13. Донцов про причини поразки укр. Революції.

Донцов був першим, хто звернув увагу на причини поразки визвольних змагань, хто підняв це питання. Він наполегливо переконував суспільство, що майбутня боротьба вимагає українця-борця, українця-людину іншого типу, ніж раніше. Донцов говорив не про абстрактні визвольні змагання, а про той політичний рух, що ототожнював себе з безкомпромісною боротьбою за державність, що ідею України поставив вище всього. Це рух націоналістичний.

"Підстави нашої політики" (1921)

       Донцов аналізує причини невдач визвольної боротьби. Сформулював загальні принципи укр. політики. Донцов говорить про формування нової нації, якій необхідні «месники дужі», «нова каста» (за поезією Л.Українки). знову і знову повертається Донцов у своїх статтях до проблем виховання українця нового типу, нового покоління, спроможного успішно боротися за українську національну ідею.

       Донцов – чи не єдиний публіцист, який вважав причиною поразки не обставини, а «людський чинник». У статтях "В.Лєнін" і "Йосип Віссаріонович Калігуля" він показує: хоч наскільки аморальними, жорстокими були ці радянські вожді, та все ж вони врятували Росію від розпаду, а українські вожді війну за державність програли.

       Донцов вважав, що нова людина повинна орієнтуватися на Європу, а не на Росію. Відкинути провансальство, відмовитися від матеріалістичного світогляду. У політичній сфері – відкинути ідеали демократії, соціалізму, подолати пацифістські настрої й зрозуміти, що наш національний ідеал можна здійснити лише в безкомпромісній боротьбі з Росією, бути вірним споконвічним укр. традиціям, позбутися сентиментальності й нерішучості, більше волі, віри, фанатизму, пристрасті.

       За цей образ нової людини Донцова звинувачували в ніцшеанстві, аморальності, фашизмі, та проте ідею нової людини Донцова молодь підтримала абсолютно й безумовно. Ця проблема захопила й л-ру (трагічні оптимісти: Ольжич, Теліга, Маланюк, Мосендз, Клен, частково Липа).  

14. Публіцистика Івана Кедрина.

Відомий журналіст. Працював у редакції "Діла". Дав характеристику політичних партій на Галичині (УНДО, УСДРП, УНО, УКС, ФНЄ, ОУН, КПЗУ). Назвав Комуністичну партію найбільшим прокляттям укр. Історії. Кедрин закликав до єдності. П-ка Кедрина, на відміну від Донцова, аргументована, об’єктивна, налаштована оптимістично.

"Хаос та платформа консолідації", 1937, «Діло»

Характеризує осн. політ. партії, рухи – платформу тогочасної Галичини (УНДО, УСРП, УСДП, УНО, Укр. Католицький Союз під егідою Шептицького, Фронт нац. єдності, КПЗУ). Закликає до єдності укр. політ сил. Згадує також «москвофільство» й «русинство», котрі містили в собі «одночасно елементи назадницько-консервативні і політично-русофільські». Характеризує влучно всі партії, окрім ОУН, некоректно називаючи їхню громадянську мужність й саможертовність «громадянською безвідповідальністю».

"Ми" наддніпрянці і "ви" галичани", 1937, «Діло»

Порушує проблему сосунків між галичанами й наддніпрянцями в контексті всеукраїнської ідеї. Критикує емігрантів з Наддніпрянщини, що культивували різницю між регіонами й цей поділ народу на 2 відлами.

Виступає проти спроб будь-якого боку узурпувати право репрезентувати весь укр. народ. Виходячи з ідеї соборності, нема галичан і наддніпрянців, є лише українці.

"Роковини укр. революції", 1937, «Діло»

Березневі події 1917 року оцінює як «світле минуле укр. народу», полемізує з галичанами, котрі розчаровані, вказує і позитивні, й негативні фактори. “З роковин укр. революції можемо тільки чекати глибоку віру та глибоке переконання, що нема такої сили, яка змогла б у ХХ ст. свідому націю могла завернути назад, на рівень етнічної маси."

"Чи справді нема укр. справи", 1939, «Діло»

Стверджує про наявність проблеми, справи, як важливого чинника міжнародного життя. Багато істориків вважає, що укр. Питання було однією із важл. Причин І світової війни. Росія хотіла розвяз. Укр. Пит., загарбати Галичину. Наявність укр. Проблеми-важл. ч-ни міжн. Життя. Українське питання було таким же важливим і в ІІ світовій війни. Звідси висновок - є укр. Справа.   "Чи справді П’ємонт?", 1952

«Галицький П’ємонт – це фортеця тугости західної вітки великого укр. народу. Галицький П’ємонт – це та частина великої укр. землі, де могли витворювати ся вартості всенаціонального значення тоді, коли інші землі цієї змоги не мали. Галицький П’ємонт – це взірець всенаціонального патріотизму, що в наші революційні роки, ген аж  під кінець І світової війни, зумів на невеличкій території поставити розміром найчисленнішу, високоідейну і здисципліновану регулярну збройну силу, що боролася не тільки за цю свою вужчу батьківщину, але й під всенаціональним поборницьким державницьким прапором».