Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект лекцій з Країнознавства.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
670.72 Кб
Скачать

14.3. Економіка Нової Зеландії

Нова Зеландія (площа 268,7 тис. км2, населення — 3,7 млн чоловік, столиця — Веллінгтон) лежить на двох великих островах – Північному і Південному. Найближчий сусід країни — Австралія. Природними багатствами Нової Зеландії є субтропічний і помірний клімат, великі, особливо в розрахунку на душу населення, земельні ресурси. Понад 1/5 сучасного населення країни становлять англоновозеландці, і країну звуть «Британією південних морів». Аборигенів — маорі — 12%, вони зберігають свою мову і культуру. На Північному острові зна­ходиться столиця, а також найбільше за кількістю жителів та економічним потенціалом місто — Окленд. Новозеландці — міські жителі, тих, хто мешкає на фермах, небагато.

Особливості господарства Нової Зеландії такі ж, як і в Канаді та Австралії. Це індустріальне розвинута країна з високим рівнем продуктивності праці і життя людей. В її матеріальному виробництві провідне місце посідає обробна промисловість, але в міжнародному поділі праці країна має аграрно-сировинну спеціалізацію! Сільське господарство Нової Зеландії є одним з найефективніших у світі. На фермах утримується майже 70 млн. овець і 10 млн. голів великої рогатої худоби. Більш як 2/5 всієї площі становлять пасовища. Типовий ландшафт Нової Зелан­дії — ферма, пасовище, худоба. Як виробник і експортер вовни країна посідає друге місце в світі після Австралійського Союзу, вона також є однією з провідних країн-експортерів м'яса, масла і сиру. Розвинуте промислове лісництво. Деревина і продукти її переробки — предмети експорту. Головні торгові партнери Нової Зеландії --- Японія, США, Великобританія і Австралія.

Нова Зеландія багата на унікальні природні ландшафти: засніжені горн з льодовиками, фіорди, каньйони, гірські озера і водоспади, вулкани, гейзери, своєрідна рослинність тощо. Май­же 10% території оголошено національними парками, добре поставлена Індустрія туризму, але її можливості стримує відда­леність країни.

14.4. Характеристика Океанії

Океанією називають сукупність островів у Південно-західної частині Тихого океану. Їх об'єднують у такі великі групи:

Меланезія (Нова Гвінея та найближчі групи островів),

Мікронезія (велика кількість дрібних островів на північ від Меланезії),

Полінезія (всі інші дрібні острови).

Всього в Океанії налічується 12 держав.

Найбільші з них за площею і населенням Папуа-Нова Гвінея і Нова Зеландія. Решти — дрібні острови чи групи островів, розкидані на величез­них океанічних просторах. Держана Пауру це один острів, площа якого 20 км2, а населення країни менш як 9 тис. осіб. Держава Кірібаті (загальна площа її суходолу 700 км2, населен­ня – 70 тис. осіб) – це 30 острівних груп, які простяглися на 4 тис. кілометрів.

Аборигенами Океанії є папуаси і полінезійці. Вони зберігають свою мову і культуру, хоч європейський вплив також значний.

Роль Океанії в світі незначна. Країни цієї частини Землі належать до тих, що розви­ваються. Для них характерні низький рівень розвитку господар­ства і життя населення. Економічно вони тісно зв'язані зі своїми колишніми метрополіями. Характер і структура їх господарства склалися під впливом розміщення в екваторіальних і тропічних широтах та ізольованого існування. Головною галуззю є спо­живче сільське господарство. Вирощують кокосові пальми, коре­неплоди (ямс, таро, маніок), хлібне дерево, цукрову тростину, банани, овочі і фрукти. Розводять велику рогату худобу, кіз і свиней. У харчуванні значну роль відіграє риба. Експортне зна­чення мають продукти кокосової пальми і цукор, а також міне­ральна сировина: мідь і золото з Папуа-Нової Гвінеї, нікель з Нової Каледонії. Зростає туристське, комунікаційне і стратегічне значення Океанії. Природне середовище островів Океанії зазнало значної шкоди внаслідок зведення лісів, відкритих розробок корисних копалин, а також випробувань атомної зброї.

Запитання для контролю знань:

1. Особливості геополітичного положення країн. Як ізольованість держав впливає на їх економічний розвиток?

2. Проаналізуйте природно-ресурсний потенціал Австралійського Союзу і Нової Зеландії. Які перспективи використання ресурсів існують в цих країнах?

3. Порівняйте відмінності демографічної ситуації між Австралією і Новою Зеландією.

4. Охарактеризуйте основні особливості сучасного соціально-економічного розвитку країн регіону.

