1) Нормативні акти, що регламентують загальні права та обов'язки щодо застосування технічних засобів;

2) Підзаконні нормативні акти, що регламентують застосування конкретних засобів спецтехніки.

До першої групи нормативних актів відносяться норми закону, постанови державних органів, що встановлюють загальні принципи, цілі та завдання діяльності органів податкової міліції, з змісту яких випливає допустимість використання технічних засобів, заходів та дій. Серед них:

Закон України "Про міліцію" від 25.12.90 р.

- в ст. 11 визначено, що міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право: здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів (п. 10); проводити фотографування, звукозапис, кіно - і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину...(п.11); проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень (п.12); використовувати передбаченні нормативними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожного руху (п.21);

- в ст. 12 вказано, що міліція має право застосовувати спеціальні засоби;

• в ст. 14 зазначено, що працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні та транспортні засоби, а також використовувати службових собак.

Згідно постанови Ради Міністрів УРСР № 49 від 27.02.91р., якою затверджені "Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні", спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли використані і не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників:

• Для захисту громадян та самозахисту від нападу та інших дій, що представляють загрозу їх життю чи здоров'ю;

• Для припинення масових заворушень та групових порушень суспільного порядку;

• Для відбивання нападу на будови, споруди, приміщення та транспортні засоби, незалежно від їх належності, чи їх визволення в разі захвату;

• Для затримання та доставки в міліцію чи інше службове приміщення осіб, що вчинили правопорушення, а також для конвоювання, утримування осіб, затриманих та підданих арешту, поставлених на облік, якщо перелічені вище особи чинять опір робітникам міліції чи якщо є підстава вважати, що вони можуть вчинити втечу чи нанести шкоду навколишнім чи собі;

• Для запобігання масовому захопленню землі та іншим діям, що можуть привести до сутичок груп населення, а також дій, що паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, зазіхають на цивільний спокій, життя та здоров'я людей;

• Для припинення опору робітнику міліції та іншим особам, що виконують службові чи суспільні обов'язки з охорони суспільного порядку та боротьби зі злочинністю;

• Для визволення заручників.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлені постановою Ради Міністрів УРСР № 49 від 27.02.91 р., якою затверджені "Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні".

Науково-технічні методи і засоби, внаслідок застосування яких на попередньому слідстві і в суді можуть з’явитись матеріально зафіксовані джерела доказів або додатки до них, знайшли пряме відображення у відповідних статтях карно-процесуального кодексу.

Карно-процесуальний кодекс України (КПК).

Відповідно до нього законодавець надає право слідчому використовувати певні засоби спеціальної техніки під час проведення слідчих дій. Це може бути звукозапис, фотографування, кіно - і відеозйомка (ст. 114 КПК). В законі виділені технічні методи, результати застосування яких дозволяють фіксувати доказові факти в процесі проведення слідчим слідчих дій. Як зазначено в ст. 85 КПК, результати застосування науково-технічних засобів мають статус додатків до протоколу слідчої дії, які в чималій мірі доповнюють його зміст. Хоч вони окремо самостійного джерела і не утворюють, а являються складовою частиною одного із джерел доказів (тобто протоколу відповідної слідчої дії), та не враховувати їх унікальних можливостей по фіксуванню різноманітного роду інформації законодавець не може. Тому для надання доказового значення зафіксованій інформації він зобов’язаний вводити їх до складу джерел доказів.

Наряду з вирішенням питання про допустимість застосування науково-технічних засобів, законодавцем в КПК були запроваджені окремі статті, присвячені використанню на попередньому слідстві і в суді конкретних науково-технічних засобів. Це застосування звукозапису - ст. 85¹ КПК, застосування кінозйомки і відеозапису - ст. 85² КПК. Це було зроблено з метою введення єдиних прийомів їх застосування і оформлення результатів.

Правомірність застосування інших науково-технічних засобів вирішується слідчим на підставі загальних принципів і критеріїв карного судочинства. При цьому існує єдине правило: будь-яке застосування допоміжних технічних засобів в процесі проведення слідчих дій обов’язково повинно знаходити відображення в протоколі відповідної слідчої дії.

Відповідно до змісту закону питання використання технічних засобів покладено на розсуд слідчого. Але невикористання в певних ситуаціях тих чи інших технічних засобів може розглядатися судом як прорахунок слідчого і дати небажані наслідки.

Крім того, ст.101 КПК визначає, що у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки органами дізнання є податкова міліція, а в 103 КПК органам дізнання надається право проводити оперативно-розшукові заходи.

5 лютого 1998 року було прийнято Закон N 83/98-ВР "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу в Україні", який розширює число суб'єктів оперативно-розшукової діяльності, до компетенції яких входить застосування оперативно-технічних засобів задля пошуку та фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп в інтересах кримінального судочинства, безпеки суспільства й держави. Закон надає податковій міліції повноваження для виконання покладених на неї завдань здійснювати оперативно-розшукову діяльність відповідно до чинного законодавства. Цим же нормативним документом посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов'язків надаються права, передбачені  Законом України "Про міліцію".

