82. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації

Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулася з принципово новою парадигмою. По-перше, держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставку рефінансування центрального банку. В умовах уже досить високої і все більше зростаючої взаємозалежності національних господарств уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з урахуванням інтересів інших торгівельних партнерів, а також інтересів впливових ТНК, які своїми діями здатні анулювати ефект використання тих чи інших засобів регулювання. По-друге, деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру й не підпадають під регулювальний вплив держава. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Але ефективність наддержавного втручання буде тим більшою, чим більшу частку власного суверенітету країни-члени делегуватимуть таким глобальним інститутам, чим повнішим буде процес дотримання державами спільно розроблених правил регулювання не тільки своєї зовнішньоекономічної діяльності, а й внутрішньої економічної політики. По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає свій первісний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування та процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов’язувалися з певною територією. Володіння територією, захист її від зазіхань ззовні та організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. Поняття «державний суверенітет» означає здатність держави здійснювати на своїй території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні. Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки, держави були змушені вступати одна з одною в договірні відносини та брати на себе різноманітні зобов’язання, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу прийняття рішень, тобто обмежували державний суверенітет, фактично. По-четверте, головним результатом 20-го сторіччя і всього розвитку цивілізації за весь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. ЇЇ специфіка – не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто зумовлені всім цим рівень та якість життя населення, які створили техносферу держави. Особливістю такого розвитку є те, що провідні економічні центри техносфери (США, Японія, ЄС) здатні зберегти своє значення та існування лише спираючись на використання простору і ресурси всього світу. Також ці держави є дуже залежними від техносфери, оскільки у разі соціальної катастрофи населення цих країн просто не буде мати реальної можливості повернутися до доіндустріального способу життя.