76.Терміни у діловому мовленні.

Слова та словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію тощо у специфічній наук, публіцистич чи діл. сфері, назв термінами. Т. мають точне, конкретне значення й тому позбавленні суб’єктивно-оціночних відтінків.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюються із активної лексики; запозичується із інших мов; утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних із запозичених складників тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Нестандартні терміни в справочинстві не бажані, бо вони засмічують, ускладнюють складення ділових паперів.

Кожна вузька галузь має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень. Напр.: справа – означає один док-т, інше значення має словосполучення «юридична справа».при утворені форм терміна необхідно користуватися лише тими формами які подані у словнику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та сприймання. Рекомендовано уникати використання застарілих термінів.

Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками.

5.Вставні слова та словосполучення у діловому мовленні

Слова та слов-ня, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснювання, назв вставними. Вони не зв’язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом зв’язані з цілим речення. Тому виключення вставних слів і слов-нь із речень змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова та слов-ня часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Для певних галузей вони є традиційно усталеними. Однак рекомендовано вживати їх обмежено (2-3 на стор).

В усному діловому мовленні вживання Вставних слів та слов-нь не створює надлишкової інформації. Навпаки воно допомагає доповідачу зорієнтуватися, а слухачу – сприйняти сказане.

За значенням поділяються на 3 групи:

1 вказують на ставлення мовця до висловленої їм думки: звичайно, напевно, на жаль, сказати правду і т. ін.

2 вказують на те, кому належить висловлена думка: по-моєму, на мій погляд, за словами (такого) тощо.

3 вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом: значить, виходить, до речі.

Вставні слова та слов-ня в письменному мовленні виділяються комами, в усному – паузами.

8.Діалекти укр. Мови.

Відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина народності, нації, племені, назив діалектом.В укр. мові вони поділяються на 3 групи:

Північна – північ Київщини, Волин-кої, Ров-кої, Житом-кої обл. - тверда вимова звуків(р),(у): бура, зора. Уживання двозвуків (УО), (УЕ), (УІ), (ІЕ), вуоз, ліес. Закінчення Є на місці А,Я: насіннє, десеть. У зворотних дієсловах афікс –СЯ виступає у формі-СЕ: загрівсе. Уживання місцевих слів: кукуля (зозуля),товар (худоба).Південно-Західна. – Закарпа, Ів-Фр., Льв-ку, Чер-ку, Хм-ку., Терн-ку, Одеську, Він-ка. Особливості: вимова ненаголошеного звука (О), особливо перед наступним (У) з наближенням до (У) кожух, голубка. – втрата дзвінкої мови приголосних у кінці слова: діт, сат. – вживання перед дієсловом старої займенникової форми СЯ (він ся дивит). – відхилення від літературних норм у наголошенні слів. – місцеві слова вуйко (дядько), неньо (батько).

Південно-Східна - охоплює Чер-ку, Пол-ку, Хар-ку, , Дон-ку, Зап-ку, Хер-ку, Дніп-ку, Киї-ку, Одес. Мик-ку, Киров-ку, Кримську. Основа нац літ-ної мови, вона має найменше відмінностей в суч. укр. мові. Але має свої особливості. – дзвінкі приголосні в кінці слова не оголошуються: мороз, рід. – вживання стягнених дієслівних форм: біга (бігає), співа (співає). – втрата чергування кореневих приголосних у дієслівних формах: ходлю, просю.