41. Розкрийте причини посилення та характер русифікаторської політики царизму в Україні у хіх ст.

Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.

Так, 18 липня 1863 р. з'явився циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови. Він у категоричній формі стверджує, «що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».

Після валуєвського циркуляра мовні репресії царату посилюються. У 1875 р. створюється комісія, мета якої — припинення українофільської пропаганди, небезпечної для імперії, і видання літератури, а також перевезення в Росію книг українською мовою із-за кордону. На основі матеріалів комісії в 1876 р. з'являється Емський указ. Олександра II про заборону ввезення українських книг із-за кордону та друкування нот українською мовою. Для остаточного знищення української мови в 1895 р. було заборонено українські книги для дітей та викладання рідною мовою в початкових школах.

Русифікаторська політика царату поширювалася на громадські організації — громади, «Просвіти», товариства, братства, гуртки, клуби, бібліотеки. Під тиском реакції припиняли свою видавничу та пропагандистську роботу найпоширеніші організації — громади, а їх організатор М. Драгоманов змушений був емігрувати до Женеви. Емігрували за кордон і такі яскраві особистості, як С. Подолинський, М. Зібер, Ф. Вовк, щоб вільно працювати для української справи.

Згортали свою просвітницьку діяльність і товариства «Просвіти», які були майже на всій території України. Разом з «Просвітами» ліквідувалася і база, на яку вони спиралися. Закривалися клуби, бібліотеки, хати-читальні тощо. Дошкульно вдарила реакція і по українській інтелігенції. Переслідувалися науковці, літератори, живописці, актори.

Ледве жевріло театральне життя. Під реакційним тиском повністю припинилась діяльність видавництв, закрились редакції газет. У 90-х роках XIX ст. в Наддніпрянській Україні не видавалося жодної газети.

Розгул антиукраїнської політики в Російській імперії в перші роки XX ст. досягнув свого апогею, і тільки з початком революції 1905 р. царизм змушений був припинити наступ реакції.

42. Назвіть видатні твори т. Шевченка. Поясніть чому його вважають основоположником критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Хто із художників були його послідовниками?

Найвідоміші картини Шевченка — це «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці».

Він був основоположником критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Його чудові картини, малюнки, гравюри вчили інших правдиво і багатогранно відбивати сучасну дійсність. Цінність художніх творів полягає в гострому викривальному змісті, чіткій соціальній спрямованості.

І в своїх безсмертних поезіях, і в живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності; закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів, вказував простому люду конкретний шлях цієї боротьби, тим самим впливаючи на розвиток і літератури, і мистецтва, і духовної культури.

Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму.

Найвідоміші послідовники Тараса Шевченка в образотворчому мистецтві - Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський.