- •Лекція 1 підприємництво в сучасному суспільстві
- •1.1 Місце і роль підприємництва в сучасному суспільстві
- •1.2. Культурні засади аналізу розвитку підприємництва
- •1.3. Розвиток підприємництва в умовах глобалізації
- •Лекція 2 державне регулювання бізнесу в умовах ринкової економіки
- •2.1. Приватна власність як загальноцивілізаційна основа ринкової економіки
- •2.2. Державне регулювання підприємництва в умовах ринкової економіки
- •2.3. Принципи організації підприємництва
- •Лекція 3 роль підприємництва в підприємницькій діяльності
- •3.1. Підприємство - основна ланка підприємництва
- •3.2 Види підприємств в Україні
- •3.3. Договірні відносини підприємства
- •3.4. Управління персоналом підприємства
- •Лекція 4 створення суб’єктів підприємницької діяльності
- •4.1. Рішення створити свою справу та чинники успіху
- •4.2. Створення підприємства, його засновницькі документи, статутний капітал
- •4.3. Порядок державної реєстрації суб'єкта підприємства
- •4.4. Ліцензування і патентування підприємницької діяльності
- •4.5. Ліквідація і реорганізація суб'єктів підприємницької діяльності
- •Лекція 5 фінансування підприємницької діяльності
- •5.1. Основні положення фінансів підприємств
- •5.2. Фінансування діяльності підприємств
- •5.3. Нетрадиційні види фінансування
- •5.4. Інвестування у розвиток підприємництва
- •Лекція 6 система оподаткування підприємницької діяльності в україні
- •6.1 Суть, види і функції податків
- •6.2. Система оподаткування в Україні
- •6.3. Податкова політика та її принципи
- •Лекція 7 менеджмент і маркетинг підприємства
- •7.1. Менеджмент підприємництва і його стратегічна направленість
- •7.2. Маркетинг підприємництва
- •Лекція 8 підприємництво у зовнішньо-економічній діяльності
- •8.1. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні
- •8.2. Види комерційних операцій при здійсненні зед
- •8.3. Державне регулювання зед
- •Лекція 9 розвиток малого підприємництва та його підтримка
- •9.1. Мале підприємництво та його економічна сутність
- •9.2. Функції малого підприємництва
- •9.3. Підтримка малого підприємництва
- •Література
8.3. Державне регулювання зед
Держава відіграє визначну роль у ринковій економіці. Державні органи влади регулюючи діяльність суб'єктів господарювання сприяють розвитку суб'єктів підприємництва, забезпечують баланс інтересів держави і суб'єкта господарювання.
Держава впливає на підприємництво, а підприємництво впливає на державу економічний благоустрій країни і окремих її регіонів залежить від успіху окремих підприємницьких суб'єктів. В повній мірі це стосується діяльності суб'єктів підприємництва у здійсненні ними ЗЕД. Встановлення державою "правил гри" дає змогу всім учасникам мати рівні можливості для виробництва товарів, виходу на зовнішній ринок і отримання прибутку. Розробляючи основоположні норми та правила для підприємництва, держава допомагає уникнути конфліктів і полегшує функціонування всієї ринкової системи.
Для обґрунтування необхідності втручання держава використовує наступні аргументи:
політичні - передбачають необхідність захисту інтересів національного виробника. Політичні аргументи стосуються питань збереження робочих місць, захисту галузей промисловості, важливих з погляду національної безпеки, запобігання "нечесній" зовнішній конкуренції, захисту споживачів від "небезпечних" видів продукції, досягнення перспективних цілей зовнішньої політики, захисту прав людини у країнах - експортерах;
економічні - як правило, пов'язані з підвищенням загального багатства нації (забезпечення вигод як виробником, так і споживачем).
Державне регулювання ЗЕД повинно забезпечувати:
захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;
створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД у розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрямки використання доходів і здійснення інвестицій;
заохочення конкуренції і ліквідацію монополізму у підприємницькій діяльності.
Вищим органом, який здійснює державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України, яка:
- приймає, змінює, відміняє закони відносно ЗЕД;
- затверджує головні напрями політики ЗЕД;
- розглядає, затверджує, змінює структури органів державного управління ЗЕД;
- укладає міжнародні договори України;
- затверджує нормативи, ставки, умови оподаткування, митного тарифу та митних процедур при здійсненні ЗЕД;
- встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України;
- затверджує перелік товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню.
Кабінет Міністрів України:
- забезпечує здійснення зовнішньоекономічної політики України згідно з її законами;
- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів, відомств по регулюванню ЗЕД;
- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України тощо.
Національний банк України:
- здійснює збереження і використання золото-валютного резерву України, які забезпечують платоспроможність України;
- представляє інтереси України у відношеннях з центральними банками інших держав, міжнародними банками, укладає міжбанківські угоди;
- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;
- здійснює інші функції згідно із Законами України "Про НБУ", "Про банки і банківську діяльність ".
