- •1. Альтерглобальні сценарії світового розвитку.
- •2. Антиглобалістські рухи. Ідеологія і програми.
- •3. Антиглобалістські рухи. Мотивація і результати.
- •4. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.
- •5. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації.
- •6.Варіанти позиціонування україни на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах.
- •7.Взаємодія країн «Центру» та країн «Периферії» в умовах глобалізації.
- •8.Вплив глобалізації на країни – лідери світової економіки.
- •9.Вплив глобалізації на країни, що розвиваються.
- •11. Геоекономічні реалії і інтеграційні стратегії України.
- •12.Геополітичний формат глобальної конкуренції.
- •13.Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній в економічній системі.
- •15.Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення.
- •16.Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення.
- •17.Глобальні виміри демографічної проблеми.
- •18.Глобальні виміри екологічної проблеми.
- •19. Глобальні виміри продовольчої проблеми.
- •20. Глобальні війни. Типізація і сучасний інструментарій.
- •21. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
- •22. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці.
- •23. Державний суверенітет і проблема відкритості економіки.
- •24. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації.
- •25. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-сша» в умовах глобальних економічних трансформаціях.
- •26. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-єс» в умовах глобальних економічних трансформаціях.
- •27. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-Російська Федерація» в умовах глобальних економічних трансформаціях.
- •28. Економічні кризи в умовах глобалізації.
- •29. Євразійський інтеграційний вектор України, характеристика і сценарії розвитку.
- •31.Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку.
- •34.Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації
- •35.Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку
- •36.Ключові чинники глобальних трансформацій.
- •37.Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах.
- •38.Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг.
- •39. Масштаби і динамізм розвитку процесів торгівельної глобалізації.
- •40.Міжнародні організації та їх роль в становленні глобального світового порядку.
- •41.Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності.
- •42.Наслідки розширення єс і проблеми геоекономічного статусу України.
- •43.Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах гобалізації.
- •45.Нерівномірність еко та соц розвитку країн в умовах глобалізації.
- •46.Нова економіка» як форма реалізації нац конкур переваг.
- •47.Об’єкти і суб’єкти глобальної системи економічного регулювання.
- •48.Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.
- •49.Основні суперечності глобальних трансформацій.
- •50.Основні школи сучасної глобалістики.
- •51.Парадокси фінансової глобалізації.
- •52.Перспективи фінансової діяльності тнк у контексті сучасних тенденцій глобалізації.
- •53.Перспективні сценарії глобального розвитку.
- •54.Політико – правовий вимір глобалізації.
- •55.Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України.
- •56.Принципові підходи до визначення глобалізації.
- •57.Природа і типізація глобальних економічних парадоксів.
- •58.Проблема визначення часових меж глобалізації.
- •59.Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації.
- •60.Проблема ефективності регіональних економічних блоків.
- •61.Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці.
- •62.Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації.
- •63.Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні.
- •64.Проблема формування глобального інформаційного суспільства.
- •65.Проблеми і перспективи співробітництва з сот в контексті забезпечення глобальної конкурентоспроможності України.
- •66.Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій.
- •67.Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій.
- •1)Г специфічно інтегрує світ- відбув стратифікація світ спільноти
- •69.Соціо – культурний вимір глобалізації.
- •70.Соціокультурні і політичні аспекти глобалізації.
- •71.Становлення глобальних регуляторних інститутів. Майбутнє міжурядових організацій.
- •72.Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах.
- •73.Створення українських фінансово – промислових груп та конгломератів як альтернатива експансії тнк.
- •74.Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •75.Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах.
- •76.Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви.
- •77.Сучасна система регулювання глобальних процесів та об’єктивна необхідність її вдосконалення.
- •78. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України.
- •79.Тенденції постіндустріалізму і новітня поляризація світу.
- •80.Тнк як рушійні сили глобальних економічних трансформацій.
- •81.Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки.
- •82. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації
- •83. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації
- •84.Фактори економічного розвитку країн – лідерів світового господарства в глобальних умовах.
- •85.Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.
- •86.Феномен “країни-системи” в глобальній економіці.
- •88.Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.
- •89. Характеристика ключових глобальних проблем економічного розвитку
- •90. Цивілізаційні виміри глобального економічного розвитку
- •91. Цивілізаційні виміри стратегій глобалізму.
88.Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.
Термін «глобалізація» став помітним в науковій і політичній мові на рубежі 70—80-х р. XX ст. Вважається, що першим його використав у 1981 р. американський соціолог Дж. Маклін, закликавши «порушити питання щодо історичного процесу посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому тлумачення».
Якщо Дж. Маклін, зважаючи на його професійне спрямування, тільки окреслив контури процесу, професор Гарвардської школи бізнесу Теодор Левітт наповнив глобалізацію реальним практичним змістом. У статті «Глобалізація ринків», що була опублікована у 1983 р. в журналі «Гарвард Бізнес Рев’ю», він визначив глобалізацію як світову конвергенцію ринків завдяки існуванню нової форми підприємств, які були названі «глобальними фірмами». Таким чином до наочних джерел, які в сукупності і утворюють явища глобалізації, західні й вітчизняні вчені відносять:
-
стабільні і довготривалі негативні наслідки світової господарської діяльності, які досягли масштабів, що провокують непрогнозовану мутацію всієї біосфери Земної кулі, частиною якої є і людина.
