Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoriya_ukrayinskoyi_kulturi-1.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
06.12.2018
Размер:
104.9 Кб
Скачать

48.Поняття коренізація, українізація…зміни в період українізації

Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.

Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація та білорусизація.

Хоча доба «коренізації» була важливою і яскравою, її основним завданням було «вкорінення» влади на окраїнах, врахування національних чинників при формуванні партійно-державного апарату «Коренізація» на практиці означала дерусифікацію, вивільнення різнопланових можливостей представників того чи іншого народу. Організація мережі шкіл усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей — це лише деякі ключові проблеми, що їх належало тепер розв'язувати за офіційної державної підтримки на місцях. КП(б)У здійснювала цю політику в двох напрямах, дотримуючись лінії на «українізацію» і на сприяння розвиткові нацменшостей.

Українізація — політика просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя.Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації.

За відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення: завдяки українізаційним заходам (у взаємодії з іншими соціально-економічними процесами) у шкільництві, установах культури, пресі тощо і напливові українського населення з села, міста УССР почали набирати українського характеру. До позитивних прикмет українізації належить закріплення бодай на деякий час частини завоювань української революції 1917—1921 років, зміцнення позицій українства в місті, зокрема й коштом напливу до них сільського населення, якому українізація полегшувала влаштування в місті. Українізація весь час зустрічала ворожий опір російських великодержавних шовіністів в Україні (діяльність пролеткультів, опір українізації державного апарату, преси тощо), підтримуваних московською й ленінградською пресою й особливо наполегливими україножерами на високих посадах Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках

Культурно-національна автономія, опортуністична націоналістична теорія, висунута на початку 20 ст деякими діячами австрійської соціал-демократії і що була складовою частиною австромарксизма . Основою До.-н. а. була помилкова теорія нації як союзу однаково мислячих людей, що склався на грунті спільності долі. У теорії До.-н. а. нація відривалася від займаної території, ігнорувався розкол нації на протилежні класи. До.-н. а. зводила рішення національного питання лише до досягнення національної самоврядності, обмеженої питаннями культури, школи і мови, відірваними від політичної боротьби класів. На ділі це означало б ізоляцію, відокремлення різних частин пролетаріату за національною ознакою, підпорядкування його буржуазії.

Практичними кроками в напрямку українізації стали декрети ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 р., в яких проголошувалась рівність мов і у зв’язку з цим необхідність надання допомоги в розвитку української мови, щоб піднести її до рівня російської. Одним з перших заходів щодо українізації навчального процесу в закладах професійної освіти було запровадження українознавчих курсів: мови, літератури, історії, економічної географії України. Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті. 3 серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. Паралельно зростала кількість українців у партійно-державному апараті. У 1923 р. їхня частка становила 25-35%, у 1926-1927 pp. - уже 52-54%. Одним з найголовніших наслідків «українізації» було витворення нових українських державно-партійних, господарських та культурних еліт. Найбільший вплив «українізація» справила на розвиток національної освіти. У 1925 р. було запроваджене для дітей обов'язкове чотирикласне, а в 1931 р. - семикласне навчання. Якщо до революції 1917 р. в Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкінці 1920-х pp. 97% українських дітей навчалися рідною мовою (цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади). Частка вищих навчальних закладів і українською мовою викладання зросла з 19,5% у 1923 р. до 69% у 1929 р. Різко збільшилася кількість української преси. На 1933 р. вона ста-повила 89% усього тиражу газет у республіці. Виникли україномовні стаціонарні театри. У 1931 р. вони складали три чверті всіх театрів в Україні. На українській сцені йшли п'єси не лише з національного репертуару, а й світова класика у перекладі на українську мову.

49.Довести, що воєнні події другої світової вплинули на піднесення свідомості українського народу… Важким випробуванням для українського народу стала Друга світова війна. Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. На службу фронту була поставлена наука. Вірші, статті українських літераторів на захист Вітчизни з'явилися в газетах вже в перші дні війни. Це такі твори, як «Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, вірші Л. Первомайського.Частина письменників перебувала в евакуації, деякі залишилися на окупованій території, більшість же була на фронті, активно співпрацювали з армійською, фронтовою, республіканською періодикою ("За Радянську Україну!, «За честь Батьківщини!»). З Москви українською вела передачі радіостанція «Радянська Україна» (П. Панч, О. Копиленко, Д. Білоус). У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т.Шевченка (Я.Галан, К. Гордієнко, В. Владко). Діяла пересувна прифронтова радіостанція «Дніпро». У воєнні роки одним з головних жанрів сталапубліцистика.

У роки війни українські письменники створили такі твори, як «Україна у вогні» О. Довженка, який виявив себе як талановитий публіцист, «Похорони друга» П. Тичини, «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, поетичний цикл «Україно моя!». Переваги цих творів були очевидні в порівнянні з риторично-офіційним тоном більшості поетичних і прозаїчних творів 30-х років.Значний розвиток в роки війни отримує документальне кіно. Кінооператори здійснили справжній подвиг, донісши людям і залишивши нащадкам безцінні свідчення історії. О. Довженко зняв документальні стрічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».

