Заснування та розвиток Києво-Могилянської академії

Київська академія (Києво-Могилянська академія) – перший вищий навчальний заклад і культурний центр в Україні. Створена 1632 року внаслідок злиття Київської братської школи (заснована 1615 р., перший ректор Іов Борецький) з Лаврською школою (заснована 1631р.).

Об’єднану школу було названо Києво-Могилянською колегією на честь її проректора митрополита П.Могили.

У 1701 році за царським указом колегія одержала титул і права академії. Курс навчання тривав 12 років. У Київській академії навчалася молодь усіх станів. Існувала до 1817 року.

У незалежній Україні Києво-Могилянська академія відновила свою роботу. Зараз це – університет „Києво-Могилянська академія” зі статусом національного.

У заснуванні Київського братства, школи та монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну роль відіграла людина, ім’я якої посідає почесне місце поряд із П.Сагайдачним і П.Могилою. Це Єлизавета (Галшка) Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського просвітництва. Вона подарувала у 1615 році свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

* * *

Викладання в Києво-Могилянській колегії велося, як і в західноєвропейських університетах, переважно латинською мовою. Навчання тривало 12 років і відбувалося в чотирьох нижчих класах, а також у класах поетики, риторики і філософії. За програмою колегії діяли школи у Вінниці та Кременці.

Основні дати викладеного матеріалу.

1. Перше братство в Україні (м. Львів) – 1439 р.;

2. Острозька школа вищого рівня (колегія) – 1576 р.;

3. Львівська братська школа – 1585 р.;

4. Луцька братська школа – 1617 р.;

5. Київська братська школа – 1615 р.;

6. Лаврська школа – 1615 р.;

7. Києво-Могилянський колегіум – 1632 р.;

8. Києво-Могилянська академія – 1701 р.;

9. „Граматика” Мелетія Смотрицького – 1619 р.

Освіта в Україні в гетьманський період (1647-1663 рр.)

Тяжке лихоліття цього періоду негативно позначилося на освіті, і розвиток її загальмувався.

Проте київська академія та братські школи продовжували робити свою справу. Міщани, козаки, а надто козацька старшина, звісна річ посилали дітей до шкіл, але чимало міст і осель під час колотнечі було поруйновано і спалено, народ покинув їх і подався до спокійних місць; багато людей вигублено в бойовищах, забрано татарами в ясир.

5. Педагогіка як наука.

Вивчення даної теми є ключовим в сягненні категоріального апарату педагогіки як науки. Тому звернемо увагу на зміст таких понять, як: «навчання», «освіта», «самоосвіта», «виховання», «самовиховання», «викладання» і т. ін. Ці та інші категорії містяться як у підручниках, посібниках, так і в педагогічних словниках, енциклопедіях.

Доцільно використати короткий педагогічний словник (у Додатку №1) навчального посібника «Педагогіка вищої школи».

Педагогічна наука має досить розгалужену структуру. До системи педагогічних наук входять:

1. Загальна педагогіка;

2. Історія педагогіки;

З. Порівняльна педагогіка;

4. Вікова педагогіка (переддошкільна, дошкільна, шкільна);

5. Спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка,

олігофренопедагогіка);

6. Функціональна педагогіка (педагогіка вищої школи, педагогіка професійної освіти, пенітенціарна педагогіка);

7. Соціальна педагогіка (андрагогіка, герогогіка, агогіка, віктимологія);8. Методика викладання різних дисциплін;

Кожний із названих структурних елементів педагогіки вимагає свого детального вивчення. Крім того, в єдності та взаємозв’язку слід розглядати педагогіку як науку і як мистецтво.

На окрему увагу заслуговує аналіз взаємозв’язку педагогічної науки з такими науками, як психологія, філософія, соціологія, економіка, кібернетика, генетика. Ці питання добре висвітленні у працях Г. Ващенка, I. Зязюна, М. Касьяненко, Г. Сагач та ін. (Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К., 1997; Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. – К., 1997; Касьяненко М. Педагогіка співробітництва. – К., 1993).

Педагогіка вищої школи вимагає відповідного рівня наукового забезпечення. Молодому науковцю, який здійснює педагогічне дослідження, важливо передусім визначити його об’єкт і предмет. Тут досліднику допоможуть праці А. Болгарського, С. Гончаренка, О. Рудницької, Т. Свистельнікової (Гончаренко С. Педагогічні дослідження. – К., 1995; Рудницька О., Болгарський А., Свистельнікова Т. Основи педагогічних досліджень. – К., 1998).

Як зазначає академік С. Гончаренко, щоб визначити об’єкт, «треба знайти відповідь на запитання: що розглядається? А предмет визначає аспект розгляду, дає уявлення про спосіб розгляду об’єкта дослідження, про те, які нові відношення, властиві; аспекти і функції об’єкта розкриваються. Іншими словами, об’єктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому об’єкті дістає наукове пояснення».