5. Розкрийте роль держави і великих монополій у господарствах країн.

6. Порівняйте галузеву структуру промисловості Австралії та Нової Зеландії. У чому полягають внутрішні відмінності розвитку окремих галузей?

7. Виділіть галузі спеціалізації сільського господарства. Чим обумовлений їх розвиток?

8. З чого складається експорт країн регіону і яке значення він має для світової економіки?

9. Які особливості транспортної мережі характерні для Нової Зеландії? Австрії? Нової Гвінеї?

10. Охарактеризуйте спільні та відмінні риси в структурі туристських об’єктів регіонів Австралії, Нової Зеландії і Південної Америки.

11. Які перспективи мають країни регіону для розвитку національної економіки?

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Дахно І. І. Світова економіка. – К.: ЦНЛ, 2006. – 264 с.

6. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

7. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

9. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

10. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

11. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

12. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

13. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

14. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

15. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

3. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

6. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

7. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. Міжнародна економіка. – К.: ЦНЛ, 2004. – 672 с.

8. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

9. Нікітіна М. Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку. – К.: ЦНЛ, 2004. – 192 с.

10. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

11. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

Додаткова

12. Арская Л. П. Японские секреты управления. – М.: Универсум, 1991. – 118 с.

13. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

14. Багрова І. В., Гетьман О. О., Власик В. С. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: ЦНЛ, 2004. – 384 с.

15. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

16. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

17. Виландт Г. Латинская Америка: сегодняшний день и перспективы // МЭ и МО. – 2005. – №2. – с. 91.

18. Волков А. М. Швеция: социально-экономическая модель. – М.: Мысль, 1991. – 186 с.

19. Волошин В. В. Регулювання світової економіки. – К.: Київськ.університет, 2000. – 313 с.

20. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 328 с.

21. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

22. Дахно І. І. Світова економіка. – К.: ЦНЛ, 2006. – 264 с.

23. Європейські інтеграції та Україна. – К.: Макрос, 2002. – 480 с.

24. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

25. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

26. Кистанов В. В., Копылов Н. В. Региональная экономика России. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 584 с.

27. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

28. Красильщиков В. Развитие России и стран Латинской Америки: факторы сходства и различия // МЭ и МО. – 2004. - №4. – с. 73.

29. Матюшенко І. Ю., Божко В. П. Іноземні інвестиції. – К.: Професіонал, 2005. – 336 с.

30. Мельянцев В. Арабо-исламский мир: характеристика в глобальном контексте // МЭ и МО. – 2004. - №8. – с. 3

31. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

32. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

33. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

34. Осика С. Г. П’ятницький В. Т. Світова організація торгівлі. – К.: “КІС”, 2004. – 513 с.

35. Петер Гавлик Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы, проблемы теории и практики управлыния // МЭ и МО. – 2004. - №2. – с. 20.

36. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

37. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

38. Статистичний збірник України за. 2004 р. / О. Г. Осауленка. – К.: Видво «Консультант», 2005. – 591 с.

39. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

40. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Анексія – примусове приєднання, захоплення однією державою території чи частини території, яка належить іншій державі, або будь-якого простору, що перебуває у спільному користуванні міжнародних співтовариств.

Анклав – державне утворення, оточене з усіх боків територією іншої держави.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – показник макроекономічної статистики, який розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей матеріального виробництва і сфери послуг, що знаходяться на території країни.

Валовий національний продукт (ВНП) – макроекономічний показник, який характеризує дохід від вартості товарів і послуг, вироблених національними суб’єктами за рік, незалежно від їх територіального розташування.

Внутрішня політика – діяльність державних органів, установ і правлячих партій, спрямована на узгодження та задоволення інтересів різних прошарків населення країни, збереження існуючого ладу або цілеспрямоване перетворення його, на забезпечення взаємозв’язку та взаємодії окремих сфер суспільства, на суспільний процес.

Глобалізація – процес перетворення світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, робочої сили й капіталів.

Держава – суверенне політичне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій – механізму держави.

Домініон – назва самоврядних частин у складі Британської імперії, які визнали своїм главою англійського короля (королеву).

Економічне зростання – збільшення обсягів суспільного виробництва, розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби споживання і забезпечувати накопичення в необхідних обсягах.

Економічне співтовариство – група країн, що об’єдналися для досягнення загальної економічної мети, для регулювання міжнародної торгівлі та інших форм економічних відносин.

Зовнішньоекономічна політика – політика, що здійснюється державою або угрупуванням держав у сфері економічних відносин з іншими державами або групами держав, спрямована на забезпечення найбільш сприятливих умов залучення економіки країни або групи країн у світову економіку.