50.Користуючись фактами, довести, що під час другої світової війни митці підпорядкували свою діяльність справі оборони країни…Буремний воєнний час був для композиторів, художників, працівників театру і кіно, культуроосвітніх закладів характерний надзвичайним творчим напруженням, сміливими дерзаннями і пошуками. Радянські митці у своїх творах оспівували масовий героїзм, стійкість, ратні подвиги радянських воїнів, їх безмежну відданість Комуністичній партії, беззавітну любов до Батьківщини. У період Великої Вітчизняної війни з усією силою проявилась видатна роль мистецтва в ідейній мобілізації трудящих. На заклик партії «Все – для фронту! Все – для перемоги!» відгукнулись радянські композитори, художники, артисти.З початком війни багато представників творчої радянської інтелегенції пішли на фронт, поставивши свій талант і майстерність на службу Червоної Армії. Інші, переважно представники старшого покоління, працювали у складі творчих спілок та різних установ й організацій у радянському тилу, присвятивши свою творчу і Громадську гідність справі оборони країни від ворога.Нові теми, образи і явища, народженні священною війною радянських людей проти фашизму, утвердилися в радянській музиці, образотворчому мистецтві. Кровно зв’язані з народом, митці постійно відгукувалися на найважливіші події на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах. На фронтах побували десятки театральних колективів, ансамблів і акторських бригад, що доносили своє мистецтво до мільйонів радянських воїнів, надихаючи їх на звитяжні подвиги у боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини. Усього театри України, що працювали в евакуації, створили і послали на фронт 106 фронтових концертних бригад. Значну роботу провадили артисти в тилових гарнізонах та госпіталях.

Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук України, творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні).

51. Доведіть на прикладах, що у повоєнний період українська культура розвивалася у складних, суперечливих умовах. З одного боку у 40-50х р.р. відбувається культурна відбудова, а з іншого боку починається шалений тиск радянської влади. Починається відбудова народної освіти. Відбудовуються старі університети, створюються нові, створюється фонд всеобуч, відкриваються недільні школи. Популярною стала кібернетика, в 1948 створена перша ЕОМ. Науковці працюють у галузі полімерів, наднизьких температур, хімії. З іншого боку була «лисенківщина», яка гальмувала розвиток біологічних наук, особливо генетики. В сфері гуманітарних наук з’являється «жданівщина». З 1946-1951 було видано 16 декретів проти різних творів. Каганович прийшовши до влади одразу розробив багато справ проти творців літератури. Після війни найпопулярнішими творами стають: «Тронка», «Прапороносці» Гончара, твори О.Вишні.

52. ЯК ПОЗНАЧИВСЯ ПЕРІОД ВІДЛИГИ НА РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ. Період 60х років – «відлига»- політика засудження сталінського режиму. У літературно-житті з’являються: «Людина і зброя» Гончара, «Соняшники» Драча. В цей період були допущені до читача твори Хвильового, Винниченка (з цензурою). З’являються письменники-шістдесятники (Костенко, Симоненко, Стус), хоча проіснували вони не довго. У цей період починає формуватись рух дисидентів. В науці працюють Патон, Богомолець, Антонов. В окрему галузь виокремлюється кібернетика, створюється інститут кібернетики, очолюваний Глушковим. У 1961р. створюються промислові алмази, у 1964 – прискорювач електронів. В Києві з’являються будівлі палацу спорту, цирку, автовокзалу. Ковальов створює Пам’ятник Пушкіну в Києві та Шевченку в Москві. Створюється ялтинська кіностудія.

53. ПРИЧИНИ ПРОБУДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ АКТИВНОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. ПРОЯВ ШІСТДЕСЯТНИЦТВА В ЛІТЕРАТУРІ. В 1956р. відбувається 20й з’їзд КПРС, на якому було засуджено політику Сталіна. Починається період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації). В цей період з’являються шістдесятники. Вони виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники: Драч, Вінграновський, Симоненко, Костенко, В.Шевчук, Є.Гуцало. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.

54. ОХАРАКТИРЕЗУЙТЕ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ПЕРІОД КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ. Період 70-80х років – період «застою». Встановлюється культ Брєжнєва. Було надзвичайно багато анекдотів про партійну верхівку. 1984р. ухвалені реформи школи. Відкриваються університети в Сімерополі, Запоріжжі. Академію наук очолював Б.Патон. Працюють школи Патона, Бунденка, Амосова. Відбувається деякий розвиток гуманітарних наук. Проводяться етнографічні експедиції. Виходить 26-томне видання «Історії міст і сіл України», 8-томна «Історія УРСР». У літературі можна було писати про війну або про мирну працю. Головні письменники – Костенко, Павличко. Івасюк створює «Водограй», «Червону руту». З середини 70х з’являються фільми державного замовлення. В цей період діють худради, які контролювали театр та образотворче мистецтво. Споруджується Палац Україна, пам’ятник Лесі Українці, скульптурна композиція засновникам Києва.

55. ДОВЕДІТЬ СУПЕРЕЧЛИВИЙ ХАРАКТЕР РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У 60-80Х РОКАХ ХХ СТ. 60-80-ті роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає «відлига». Відбулась певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до «застою». Величезний внесок у розвиток наук внесли Боголюбов, Глушков, Янгель, Шмальгаузен, Філатов, Амосов, Бурденко. Головним наслідком цієї доби було формування нового покоління митців, так званих «шестидесятників», які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи. «Відлига» закінчилася трагічно: більшість з «шестидесятників» були репресовані, а Василь Стус, В. Марченко, Олекса Тихий, Юрій Литвин загинули в ув'язненні.