-
розвиток комунікацій, інфраструктур і відносин, які призводять до такого ступеня соціального взаємозв’язку і взаємозалежності світу, коли досить численні ще ознаки конкретних су- спільств і сучасної людини перестають бути ізольованими проблемами, стаючи загальною проблемою всього людства.
-
поява перших суб’єктів світової економіки і політики (транснаціональних корпорацій, держав, міжурядових організацій — «суб’єктів глобальних відносин»), узгодження інтересів, властивостей і можливостей яких є необхідною умовою їх існування і дозволяє діяти глобально в одній чи деяких сферах життєдіяльності;
-
соціокультурні трансформації.
Подальшого розвитку поняття «глобалізація» одержало в працях відомого японського дослідника і спеціаліста в галузі управління Кенічі Омае. В книзі «Влада Тріади» він називає Тріадою уявний трикутник, утворений США, Японією і Західною Європою із географічними зонами, які прилягаються до нього, що являє собою глобальний ринок з 600 млн споживачів, який поглинає більше ¾ світової технологічної продукції.
З середини 1980-х років термін «глобалізація» стали використовувати для опису бурхливого процесу перетину капіталів і інтеграції фінансових і біржових ринків унаслідок реалізації принципів політики дерегулювання. Таким чином наприкінці 1980-х років поняття «глобалізація» віддзеркалювало переважно тенденції розвитку економічної і фінансової сфери.
Таким чином, цей початковий етап теоретизування завершується наступним визначенням глобалізації, що в агрегованій формі представлений А. І. Уткіним: «Глобалізація є процесом злиття національних економік до єдиної, загальносвітової системи, яка ґрунтується на вільному переміщенні капіталу, інформаційній відкритості світу, на технологічній революції, лібералізації руху товарів і капіталу, на основі комунікаційного зближення, результатах планетарної наукової революції, міжнаціональних соціальних рухів тощо» [240, с. 65].
Відомий гарвардський вчений Стенлі Хоффман взагалі вважає, що на сьогодні в світі відбувається «зіткнення глобалізацій», оскільки глобалізація проявляється у трьох формах, кожна з яких характеризується власним проблемним потенціалом. Перша — це економічна глобалізація, що є результатом нещодавньої революції в технологічно-інформаційному секторі, торговельній та інвестиційній галузях. Її головними рушіями є корпоративний бізнес, а також державні й міжнародні структури. Результати економічної глобалізації спричинили нерівність між державами і викликали стурбованість світової спільноти з приводу вирішення проблем глобальної конкурентоспроможності.
Культурна глобалізація власні витоки визначає в закономірних процесах технологічної революції і наслідках економічної глобалізації, які разом призводять до активізації процесу переміщення культурних товарів. Головною її дилемою на сьогодні є вибір між уніформізацією і різноманітністю.
Політична глобалізація характеризується переважанням на міжнародній арені США та їх політичних інститутів, а також широким спектром міжнародних і регіональних організацій з мережею представницьких зв’язків.
Серед багатьох факторів впливу глобалізації на міжнародну політику слід виділяти три найбільш важливі. Перший стосується інститутів. Більшість держав неохоче сприймає вимоги глобалізації, які можуть спричинити послаблення їхніх суверенітетів. Тому влада ООН також є лімітованою і чисто теоретичною. По-друге, глобалізація не суперечить національній природі громадянства. По-третє, глобалізація, знижуючи бар’єри, може сприяти розширенню конфліктів і тероризму.
У найзагальнішому вигляді глобалізація характеризувалася:
-
наявністю розвинутих і структурно сумісних ринків;
-
підтриманням таких темпів техніко-економічного розвитку, які не були характерними для більшості країн з традиційними, навіть індустріальними економіками;
-
неминучим відставанням тих, хто не спроможний знайти власну нішу в новій структурі світового господарства;
-
наявністю деяких нових можливостей кризового регулювання, сутність якого полягає в тому, щоб чергова економічна криза не зрівняла позиції національних економік різних країн напередодні наступного підйому.
Таким чином, на сьогодні, як у теоретичному, так і практичному аспектах дослідження проблем глобалізації на перше місце вийшли процеси інтеграції — спочатку на цивілізаційному, а потім на глобальному рівнях. У цьому зв’язку слід виділити два знакових явища. Перше — розвиток західноєвропейського цивілізаційного співтовариства на міждержавному рівні зі створенням не тільки спільного ринку, єдиної валюти, спільних митних кордонів, але й з передачею низки функцій, які раніше належали національним державам, на наддержавний рівень, формуванням Європарламенту і спільної правової бази, Єврокомісії як органу виконавчої влади, деяких спільних судових органів. Іншим знаковим явищем останніх десятиліть стало формування моделі глобалізації, яку Н. Н. Моїсеєв назвав «світом ТНК» і яка формує засади негативного сценарію глобалізації у XXI столітті.
Як висновок, глобалізація є об’єктивним історично детермінованим процесом, який певною мірою віддзеркалює пріоритети атлантистської версії глобалізму і який пов’язаний зі становленням цілісної світової економічної системи.