Оперативно-розшукова діяльність (ОРД) по розкриттю злочинів і встановленню осіб, що їх вчинили, являється важливим завданням спеціальних підрозділів органів податкової міліції. Вона регулюється законом України N 2135-XІІ "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.92 р., який визнав її, як систему гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюється із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів. Ця діяльність має непроцесуальний характер і одержані матеріали розглядаються здебільш як попередні, орієнтуючі. Разом із тим, закон дозволив використовувати матеріали ОРД, як докази (ст. 10).

Документи, одержані технічними засобами (фотознімки, фонограми, касети з відеозаписами та ін.), набувають статусу джерела доказів у кримінально-процесуальній діяльності у тому випадку, якщо до них був застосований процесуальний порядок їх приєднання до кримінальної справи, що дає можливість перевірити їхню відносимість, допустимість та вірогідність. Суб'єкт доказування повинен мати конкретні дачі про обставини, за яких були одержані ці матеріали, мати можливість перевірити вірогідність цих даних. В іншому разі матеріали, здобуті оперативним шляхом, не можуть бути доказами в кримінальній справі.

У документах, одержаних у результаті застосування технічних засобів під час збирання оперативно-розшукової інформації, не повинні відображатися відомості, засновані на припущеннях. Отже, умовами відносимості та допустимості таких документів як доказів (у тому числі тих, які містять відомості про факт і обставини застосування технічних засобів) є:

а) наявність даних про те, від кого документ виходить і яким чином він приєднаний до матеріалів кримінальної справи (супровідний лист, акт, протокол, рапорт оперативною працівника тощо);

б) вказівка на джерела й обставини одержання зафіксованих даних;

в) наявність у документах обов'язкових реквізитів і підписів уповноважених осіб.

Вірогідність матеріалів, одержаних у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, підтверджується призначенням відповідної криміналістичної експертизи (судово-акустичної, фоноскопічної, магнітоскопічної, експертизи матеріалів відеозапису, фотографій тощо).

Закон "Про оперативно-розшукову діяльність" передбачає в ст. 8, що при наявності підстав оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності надається право:

- негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки та вчинення тяжкого злочину;

- знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

- здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях з застосуванням фото -, кіно -, відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

• контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення.

• створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;

• застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами про міліцію, Службу безпеки, Прикордонні війська, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб.

При виконанні завдань оперативно-розшукової діяльності, пов'язаних з припиненням правопорушень у сфері податкового законодавства, права, передбачені цією статтею, надаються виключно органам податкової міліції у межах їх компетенції.

Негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.

Згідно п'ятнадцятої частині статті 9 візуальне спостереження може проводитися з метою встановлення даних про особу та про її зв'язки у разі, коли є факти, які підтверджують, що нею готується або вчинено тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину, а також для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб.

Ці положення законів значно розширили можливості співробітників правоохоронних органів по використанню технічних засобів в боротьбі із злочинністю і особливо з її організованими формами. Великим кроком уперед виявилось прийняття Верховною Радою України 30 червня 1993 року закону № 3341-XІІ “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, де додатково дозволено використовувати спеціальні технічні засоби у випадках (ст. 15):

а) контролю, фіксації і документування розмов та інших дій осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочинної діяльності;

б) фіксації та документування факту телефонної розмови між громадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення, без порушення таємниці змісту телефонної розмови, листа або телеграфного повідомлення;

в) забезпечення особистої безпеки і безпеки житла, майна співробітників спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, учасників кримінального судочинства, їх близьких родичів, за їх згодою, в разі загрози заподіяння їм шкоди у зв'язку з їх участю в боротьбі з організованою злочинністю.

Стаття 19 цього Закону дозволяє збирати, накопичувати і зберігати інформацію про події і факти, що свідчать про організовану злочинну діяльність, її причини та умови, про осіб, які беруть участь в організованій злочинній діяльності. З цією метою створюються централізовані банки даних.

До другої групи відносяться підзаконні нормативні акти, що видаються МВС України, ДПА України у вигляді наказів, інструкцій, настанов. Підзаконні нормативні акти створюються з тією метою, щоб конкретизувати питання використання науково-технічних засобів в практиці боротьби із злочинністю. В їх рамках якраз і зазначається, які конкретні науково-технічні засоби, а також технічні засоби допоміжного характеру треба застосовувати і в яких конкретних ситуаціях. Підзаконні нормативні акти створюються в повній відповідності з нормами закону, вони не можуть містити положень, які не випливають із законів, а тим більш, суперечать йому.

Так, наприклад, постановою Ради Міністрів УРСР № 49 від 27.02.91 р. «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку» визначений порядок застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку.

Докладніше конкретні підзаконні нормативні акти будуть розглянуті при вивченні відповідних засобів спеціальної техніки.