Література

1.Історія української мови. Морфологія. - К.: Вища школа, 1978. - С.5-16.

2.Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. - Ужгород, 1960. -С.5-13. 3.Безпалько О.П. та ін. Історична граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1962. – С. 182 – 227.

4. Кучеренко І.К. Категорія відмінка в сучасній українській мові. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1961. – 52 с.

5. Медведєв Ф.П. Історична граматика української мови. – Х., 1955. – С.121 – 144.

6. Матвіяс І.Г. Іменник в українській мові. – К.: Радянська школа, 1974. – 184 с.

7.Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. - К.: Радянська школа,1964. – С.61 – 175.

Домашнє завдання

1. Накреслити схему "Морфологічна будова сучасної української мови".

Завдання 2. Розподіліть за давніми типами основ такі іменники чоловічого роду давньоруськоукраїнської мови:

Волкъ, берегъ, дьнь, путь, братъ, сынь, мечь, корень (коры), вълкъ, вьрхъ, търгъ, корь, мужь, олень, зять, плодъ, лукъ, краи, камень, гъртань, ремень, тьсть, ножь, журавль, вопль, сhчень, травень, червень, слуга, старhишина, судья, паробокъ, глькъ, кожухъ, порохъ, комонь, боль, чьлнъ.

Завдання 3. Утворіть давньоруськоукраїнські та сучасні українські форми родового відмінка однини і множини від таких іменників: столъ, волъ, конь, голубь, дьнь, небо, село, поле, продажа, капля, воля, кры (кръвь), порося, мати.

Завдання 4. Утворіть форми орудного відмінка однини і давального множини від іменників давньоруськоукраїнської мови: лhсъ, конь, снhгъ, учитель, сынъ, гость, корень.

Завдання 5. Утворіть форми давального відмінка однини в давньоруськоукраїнській, українській та російській мовах від таких іменників: вода, нога, муха, овьця, кожа, ловля.

Методичні рекомендації

Готуючись до практичного заняття, студенти повинні знати, що основи морфологічної будови іменників, закладені в спільноіндоєвропейській мові, зберігаються протягом тривалого часу. Стійкість категорії відмінка спостерігається, наприклад, у зберіганні стародавніх закінчень [вовка, коня, села, поля, риби – в родовому однини; синів, волів – у родовому множини (-овъ – ів) і т.д.], а також у словах інших розрядів, складовими частинами яких є іменники. Незважаючи на велику стійкість, у системі іменників відбувалися зміни, що спричинилися до формування нової системи відмінювання іменників. Зміни також охопили граматичні категорії іменників (занепад двоїни, розвиток категорії істот і неістот, перегрупування іменників за родами).

Система іменників української мови складалася на основі системи іменників давньоруськоукраїнської мови з дальшим її розвитком і удосконаленням. Основні лінії в розвитку іменників у східнослов’янських мовах, зокрема відмінювання іменників, взаємопов’язані й закономірні. Так, на місці давнього розрізняння іменників за їх основами виступає нове розрізняння і групування їх за родовим принципом, що стало умовою групування навколо одного роду іменників з колишніми різними основами. Таким чином, змішування відмінкових форм у межах одного й того ж зразка відмінювання іменників було зв’язане з новим групуванням іменників, як і з іншими процесами (внутрішня аналогія, розвиток категорії числа та ін.). Щоб краще усвідомити ці процеси, необхідно розглянути типи відмін та провідні фактори їх становлення.

У праслов’янській мові відмінкові закінчення приєднувалися до основи за допомогою детермінативів – давніх індоєвропейських суфіксів, значення яких у праслов’янський період було вже втраченим. За детермінативами розрізняють шість груп відмінювання: іменники з основами на –ā, -ŏ, -ĭ, -ŭ, -ū, тобто з основами на голосний, та іменники з основами на пригол. –n, -s, -t, -r.

Поділ за детермінативами здійснювався незалежно від поділу за родами. Але стара система руйнується. Причини: перерозподіл структурних елементів слова, скорочення основ, зміни в їх морфонологічній будові, поглинання новими флексіями давніх детермінативів, посилення вагомості флексій у системі відмінювання, зміни, пов’язані з діянням закону відкритого складу. Формується нова система – за родами. Хронологічно – у ХІІ-ХІІІ ст. Найраніше – тип відмінювпння іменників жіночого роду, частково чоловічого і спільного роду, які в Н. однини мали закінчення –а, а в Р. -и, -і. За традицією – І відміна.

І відміна. Кістяк – іменники з колишніми основами на –ā ja (жена, вода, слуга, земл”, строу”, оуноша). Іменники з цими основами зазнавали найменше парадигматичних змін, більше того – вплинули на інші відміни. До складу також увійшли: а) майже всі іменники на -ū (свекры,, тыкы, мъркы, църкы, хороугы, боукы), б)деякі з основою на –ĭ (долоня, миша, пісня); в) деякі з основою на приголосний (дъчка).

ІІ відміна. Утворилася з п’яти типів відмінювання: 1) іменники на -ŏ; -jŏ (дроугъ, село, конь, пол~); 2) з основами на –ŭ (вьрхъ, медъ); 3) з основами на –ĭ (лось, звhрь, локъть); 4) іменники з основами на –n- (кремень), 5) на –s (слово). Провідна роль – група з давніми іменниками на –ŏ, хоча деякі флексії – з іменників на –ŭ та –ĭ.

ІІІ відміна. Основа – іменники жіночого роду на –ĭ (хоча ряд відійшло до ІІ, ІV - дріб, насип, кір тощо). Крім давніх іменників відміна поповнилася багатьма новими утвореннями на –ость → -ість, -інь. Також сюди увійшли: а) деякі іменники з основою на –ū- (кръвь, любовь), б) іменник з основою на приголосний мати (пор. архаїчну форму матір).

ІУ відміна. Історично об’єднує іменники сер. роду з давніми основами на –en + -t → -ęt та на (-m-) + en → mę (пор. ст-сл. тел#т-, врhм#). У сучасній мові такі іменники приймають при відмінюванні суфікс –ат, -ен (лошати, імені, теляти).