19. Публіцистика Томашівського.

      Осип Назарук назвавТомашівського найкращим публіцистом 20-х років.

      «Чи єсть укр. національна ідея?» («Укр слово», 1921). Томашівський порушує тут проблему укр. державності та національної ідеї. Він вважає, що єдиної укр. націон ідеї, спільної для всіх українців – не було. Сам він після поразки укр. визвольної боротьби став прихильником гетьманської, тобто монархістської ідеї. Заперечував ідею державності і говорив про потребу автономії у складі Польщі. Проте насправді він помилявся, оскільки ідея укр. державності була.

      «Упадок московської державної думки» («Укр слово», 1922). Томашівський у цій статті:

- задумується над тим, як купці рос. більшовиків вдалося заволодіти величезною імперією і втриматись при владі. Чинниками їх успіху вважає пропаганду, тобто брехню, а також фанатичну жорстокість.

- констатує занепад московської державної думки, бо більшовики виховані на безплідній міжнародній доктрині

- вину і відповідальність за занепад цієї думки покладає на інтелігенцію та аристократію

- пророкує крах більшовицької доктрини, хоча й вважає, що більшовизм явище рос, бо більшовизм зберіг Рос. імперію. 

20. Публіцистика Рахманного

Роман Рахманний (Олійник) – лауреат Шевченківської премії 1994 року, журналіст збройного підпілля. Наприкінці 1940-х започаткував і редагував українські газети — «Час», «Українська трибуна», «Гомін України». У своїх статтях Роман Рахманний розглядав прагнення українців до відновлення своєї незалежної держави в комплесі взаємозалежності народів у подібному становищі. Головною ідеєю його творчості є любов до України, бажання бачити улюблену Вітчизну в сім’ї вільних європейських націй. Україна — більш ніж тема, це плоть і кров самого автора. Він творив концепцію всесвітнього українства і вславився глибокими роздумами над тим, що означає бути людиною української цивілізації в сучасному світі. Вважав, що кожна нація має право на існування. Тому в його творчості є тема толерантності до нац.меншин, зокрема до єврейського народу.

“Кров і чорнило” – 1946, написана в Німечинні – відкритий лист українця-читача до українця-журналіста:

1. образ воюючої України. Україна – це не лише та, що воює, замкнена у своїй етнографічній території. Це український народ на своїй території і розселений по цілій земній кулі – одначе свідомий свого призначення, який змагає всупереч імперіалістичним апетитам сусідів за свої державності. Кожен українець – вояк за ідеї України.

2. неможна зводити змагань укр.народу лише до збройних сутичок, бо це означає спрощення укр.визвольної ідеї.

3. Завдання укр.преси і її генерального завдання – створення самостійної соборної держави.

Він писав, що в історії всіх народі, і українського теж, були 2 типи людей з протилежними позиціями до своєї сучасності.  Були “обережні, або розважні”, як 10 разів міряють, один раз відрізають, а виходить – на зле. Це психічнй комплекс самоомани. І були і завжди будуть  “шалені голови”, які на досвіді минулого вирішують сучасне. Вони його правильно розцінили і тому можуть бачити майбутнє.

“Тому з тим більшою силою лунає клич крові, щоб промовляло чорнило українською мовою”