3.3.2.3 Лізосоми

Інфузорія туфелька, якій згодували синій барвинк щоб побачити травні вакуолі

Лізосоми — це оточені однією мембраною пухирці, що містять гідролітичні ферменти (протеази, ліпази, амілази, нуклеази), наявні в основному, в тваринних клітинах. Оскільки ці ферменти найркаще працюють за низьких значень pH, у лізосомах підтримується кислотне середовище. Білки лізосом синтезуються рибосомами на поврехні шорсткого ендоплазматичного ретикулуму, потім транспортуються до апарату Гольджі, де зазнають подальшої модифікації, після цього від транс сторони відшнуровуються первинні лізосоми, що містять ці білки.

Далі первинні лізосоми можуть зливатись із фагосомами — везикулами утвореними внаслідок фагоцитозу, таким чином утворюються вторинні лізосоми. В найпростіших вони називаються травними вакуолями. Деякі людські клітини також здатні до активного фагоцитозу, наприклад макрофаги і нейтрофіли. У вторинних лізосомах відбувається розщеплення макромолекул до мономерів, які транспортуються у цитоплазму.

Лізосоми також беруть участ в процесі автофагії: під час цього процесу ушкоджені органели оточуються подвійною мембраною, згодом із зовнішньою мембраною зливається лізосома і перетравлює все, що було всередині, утворені при цьому мономери виходять у цитоплазму, і можуть використовуватись на побудову нових органел. Таким чином клітина постійно оновлюється.

3.3.2.4 Вакуолі

Залежність тургору рослинної клітини від концентрації розчину, в якому вона знаходиться

Вакуолі — це оточені мембраною пухирці, що можуть відігравати різні функції у клітині: травні вакуолі забезпечують перетравлення фагоцитованих часточок, скоротливі вакуолі у багатьох прісноводних найпростіших беруть участь у регулюванні осмотичного тиску, у рослин і грибів, в яких нема лізосом, у вакуолях відбувається гідроліз. У зрілих рослинних клітин зазвичай наявна велика центральна вакуоля, яка може займати майже весь об'єм клітини. Вона утворюється шляхом злиття дрібніших вакуоль, які у свою чергу походять від комплексу Гольджі та ендоплазматичного ретикулуму. Мембрана центральної вакуолі називається тонопласт, вона, як і інші мембрани клітини, характеризується вибірковою проникністю, тому внутрішній вміст центральної вакуолі — клітинний сік відрізняється по складу від цитоплазми.

Центральна вакуоля виконує ряд важливих функцій у рослинній клітині: заебзпечує підтримання тургору, важлива для росту клітини шляхом розтягу, у клітинному соці можуть запасатись різномантні органічні (наприклад білки) та неорганічні (наприклад іони калію і хлору) речовини, у вакуолю можуть виділятись продукти життєдіяльості рослинної клітини, вона також може містити пігменти, або отруйні речовини, чи речовини із неприємним смаком для відлякування травоїдних тварин.

3.3.3 Пероксисоми

Схематичне зображення пероксисоми

Пероксисоми — органели присутні у всіх головних груп еукаріот[10], оточені однією мембраною, всередині містять ферменти, такі як каталаза та уратоксидаза, у такій великій кількості, що вони часто кристалізуються у центрі пероксисоми. До основних функцій пероксисом належить окиснення багатьох органічних речовин (зокрема β-оксинення жирних кислот, яке у тварин відбувається також і у мітохондріях, а у рослин та грибів — тільки у пероксисомах), зеншкодження надлишку шкідливого для клітини пероксиду водню, метаболізм спиртів та амінів (наприклад 25% етилового спирту в печінці людини окиснюється саме в пероксисомах), здійсення гліоксалатного циклу у клітинах насіння рослин.

Існують різні версії щодо утворення нових пероксисом у клітині: вони можуть або утворюватись шляхом поділу вже існуючих пероксисом, і потім рости транспортуючи білки і фосфоліпіди із цитоплазми; або походити із спеціальних везикул ендоплазматичного ретикулуму. Власне, обидва із описаних процесів можуть мати місце в еукаріотичних клітинах.