Література

1.Безпалько О. та ін. Історична граматика української мови. - К., 1957. -С.72- 116.

2.Жовтобрюх М. та ін. Історична граматика української мови. - К., 1980. - С.27-64.

3.Історія української мови. Фонетика. - К., 1979. – С.65-169.

4.Півторак Г.П. Занепад зредукованих ъ, ь і його вплив на формування фонологічних систем слов'янських мов //'Мовознавство. – 1998. - № 2-3. - С. 3-14. – законспектувати.

5.Ткаченко О.Б. Українська фонетика на історико-типологічному тлі // Мовознавство. – 1998. - №2-3. - С. 14-25.

Домашнє завдання

1.Вивчити лекції № 2 - 4. Дати відповіді на запитання.

2. Доведіть, що всі зміни були логічним продовженням фонетичних процесів попередніх епох і важливим етапом витворення самобутньої фонетичної системи української мови.

Завдання 3. Поділіть слова давньоруськоукраїнської мови на склади. Зробіть висновки про будову складу в цих словах. Класифікуйте сполучення приголосних в цих словах.

Шьвьць, тъпътъ, дьнь, сhдhти, бъчела, събьрати, дъва, къто, тъгда, соромъ, подъшьва, скора, искати, нести, стати, свекры, грива, хромъ, три~, дробити, бръвь, струмень, сестра, плыти, свои, слово, снhгъ, весна, стегно, огнь, звhрь, дворъ, хвала, вhтръ, търгъ, вълкъ, пълкъ, вьрхъ.

Завдання 4. Знайдіть корінь слова, визначте чергування звуків. Поясніть історичну природу чергувань.

Къто – чьто; мъногъ – мъножьство; врагъ – вражьда; человhкъ – человhчьскыи; кънига – кънижьникъ; страхъ – страшьнъ; погодити – подъжидати – жьду; рука – ручька; монахъ – монашьскъ; рогъ – рожькъ; прорhха – рhшето; ходити – шьдъшии; другъ – дружити – дружьба; гърло – ожерелье – жьрло.

Завдання 5. У спільнослов’янській мові-основі раннього періоду звук j виступав звичайно як іменниковий або дієслівний суфікс. Поясніть, коли і які звукові зміни сталися в поданих словах давньоруськоукраїнської мови.

Суша, ноша, лъжа, круча, межа, земля, тьща, роща, плачь, поле, конь, дружу, мочу, мажу, плачу, колю, люблю, давлю.

Методичні рекомендації

У процесі підготовки до практичного заняття студенти повинні усвідомити, що українська мова успадкувала від давньоруськоукраїнської наслідки багатьох звукових змін, які відбувалися ще в праслов’янській мові-основі, як, наприклад, наслідки перехідного пом’якшення задньоязичних приголосних г, к, х, пом’якшення приголосних у сполученні з й, наслідки дисимілятивної зміни звукосполучень дт і тт у ст, якісного і часокількісного чергування голосних тощо. Наслідки спільнослов’янських звукових змін, за незначними винятками, викликаними пізнішими процесами, спільні не тільки для сучасних східнослов’янських, а й для всіх інших слов’янських мов.

У фонетичній системі української мови закономірно відклалися ті звукові процеси, які відбулися в східнослов’янських племінних діалектах та пізніше в давньоруськоукраїнській мові, як зміна звукосполучень гв і кв перед h, спрощення сполучень приголосних дл і тл, виникнення повноголосся, деназалізація носових голосних о та е, зміна йе в о на початку слова, занепад слабких зредукованих голосних ъ та ь та вокалізація сильних, виникнення вставних о й е після приголосних перед сонорними, якщо після останніх занепав редукований.

До специфічних фонетичних рис, властивих українській мові, які створилися в процесі її формування на основі територіальних діалектів давньоруськоукраїнської мови, належать: зміна етимологічних о та е на і в історично нових закритих складах (ніч, піч), голосний і з давньоруськоукраїнського h (ліс), збіг давньоруських звуків ы та і в одному голосному и, ствердіння приголосних перед голосним е.

Унаслідок історичного розвитку відбулися великі якісні і кількісні зміни в фонематичній системі української мови в порівнянні її з давньоруськоукраїнською. Якщо до X століття в давньоруськоукраїнській мові існувало 11 голосних фонем, то після деназалізації й переходу їх у голосні у та а залишилося в ній лише 9 голосних фонем. Занепад зредукованих зумовив зменшення кількості голосних фонем до 7, а після зміни дифтонга h на і в українській мові залишилося всього 6 голосних фонем.

У системі консонантизму стали чіткіше протиставлятися тверді й м’які фонеми. Ствердіння р’ на кінці й збереження пом’якшеної вимови його на початку складу (косар – косар’а) обмежило в українській мові позиційне вживання фонеми р’. асиміляція звука й попередніми м’якими приголосними зумовила появу в українській мові подовжених м’яких фонем /л’/, /н’/, /т’/, /д’/, /с’/, /з’/.

Таким чином, звукова система сучасної української мови, що історично утворилася внаслідок діяння внутрішніх законів розвитку мови, є продукт не однієї, а багатьох епох.