Міністерство економіки України:
- забезпечує здійснення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координації їх зовнішньоекономічної діяльності;
- здійснює контроль за виконанням всіма суб'єктами ЗЕД діючих законів України і умов міжнародних угод України;
- здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД;
- здійснює інші функції згідно із законами України і Положеннями про Міністерство економіки України;
Державна митна служби України:
- здійснює митний контроль України згідно з діючими законами України.
Антимонопольний комітет України:
- здійснює контроль за виконанням суб'єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:
- здійснює оперативне державне регулювання ЗЕД в Україні згідно із законодавством України;
- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань і застосування відповідних заходів.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Окремі норми, що регулюють відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, містяться у багатьох законах України.
Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою через реалізацію зовнішньоекономічної політики, яка, в свою чергу, є діяльністю держави, яка спрямована на регулювання економічних взаємовідносин з іншими країнами. Зовнішньоекономічна політика спрямована на зміцнення позицій країни на світовому ринку. Плануючи вихід на зовнішній ринок, підприємство повинно оцінити зовнішньоекономічну політику як тієї держави, з якої здійснюється вивезення товарів, так і тієї, до якої здійснюється ввезення товарів з точки зору відповідності політики інтересам підприємства.
Залежно від того, обмежує чи, навпаки, стимулює держава ввезення (вивезення) товарів, виділяють чотири основних види зовнішньоекономічної стратегії держави:
- стратегія ізоляції - стратегія виключення країни зі світових господарських зв'язків;
- стратегія протекціонізму - стратегія захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;
- стратегія вічної торгівлі - стратегія зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі;
- стратегія насичення дефіцитного ринку - стратегія протекціонізму навпаки.
-
Стратегія ізоляції здійснюється винятково з політичних та ідеологічних мотивів і економічно ніяк не виправдана.
-
Стратегія протекціонізму приймається державою підтиском національних підприємців у випадку, якщо національне виробництво неконкурентоспроможне. Протекціонізм означає створення "тепличних " умов для місцевих підприємців, що може мати наслідки як позитивні, так і негативні. її інструментами є мито, квоти, імпортні та експортні ліцензування, національні стандарти.
Мито як тарифний захід - це державний податок на товари, які перетинають митний кордон країни. Якщо податок збирає країна, до якої товар ввозиться, він має назву ввізного мита. Метою стягнення ввізного мита є, насамперед, підвищення ціни на імпортовані товари. Високі ставки мита на імпортні товари роблять ці товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку, що використовується для захисту національного виробника.
До основних нетарифних обмежень відносять квотування та ліцензування. Під квотою розуміють кількісне обмеження окремих видів товарів, які дозволяється ввозити (вивозити) до (з) країни. Дієвим заходом регулювання зовнішньої торгівлі є встановлення державою імпортних та експортних квот.
Імпортні квоти запроваджуються для обмеження ввезення товарів з-за кордону. Експортна квота встановлюється з метою уникнення дефіциту вітчизняних товарів на внутрішньому ринку.
Запроваджуючи квоти, держава видає ліцензії на ввезення та вивезення певних товарів конкретним підприємствам.
Ліцензування експорту та імпорту - видача державними органами дозволів на ввезення і вивезення товарів та послуг в межах встановлених квот.
Національні стандарти також можуть виступати нетарифним обмеженням.
Товари, які імпортуються, повинні відповідати технічним і стандартним нормам, прийнятим у даній країні.
Стратегія вільної торгівлі зазвичай проводиться країнами, які є лідерамина ринку та яким немає необхідності турбуватися про підрив конкурентоспроможності своїх товарів.
-
Стратегія насичення дефіцитного ринку ефективна лише у випадку великого дефіциту товарів на національному ринку.
Окрім формальних інструментів торговельної політики, уряди всіх країн час від часу вдаються до різних неформальних чи адміністративних заходів, аби обмежити імпорт і заохотити експорт товарів. Адміністративною торговельною політикою називають встановлення бюрократичних правил, спрямованих на ускладнення імпорту до країни.
У сучасних умовах всі розвинуті країни проголосили курс вільної торгівлі, але використовують при цьому такий набір економічних заходів, які дозволяють заохочувати експорт в одних галузях і обмежувати імпорт в інших.
В Україні введені наступні види експортних (імпортних) ліцензій:
- генеральна по певному товару з певною країною, на певний період;
- разова (індивідуальна) разовий дозвіл;
- відкрита (індивідуальна) на певніш час і об'єм.
По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Квотування - здійснюється шляхом видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний об'єм експорту (імпорту) по цих ліцензіях не повинен перевищувати об'єму встановленої квоти. В Україні введені наступні види експортних (імпортних) квот (контингентів):
- глобальні; без вказівки конкретних країн;
- групові; на певні групи країн;
- індивідуальні; конкретна країна;
- антидемпінгові;
- компенсаційні;
- спеціальні.
По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квоти.
Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється відповідно до "Митного кодексу України" (12.12.91 р. ГУ №54 25/Ш 94) Закону України "Про єдиний митний тариф" (05.02.92 р. ГУ 18/ІУ 92 №72), Закону України " Про Митний тариф України" (який набрав чинності з 1 січня 2008 р. УК 7 серпня 2007 р.), поточними Ухвалами Кабміну.
При переміщенні через митний кордон товари повинні пройти митне оформлення.
Митне оформлення - це процедура приміщення товарів і транспортних засобів під певний митний режим і завершення дій цього режиму відповідно до вимог Митного кодексу.
Порядок розрахунків митних платежів, що підлягають сплаті при випуску товарів у вільне звернення, включає наступні етапи:
- точне визначення коду товарів, що є предметом операції по товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності, оскільки це має вирішальне значення для подальшого опрацьовування всього комплексу розрахунків;
- визначення митної вартості товарів;
- визначення величини мит, ПДВ, акцизів.
Мито, яке стягується на митниці, є податком на товари і інші предмети, які переміщаються через митний кордон України.
В Україні застосовуються такі види і ставки мит:
- адвалерна, яка нараховується в % до митної вартості товару;
- специфічна, яка нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару;
- комбінована, яка об'єднує обидва види митного збору.
В окремих випадках при ввезенні і вивозі на і з митної території України товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися:
- спеціальне мито – застосовується як захисний засіб проти спричинення збитку вітчизняним виробникам;
- антидемпінгове мито - при ввезенні на територію України товарів за нижчою ціною, ніж конкурентна в країні експорту;
- компенсаційне мито - якщо при виробництві товарів використовувати субсидії.
Мито нараховується митним органом України відповідно до Закону "Про єдиний митний тариф" і ставок єдиного митного тарифу, що діє в день подачі митної декларації.
Допускається безмитне ввезення і вивіз або пільгове оподаткування митом, митних товарів, які:
- ввозяться в спеціальні митні зони на території України для кінцевого вживання в цих зонах;
- вивозяться із спеціальних митних зон для вживання за межами митної зони України і вироблені в цих зонах.
Наприклад, спеціальні економічні зони "Азів", "Сиваш", "Славутич", "Інтерпорт Ковель".
Незалежно від форм економічної взаємодії між країнами - через зовнішню торгівлю, надання послуг, капіталовкладення, кредитування - все пов'язано з потоками грошових коштів і має вартісне вираження.
Можливість застосування вартісних показників створює об'єктивну основу для визначення у системі міжнародних економічних відносин місця конкретної країни.
Розвиток світових економічних, політичних, наукових і культурних зв'язків зумовлює необхідність здійснення різноманітних розрахунків між країнами. Надходження та платежі, вимоги та зобов'язання, зумовлені цінами зв'язками, відображуються окремою системою показників - платіжним балансом.
Платіжний баланс-це система показників, які характеризують співвідношення між грошовими надходженнями в країну з-за кордону та платежами, що здійснюються цією ж країною за кордон протягом визначеного періоду часу (як правило за рік).
Різниця між надходженнями та платежами країни утворює сальдо платіжного балансу. Залежно від характеру цього сальдо розрізняють два види платіжного балансу
У активний (сальдо "+ " ) — надходження у країну перевищують платежі країни за кордон;
пасивний (сальдо "-") - платежі за кордон перевищують надходження.
Складові платіжного балансу відображають всі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Вони такі:
- торговельний баланс - охоплює грошові платежі за товарними операціями;
- платежі та надходження за послуги - поштові, інжинірингові, страхові туристичні, оплата закордонних переказів, платежів, ліцензій;
- грошові потоки пов'язані з рухом капіталів і кредитів - капіталовкладення, що здійснюються підприємствами, банками та іншими структурами; кредити за якими виплачуються відсотки;
- баланс золотовалютних ресурсів - відображає використання офіційних золотовалютних резервів, які знаходяться у розпорядженні центрального банку.
Найбільшою складовою частиною платіжного балансу є торговельний баланс.
Торговельний баланс - це співвідношення у вартісному вираженні між експортом та імпортом, що в сумі утворюють зовнішньоторговельний товарооборот протягом року.
Сальдо торговельного балансу - це різниця між експортом і імпортом:
- позитивне (активне) сальдо або надлишок - свідчить про достатній економічний розвиток країни, конкурентоспроможність її товарів і послуг і формується при перевищенні експорту над імпортом;
- негативне (пасивне) сальдо або дефіцит ~ є небажаним явищем і покривається за рахунок золотовалютних резервів держави та нових позик; формується при переважанні імпорту над експортом.
Держава має неабиякий вплив на платіжний баланс, оскільки її основним завданням є підтримання платіжного балансу в стані рівноваги, шляхом впливу відповідно на його доходну та витратну частину. Тому, регулювання платіжного балансу є важливим узагальнюючим інструментом планування і управління зовнішньоторговельною діяльністю країни.