- •Походження політики. Сутність та суб’єкти політики
- •Види політики. Структура політики
- •3.Характерні риси політики.
- •4.Політика як наука і мистецтво, зв*язок політики з іншими сферами суспільного життя (економікою, мораллю, релігією, право)
- •5.Об'єкт і предмет політології
- •6.Категорії та закономірності політології
- •7. Функції та методи політології
- •8. Місце політології в системі суспільних наук.
- •9. Cутність влади як суспільного явища
- •10. Концепція політичної влади
- •11. Політична влада: сутність, форми прояву та ресурси.
- •12. Сутність,структура та ф-ї політичної системи суспільства
- •13. Типи політичних систем
- •15. Політична система однієї із зарубіжних країн.
- •16. Поняття політичного режиму та його критерії.
- •17. Сутність, типи та ознаки демократії.
- •18. Авторитарний та тоталітарний політичний режими.
- •19. Сутність, ознаки та функції держави.
- •20. Теорії походження держави.
- •21. Форми державного правління.
- •22. Форми державного устрою
- •23.Правова і соціальна держава
- •24. Громадянське с-ство та його взаємозв*язок з державою
- •25. Політичні партії:поняття, істор форми, ознаки та функції.
- •26. Типологія політичних партій.
- •27. Типологія партійних систем.
- •29. Сутність виборчої система. Принципи виборчого права
- •30. Мажоритарна виборча система
- •33. Плебісцит і референдум
- •34. Сутність, типи та роль громадських об’єднань в політичному житті суспільства.
- •35. Громадські рухи сучасності: соціальний склад, ознаки, типологія та функції.
- •36. Громадські організації та органи та їх роль в житті суспільства.
- •37.Поняття «суспільно-політична течія» і «суспільно-політична доктрина»
- •38. Лібералізм та неолібералізм.
- •39.Консерватизм та неоконсерватизм.
- •40. Соціалізм і комунізм як суспільно-політ течії.
- •41. Соціал- демократична концепція соціалізму
- •42. Політичний екстремізм та його різновиди
39.Консерватизм та неоконсерватизм.
Консерватизм – політ ідеологія, яка орієнтує на збереження і підтримку історично сформованих форм держ і сусп. життя, в першу чергу морально-правових, які втілені в релігію і нації. Основоположники - Мюллер, Мозер, Кольрідж.
Консерватори відстоюють думку про обмеженість людського розуму, гріховність людської природи і настоюють на необхідності встановлення універсального морального порядку, де релігія грає осн роль.
Консерватизм передбачає: підтримку існуючих форм соц структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.
Неоконсерватизм передбачає: ринкові відносини сприяють розвитку суспільства – невтручання держави; обмеж соц роль держави; демократія розуміється, як поєдн влади народу та еліти.
Політика консерваторів передбачає
- обмеження втручання держави в економіку
- скорочення її соціальних витрат.
Є декілька різновидів кoнсерватизму:
-
традиціоналізм
-
лібертаризм
-
неоконсерватизм.
Традиціоналізм робить ставку на збереження соціальних засад і дотримання моральних традицій, притаманних ринковому капіталізму, а де в чому й феодалізму.
Лібертаризм вирізняється прихильністю до ідей крайнього антиетатизму, необмеженої свободи індивіда. Теоретики цього напряму вважають, що права індивіда мають першість над інтересами колективу, а державне втручання в економіку неприпустиме.
Неоконсервати́зм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).
Неоконсерватизм близький до соціального лібералізму, у якого він сприйняв ідеї суспільного розвитку, історичної, соціальної і політичної активності людини, демократизації політики й соціальних відносин. Прихильники неоконсерватизму визнають необхідність державного втручання в економіку і прийняття нею на себе низки соціальних функцій, однак вимагають обмеження такого втручання й підвищення ролі ринкових механізмів.
В зовн політиці неоконсерватори відстоюють позиції сили.
Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.
40. Соціалізм і комунізм як суспільно-політ течії.
Соціалі́зм — поняття, що має багатозначне визначення. Під ним розуміється в першу чергу: - соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, чиїм основним гаслом є «соціальна справедливість»; - політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру; - в переносному значенні в політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих . - самоназва економічного, суспільного та політичного ладу в СРСР та країнах що в ХХ столітті були вільними або невільними сателітами СРСР.
Протягом XX століття існувало понад 20 держав, які можна назвати соціалістичними:
- В Східній Європі: Народна Соціалістична Республіка Албанія, Болгарська Народна Республіка, Німецька Демократична Республіка (Східна Німеччина), Радянський Союз, Угорська Народна Республіка, Чехословаччина, Польська Народна Республіка (Польща), Соціалістична Республіка Румунія, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія
- В Азії: Демократична Республіка Афганістан, Китайська Народна Республіка, Монгольська Народна Республіка, Корейська Народна Демократична Республіка (Північна Корея), В'єтнам, Лаос, Демократична Кампучія (Камбоджія)
- В Африці та на Близькому Сході: Народна Республіка Ангола, Республіка Конго, Народна Республіка Мозамбік, Народна Демократична Республіка Ефіопія, Народна Демократична Республіка Ємен (Південний Ємен), Народна Республіка Бенін
- В Латинській Америці: Куба, Нікарагуа та Гренада.
Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — починаючи з XIX ст. ідея утопічного суспільства загальної рівності та свободи, а також вчення про таке суспільство.
В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізму починається із скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації.
Перенос комуністичних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини — як правило призводить до встановлення в країні влади тоталітарного типу. Після руйнації політичного ладу СРСР та світової системи соціалізму наприкінці XX ст., комуністична державна політична практика зазнала засудження в більшості країн Європи, де раніш існували комуністичні політичні режими.
Різноманітні форми комунізму умовно підрозділяються на:
- суспільно-політичні вчення та філософія (див.: марксизм)
- політична ідеологія та доктрина (див.: «науковий комунізм», «реальний соціалізм»)
- політичні рухи, партії, державні утворення та міждержавні угрупування (блоки), що ідентифікували себе як «комуністичні», (див. КПРС, КПК та ін.)
Комунізм також позначає розмаїті політичні рухи, що борються за встановлення, з одного боку, безкласового та бездержавного суспільства, а з другого — борються проти капіталістичної експлуатації та проти економічного відчуження класу пролетаріату.