145.Ненормований робочий час.

Ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).  На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.  Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:  осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;  осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);  осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.  Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Стаття 8 Закону «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями) встановлює працівникам з ненормованим робочим днем додаткову відпустку саме за характер праці, а не лише за роботу понад встановлену норму робочого часу.

Слід мати на увазі, що ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. До працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватися. 

рацівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором, угодою.  Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.  Конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором.  Отже, якщо на підприємстві колективний договір не укладено, то щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день може бути встановлено у трудовому договорі у письмовій формі 

Щоб встановити, що є роботою понад нормальну тривалість робочого часу, слід чітко розмежувати для себе такі поняття як «робочий час» та «робочий день». Робочий час – це час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Робочий час вимірюється в годинах, обов’язкову кількість яких працівник зобов’язаний відпрацювати в залежності від умов трудового договору та вимог норм чинного законодавства. Робочий час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов’язки, може бути фіксованим, тобто встановлюватися у чіткий проміжок робочого дня (з 8-00 до 17-00), або підсумований (тобто розраховується, як загальна кількість відпрацьованих годин за певний проміжок часу, наприклад, за тиждень і не має фіксованого проміжку робочого дня.

Робочий день – це встановлений законом робочий час протягом доби. Тривалість щоденної роботи на кожному конкретному підприємстві визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності при змінному режимі роботи. Наприклад, на підприємстві встановлено п’ятиденний робочий тиждень з понеділка по п’ятницю та восьмигодинний робочий день з 8-00 по 17-00 та перервою на обід в 1 годину з 12-00 по 13-00 (найпоширеніший варіант). Тобто, робочими днями в даному випадку є понеділок – п’ятниця, а робочим часом є час з 8-00 по 12-00 та з 13-00 по 17-00 кожного такого робочого дня. Законодавець чітко закріпив статтею 50 Кодексу, що нормальна тривалість робочого часу працівника не може перевищувати 40 годин на тиждень. Тобто, незалежно від того, як працює працівник (в якому режимі робочого часу), чи то по фіксованому проміжку робочого дня, чи то по підсумованому робочому часу, загальна тривалість робочого часу такого працівника за один тиждень не може перевищувати 40 годин. У випадку, якщо загальний сукупний робочий час працівника перевищує 40 год. на тиждень, то це вже не є нормальним робочим часом. І відповідно, робота понад встановлений законом ліміт робочого часу є роботою понад нормальну тривалість робочого часу на одному і тому ж підприємстві.

Закон не вимагає, щоб працівники з ненормованим робочим днем залучалися до роботи після закінчення робочого дня лише за підставою, яка встановлена для застосування надурочних робіт. Робота працівника з ненормованим робочим днем після закінчення робочого дня не є надурочною роботою. Водночас для залучення працівників з ненормованим робочим днем для роботи понад норму робочого часу потрібні підстави (виробнича необхідність, інші виняткові обставини).

Обов’язок працівника з ненормованим робочим днем виконувати роботу після закінчення робочого дня може випливати не лише із розпорядження власника про це, а й бути обумовленим необхідністю своєчасного виконання роботи, визначеної трудовим договором. В останньому випадку працівник зобов’язаний за власною ініціативою працювати після закінчення робочого дня. У виправдання несвоєчасного виконання роботи він не може посилатися на те, що протягом встановленої тривалості робочого часу він об’єктивно не міг виконати непомірне великий обсяг роботи. У необхідних випадках працівник з ненормованим робочим днем має за власною ініціативою продовжувати роботу і тоді, коли закінчився робочий день відповідно до правил внутріш­нього трудового розпорядку чи графіка змінності.