4.4. Аналіз інформаційних потоків

Мета аналізу інформаційних потоків на підприємстві — виявити місця дублювання надлишку й недоліку інформації, причини її збоїв і затримок. Найпоширеніший метод аналізу інформаційних потоків — складання графіків інформаційних потоків.

Кожен інформаційний потік (одиничне переміщення інформації) — має такі ознаки:

— документ (на чому фізично втримується інформація);

— проблематику (до якої сфери діяльності підприємства ставить­ся інформація: до закупівель, збуту продукції, закриття міся­ця й одержання зведених витрат, до планування й т.д.);

• виконавця (людини, що цю інформацію передає);

• періодичність (частота передачі щомісяця, щокварталу, щодня й т.д.).

Дотримання єдиних правил дає можливість аналітичній службі розмовляти однією мовою з іншими учасниками процесу аналізу інформаційних потоків (фінансово-економічними службами, відділом автоматизації й ін.), оперувати в одному форматі даних.

На рівні підприємства доцільно будувати графіки інформаційних потоків з окремих проблем, тому що кількість інформаційних потоків (зв'язків) дуже велика, тому важко виявити алгоритм. На рівні ж окремих цехів допускається побудова загального графіка інформаційних потоків з усіх проблем, тому що тут кількість потоків (зв'язків) не занадто велика. Якщо ж і на цьому рівні інформаційних потоків багато, то необхідно побудувати окремий графік з кожної проблеми.

До графіка інформаційних потоків додають опис, розшифровку інформаційних зв'язків на підприємстві або в підрозділі. Складений графік інформаційних потоків має істотний недолік — велика кількість інформаційних зв'язків утрудняє його читання й аналіз, але саме аналіз інформаційних потоків і був метою складан­ня графіка. Тому в сучасних умовах найбільшою популярністю користують­ся графіки, що зображують не статичні зв'язки між відділами, а потік документів, пов'язаний з виконанням якогось певного робочого зав­дання. Такі графіки інформаційних потоків схожі на сіткові графіки.

4.5. Оцінка ризиків і керування ними

Внаслідок нестабільності й непередбачуваності сучасної економічної ситуації одним з найважливіших завдань контролінгу є оцінка й керування ризиками підприємства. Ситуації ризику супроводжують три умови:

1) наявність невизначеності;

2) необхідність вибору альтернативи (у тому числі й відмова від вибору);

3) можливість оцінити ймовірність здійснення вибраних альтер­натив.

Ситуацію ризику варто відрізняти від ситуації невизначеності. Остання характеризується тим, що ймовірність настання результатів рішень або подій у принципі встановити неможливо. Ситуацію ж ризику можна характеризувати як різновид невизначеності, коли настання подій імовірне і можна визначити, тобто об'єктивно існує можливість оцінити ймовірність подій, що приблизно виникають внаслідок господарської діяльності. Але головне і необхідне для контролінгу в системі заходів щодо керування ризиками належить їхній профілактиці.

До форм профілактики ризиків відно­сять:

1. Запобігання господарським - найбільш ефективний спосіб їхньої профілактики. Він полягає в розробці та­ких заходів, які повністю виключають конкретний вид господарсь­кого ризику. До основних заходів у цьому випадку відносяться:

а) відмова від здійснення господарських операцій,

б) зниження частки в господарському обороті позикових коштів,

в) забезпечення необхідного рівня ліквідності активів дає мож­ливість уникнути ризику неплатоспроможності підприємства;

г) здійснення операцій «хеджування», тобто страхування на фондових біржах,

д) здійснення операції «своп». У її основі лежить об­мін різними видами валют в обумовленому співвідношенні на початку господарських операцій із зобов'язанням сторін обмі­няти її в такому самому співвідношенні при завершенні опе­рації.

2. Мінімізація господарських ризиків здійснюється в тому разі, якщо їх не можна уникнути повністю. У цьому випадку можна використати таке:

а) одержання від покупців певних гарантій (у формі страхування, поручництва і т.д.) при наданні їм споживчого кредиту.

б) продаж товарів при наданні споживчого кредиту по дорогих виробах на умовах фінансового лізингу.

в) зменшення переліку форс-мажорних обставин у контрактах з контрагентами. У сучасній українській практиці цей перелік необгрунтовано розширюється порівняно із загальноприйня­ті тими положенням у міжнародній комерційній практиці.

г) використання онціонних угод при біржових операціях. Ці уго­ди передбачають купівлю права або продаж зобов'язання на укладання біржового контракту на обумовлену кількість кон­кретного товару за заздалегідь установленою ціною в межах взаємно погодженого періоду.

3. Диверсифікованість господарських ризиків. Ця форма профі­лактики господарських ризиків реалізує відомий принцип — «ніко­ли не тримайте всі яйця в одному кошику».

4. Установлення ліміту господарських ризиків шляхом відповід­них економічних і фінансових нормативів. Це може включати максимальний обсяг угоди з одним контрагентом, максимальний розмір сукупних товарів, максимальний розмір споживчого кредиту.

5. Частково цю роль може взяти на себе внутрішнє страхування господарських ризиків (само­страхування), яке здійснюється в рамках самого торговельного підприємства.

6. Найбільш серйозні господарські ризики страхуються за допомо­гою зовнішнього страхування. Страховий захист таких ризиків за­безпечують спеціальні страхові компанії, які залучають кошти стра­хувальників і використовують їх для відшкодування завданих їм збитків при виникненні обумовлених обставин.

• Обов'язкове страхування охоплює основні виробничі фонди.

• Добровільне страхування здійснюється в широкому діапазоні:

1. Страхування необігових активів у всіх формах.

2. Страхування вантажів при їхньому транспортуванні.

3. Страхування реальних інвестицій.

4. Страхування фінансових інвестицій.

5. Страхування прибутку по торговельній діяльності.

6. Страхування інших господарських ризиків.

До основних ризиків відносяться.

1. Ризик випадкової загибелі або псування майна.

2. Комерційний ризик.

3. Економічний ризик.

4. Ціновий ризик.

5. Валютний ризик.

6. Відсотковий ризик.

7. Інфляційний ризик.

8. Інвестиційний ризик.

9. Податковий ризик.

10. Ризик неплатоспроможності.

11. Ризик втрати фінансової стійкості.