Зовнішньоекономічні зв’язки – сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, виробничого, науково-технічного, валютно-фінансового і кредитного співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці.

Зовнішня політика – загальний курс держави в міжнародних справах, спрямований на регулювання її відносин з іншими країнами і народами відповідно до її принципів і мети.

Зона вільної торгівлі – зона, в межах якої декілька країн підтримують вільну, безмитну торгівлю.

Інвестиції – довгострокові вкладення капіталу в галузі економіки в середині країни та за кордоном.

Інтенсифікація виробництва – розвиток виробництва на основі застосування ефективніших засобів виробництва та технологічних процесів, використання передових методів організації праці, досягнень науково-технічного прогресу.

Країна – територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною.

Країнознавство – наука, яка займається комплексним вивченням країн, а також їх великих частин (районів) і регіональних угруповувань. Вона систематизує і узагальнює різні дані про природу, населення, економіку, культуру і соціальну організацію різних країн.

Латифундизм – система землеволодіння в Латинській Америці, основою якої є великі поміщицькі земельні володіння – латифундії.

Лібералізація економіки – процес зменшення державного регулювання господарської діяльності.

Міжнародні організації – об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання воєнних конфліктів.

Міжрегіональний географічний поділ праці – форма суспільного територіального поділу праці, тобто поділу праці між країнами, спеціалізація їх виробництва на певних видах продукції, якими вони обмінюються.

Монополії міжнародні – найбільші корпорації з активами за кордоном або союзи корпорацій різних країн, які встановлюють панування в одній або декількох сферах світового господарства для отримання найвищих прибутків.

Нові індустріальні країни – держави, основу економіки та експортного потенціалу яких, внаслідок динамічного господарського розвитку в 70-90-ті роки ХХ ст., становили трудомісткі галузі промисловості.

Офшорні центри – території, де діють податкові, валютні та інші пільги для нерезидентів, які мають свої рахунки й фірми на цих територіях, але здійснюють операції виключно з іншими країнами.

Постіндустріальне суспільство – стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству.

Природно-ресурсний потенціал території – сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва й предметів споживання, яка виражається у їх сукупний споживчій вартості.

Продуктивні сили - засоби виробництва, за допомогою яких створюються матеріальні блага, а також люди, що застосовують ці засоби і здійснюють матеріальне виробництво.

Ринкова економіка – економіка, що базується на системі ринкових відносин, які характеризуються наявністю механізму вільного ціноутворення, а також вільного підприємництва на основі економічної самостійності, концепції рівноправності суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Сателіт – держава, формально незалежна, але фактично підпорядкована іншій, сильнішій державі.

Світове господарство – система міжнародного поділу праці та торговельно-економічних, фінансових, науково-технічних відносин між різними країнами; сукупність національних господарств країн світу.

Територіальна організація суспільства й господарства – поєднання функціонуючих територіальних структур (розміщення населення, виробництва, природокористування), пов6язаних структурами управління з метою відтворення життя суспільства.

Тип країни – об’єктивно сформований і відносно стійкий комплекс властивих країні умов і особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому співтоваристві на певному історичному етапі.

Транснаціональна корпорація (ТНК) – об6єднання підприємств, що складається із головної компанії та закордонних філіалів.

Чинник – основна умова якогось процесу, у тому числі процесу розміщення виробництва.

Цесія – передання всіх суверенних прав над певною територією однією державою іншій за угодою.

ЗМІСТ

Вступ...................................................................................................................

Розділ І. Функціональні характеристики країн в сучасному соціально-економічному просторі................................................................

Тема 1. Соціально-економічна типологія країн.............................................

Тема 2. Тенденції розвитку основних груп країн в процесі глобалізації....

Тема 3. Світова економіка Національна економіка.......................................

Тема 4. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами світу.............

Розділ ІІ. Особливості соціально-економічного розвитку регіонів і країн.........................................................................................................................

Тема 5. Особливості розвитку країн Західної та Східної Європи................

Тема 6. Економіка Федеративної республіки Німеччини.............................

Тема 7. Особливості соціально-економічного розвитку країн СНД............

Тема 8. Економіка Російської Федерації.........................................................

Тема 9. Особливості розвитку країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону..

Тема 10. Економіка Японії...............................................................................

Тема 11. Особливості розвитку країн Північної Америки..........................

Тема 12. Особливості розвитку країн Латинської Америки.........................

Тема 13. Особливості розвитку країн Африки...............................................

Тема 14. Особливості розвитку країн Австралії та Океанії..........................

Рекомендована література.............................................................................

Термінологічний словник..............................................................................

3

7

7

13

19

25

30

30

38

42

47

51

59

63

69