисний засіб проти спричинення збитку вітчизняним виробникам;

- антидемпінгове мито - при ввезенні на територію України товарів за ниж­чою ціною, ніж конкурентна в країні експорту;

- компенсаційне мито - якщо при виробництві товарів використовувати суб­сидії.

Мито нараховується митним органом України відповідно до Закону "Про єди­ний митний тариф" і ставок єдиного митного тарифу, що діє в день подачі мит­ної декларації.

Допускається безмитне ввезення і вивіз або пільгове оподаткування митом, митних товарів, які:

- ввозяться в спеціальні митні зони на території України для кінцевого вжи­вання в цих зонах;

- вивозяться із спеціальних митних зон для вживання за межами митної зони України і вироблені в цих зонах.

Наприклад, спеціальні економічні зони "Азів", "Сиваш", "Славутич", "Інтерпорт Ковель".

Незалежно від форм економічної взаємодії між країнами - через зовнішню тор­гівлю, надання послуг, капіталовкладення, кредитування - все пов'язано з пото­ками грошових коштів і має вартісне вираження.

Можливість застосування вартісних показників створює об'єктивну основу для визначення у системі міжнародних економічних відносин місця конкретної країни.

Розвиток світових економічних, політичних, наукових і культурних зв'язків зумовлює необхідність здійснення різноманітних розрахунків між країнами. Над­ходження та платежі, вимоги та зобов'язання, зумовлені цінами зв'язками, відоб­ражуються окремою системою показників - платіжним балансом.

Платіжний баланс-це система показників, які характеризують співвідношення між грошовими надходженнями в країну з-за кордону та платежами, що здійсню­ються цією ж країною за кордон протягом визначеного періоду часу (як правило за рік).

Різниця між надходженнями та платежами країни утворює сальдо платіжного балансу. Залежно від характеру цього сальдо розрізняють два види платіжного балансу

У активний (сальдо "+ " ) — надходження у країну перевищують платежі краї­ни за кордон;

пасивний (сальдо "-") - платежі за кордон перевищують надходження.

Складові платіжного балансу відображають всі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Вони такі:

- торговельний баланс - охоплює грошові платежі за товарними операціями;

- платежі та надходження за послуги - поштові, інжинірингові, страхові ту­ристичні, оплата закордонних переказів, платежів, ліцензій;

- грошові потоки пов'язані з рухом капіталів і кредитів - капіталовкладення, що здійснюються підприємствами, банками та іншими структурами; кредити за якими виплачуються відсотки;

- баланс золотовалютних ресурсів - відображає використання офіційних золо­товалютних резервів, які знаходяться у розпорядженні центрального банку.

Найбільшою складовою частиною платіжного балансу є торговельний баланс.

Торговельний баланс - це співвідношення у вартісному вираженні між експор­том та імпортом, що в сумі утворюють зовнішньоторговельний товарооборот протягом року.

Сальдо торговельного балансу - це різниця між експортом і імпортом:

- позитивне (активне) сальдо або надлишок - свідчить про достатній економіч­ний розвиток країни, конкурентоспроможність її товарів і послуг і формується при перевищенні експорту над імпортом;

- негативне (пасивне) сальдо або дефіцит ~ є небажаним явищем і покривається за рахунок золотовалютних резервів держави та нових позик; формується при переважанні імпорту над експортом.

Держава має неабиякий вплив на платіжний баланс, оскільки її основним зав­данням є підтримання платіжного балансу в стані рівноваги, шляхом впливу відпо­відно на його доходну та витратну частину. Тому, регулювання платіжного ба­лансу є важливим узагальнюючим інструментом планування і управління зов­нішньоторговельною діяльністю країни.