3.2 Перспективи розвитку водного господарства України

Принципами подолання проблем та розвитку водного господарства є:

1. Екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану і прогнозу зміни водних ресурсів;

2. Запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій у галузях економіки;

3. Додержання чинних міжнародних договорів у сфері водних відносин, співробітництво з сусідніми державами у питаннях використання і охорони водних ресурсів та запобігання шкідливій дії води на транскордонних водних об'єктах;

Виконання завдань та заходів, щодо подолання проблем розвитку водного господарства повинен здійснюватися за такими пріоритетними напрямами:

I. Поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів, систем водозабезпечення (збільшення обсягів використання підземних вод для питного водопостачання, залучення у господарський обіг морських і шахтних вод тощо), зокрема:

1. Зменшення обсягів забруднень з точкових джерел;

2. Зменшення обсягів забруднень з атмосфери;

3. Упорядкування використання водних ресурсів на об'єктах житлово-комунального господарства, промисловості, сільського господарства.

II. Раціональне та екологічно безпечне використання водних ресурсів, підвищення технологічного рівня водокористування, впровадження маловодних і безводних технологій (повторне використання стічних вод, удосконалення замкнутих (безстічних) систем виробничого водопостачання, залучення у господарський обіг морських і шахтних вод тощо), зокрема:

1. Впровадження новітніх, водозберігаючих, енергозберігаючих, комплексних технологій очищення забруднених вод, в першу чергу у комунальному господарстві;

2. Впровадження в промисловості технологій, які передбачають використання морських, мінералізованих підземних і шахтних вод;

3. Забезпечення обліку використання вод.

III. Упорядкування структури природних територій та земель, які інтенсивно використовуються, оптимізація водних балансів річкових басейнів, забезпечення стабільності та поліпшення екологічної ситуації, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів водозбірних територій, зокрема:

1. Розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо впровадження окремих режимів водокористування для природних та антропогенних угідь;

2. Створення та упорядкування водоохоронних зон і прибережних смуг;

3. Створення захисних лісонасаджень, проведення заліснення територій у водозбірних басейнах річок, відродження джерел, їх паспортизація, відтворення та збереження водно-болотних угідь.

IV. Відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму водних об'єктів та запобігання шкідливій дії води, зокрема:

1. Виконання заходів по берегоукріпленню, будівництву протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних дамб тощо;

2. Розчищення русел річок, підтримання необхідного санітарного стану річок;

3. Формування екологічно стійких агроландшафтів, консервація деградованих сільськогосподарських угідь.

V. забезпечення надійного функціонування гідромеліоративного комплексу, зокрема:

1. Оптимізація функціонування, реконструкція і модернізація наявних меліоративних систем;

2. Впровадження технологій водовідведення із використанням вітроенергетичних установок.

VI. Удосконалення управління водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів передбачає, зокрема:

1. Вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази для впровадження державної політики у сфері використання водних ресурсів;

2. Покращення екологічного стану водних об'єктів на основі басейнового принципу у підході до управління водокористуванням і охороною вод;

3. Розроблення і затвердження на законодавчому рівні положень про басейновий принцип управління водокористуванням і охороною вод, відтворенням водних ресурсів та екологічним оздоровленням водних об'єктів.

Підвищення якості поверхневих і підземних вод, потрібно здійснювати шляхом:

1. Підвищення якості води на засадах басейнового та інтегрованого управління водними ресурсами та задоволення потреб населення у високоякісній питній воді;

2. Значного підвищення ефективності виконання комплексних програм з упровадження нових технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та на транспорті;

3. Підвищення ефективності технологій очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів, зменшення скидів у водойми висококонцентрованих стічних вод через систему централізованої каналізації.

Поліпшення природоохоронної роботи і, відповідно, екологічної ситуації, можливе, також, за умов, коли екологічними проблемами стануть більше займатися органи місцевого самоврядування, коли праця природоохоронця стане більш авторитетною і соціально захищеною. [11]

ВИСНОВОКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

За результатами дослідження можна зробити висновок, що:

1. Сучасний стан водноресурсного потенціалу Української держави характеризується великим антропогенним навантаженням, а проблема води в Україні відноситься до числа найбільш гострих. Наприклад, за запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. м на 1 жителя) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн в Європі. Для порівняння, в Росії цей показник дорівнює 31,0 тис. куб. м на одну людину, Німеччині – 1,9, США – 7,4 і лише в Польщі близький до України – 1,6 тис. куб. м.

2. Основними джерелами прісної води на території України це – стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Значна кількість води зберігається в озерах, водосховищах, болотах, ставках, а також в надрах землі – підземні води. Для більш ефективного і раціонального використання водних ресурсів на території України створено водогосподарський комплекс, що задовольняє потреби різних галузей економіки.

3. Водозабезпеченість місцевими водними ресурсами по окремих областях України відрізняється майже в 60 разів: від 0,14 км³ у Херсонській області до 7,92 км³ у Закарпатській області або відповідно 110 і 6580 м³/рік на одного мешканця. Водозабезпеченість сумарними водними ресурсами по окремим областям України змінюється від 0,91 км³ для АР Крим до 54,4 км³ у Херсонській області, що відповідає 380 м³/рік і 44600 м³/рік на одного жителя.

4. Водний фактор значною мірою впливає на розміщення виробництво. Відсутність води або обмеженість води у регіоні може стати серйозною перешкодою для розміщення, тих галузей і виробництв, що розглядаються, як водомісткі. Наявність чи відсутність водних ресурсів значною мірою впливають на визначення спеціалізації регіону.

5. Значна частина водних ресурсів формується завдяки транзитному стоку, що не є досить надійним джерелом. Серед країн Європи Україна є найменш забезпеченою поновлювальними водними ресурсами, і належить до так званих країн з невисоким рівнем водо забезпечення та високим рівнем використання води. Однією із причин є те, що витрати свіжої води на виробництво певної продукції значно більші, ніж аналогічні показники у Європі.

6. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації.

7. Якість води водних об’єктів, більшості з них, за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV-V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об’єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу. Можна сказати, що проблема екологічного стану водних об’єктів є актуальною для всіх водних басейнів України.

8. В умовах реформування економіки та впровадження ринкових відносин пріоритетними напрямами оновлення і забезпечення збалансованого розвитку водогосподарсько комплексу є: вирішення питань реформування і удосконалення управління водним господарством, збереження та раціональне використання водних і земельних ресурсів, підтримання у робочому стані зрошуваних і осушуваних земель, водозабезпечення населення та усіх галузей економіки.

9. Вирішувати проблеми водогосподарського комплексу можна завдяки залученню вчених Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, інших висококваліфікованих спеціалістів до виконання науково-дослідних робіт.

10. Основними пріоритетами в міжнародній діяльності України по водним питанням є: удосконалення правової бази у сфері регулювання водних відносин у процесі використання спільних з сусідніми країнами водних об’єктів; створення ефективних механізмів для вирішення питань про транскордонне перенесення забруднень; активна участь у міжнародних програмах водогосподарської і водоохоронної діяльності; обмін досвідом і передовими технологіями у сфері охорони і використання водних ресурсів.

11. Основним напрямом правового забезпечення реалізації розвитку водного господарства України є розроблення та прийняття нормативно-правових актів, зокрема про: басейнову систему управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів; водозбереження; питну воду; річки Карпатського регіону; басейн Сіверського Дінця; порядок використання земель у зонах можливого затоплення; зони санітарної охорони господарсько-питних водозаборів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N25, ст.172)

2. Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Від 21 червня 2007 №117

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року» від 17 жовтня 2007 р. N 880-р Київ

4. Барановський В.А. Екологічні проблеми природних вод //Екологічний вісник. – 2004. - № 5-6. – С.4-7

5. Бахмачук Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2007, 58 с.

6. Білявський Г.О. Основи екології/ Навчальний посібник - К.: Либідь- 2006.- 408 c.

7. Гавриленко Б. Б. Проблеми великих і малих річок: (Забруднення підземних вод. Способи водоочищення) // Соціальна екологія. - Запоріжжя, 2005. - C. 97 - 116.

8. Голян В. А. Еколого-економічні аспекти оцінки ефективності господарської освоєностіводноресурсного потенціалу //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №3. - C. 150 - 159.

9. Данілишин Б. М., Дмитрієва О. О. Державна цільова екологічна "Програма упорядкування водовідведення в населених пунктах України" як основний документ перспективного розвитку водокористування в країні //Вода і водоочисні технологіі. - 2006. - №3. - C.17 - 21.

10. Ігнатенко П. М. Охорона водних ресурсів найважливіша складова національної екологічної політики //Вода і водоочисні технологіі. - 2005. - №4. - C. 10

11. Левківський С. С., Падун М. М. Охорона малих річок від забруднення і виснаження їх водних ресурсів // Раціональне використання і охорона водних ресурсів. - К., 2006. - C. 242 - 245.

12. Музика О.Л. Проблеми використання водних ресурсів України. – К.: Основи, 2008., - 352 с.

13. Опалов О.А. Основні напрямки формування економічного механізму водокористування в промисловості // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 15./ Наук. ред. І.К. Бондар. – К.: НДЕІ, 2007. – С. 143-146.

14. Старченко В.Я. Проблеми і перспективи розвитку водних ресурсів.- К.:

Генеза, 2007, 108 с.

15. Сташук В. А., Яковенко Ю. П. Оцінка сучасного стану водних ресурсів України //Вода і водоочисні технологіі. - 2009 - №1. - C. 6 - 9.

16. Яцик А.В., Грищенко Ю.М., Волкова Л.А., Пашенюк І.А. Водні ресурси: використання, охорона, відтворення, управління. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Генеза, 2007 . – 360 с.

17. Охорона навколишнього середовища // Регіони України: Статист. зб.: У 2 ч. / За ред. О. Г. Осауленко. – К.: Держкомстат, 2009. – Ч. 1. – С. 483–504.

18. Природні ресурси та охорона навколишнього середовища // Статист. щорічник України за 2008 рік. – К.: Держкомстат України, 2009. – С. 535–549

19. http://www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України

20. http://www.scwm.gov.ua – Державний комітет по водному господарству України

21. http://www.nbuv.gov.ua – Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського