Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
БЖ Яким Р.С.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
24.11.2018
Размер:
7.61 Mб
Скачать

2.2.2.6. Депресія

Під впливом кризової ситуації людина перебуває в депресивному стані. Депресія - тривалий стан, що характеризується тугою, спадом сил, дуже низькою самооцінкою, почуттям вини чи подібними симптомами. Унаслідок негативного впливу на психіку індивіда кризової ситуації відбуваються зміни особистісної установки, які виражаються у різкій переоцінці його ставлення до життя, зміни світовідчуття, світорозуміння, встановлення песимістичного забарвлення світогляду оцінок та суджень, поява антивітальних думок, перегрупування життєвих цінностей, блокування життєвих цілей.

Профілактикою депресивного стану є психогігієна, самокорекція тобто людина не повинна дозволяти собі пройматися зневірою і негативно сприймати навколишній світ. Необхідно пам'ятати слова Мішеля Монтеня: "Людина страждає не стільки від того, що відбувається, скільки від того, як вона оцінює те, що відбувається".

2.3. Педагогічні основи психічної складової життєдіяльності людини

Сучасні досягнення психологічної науки дають змогу розглядати проблеми безпеки життєдіяльності людини не тільки в плані відношення "людина-світ", але й саму людину, її екзистенцію як можливе джерело небезпеки для неї самої. За таких умов набирають актуальності педагогічні питання, пов'язані з вихованням підростаючого покоління. Ефективна підготовка до перебування дитини в автономній ситуації, сприяння засвоєння позитивних і ефективних моделей поведінки самостійного, дорослого життя дає можливість уникнути багатьох небезпек.

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище" 61

2.3.1. Психологія безпеки

М.А. Котик один з перших висунув гіпотезу про те, що крім конкретної безпеки при виробничій діяльності, якою займається охорона праці, є загальні психологічні проблеми, притаманні всій людській життєдіяльності в умовах небезпеки. Тому актуальним є виявлення закономірностей діяльності людини в умовах небезпеки для перетворення цієї діяльності в безпечну. Причому безпечну не тільки у відношенні до фізичних небезпек, але і з погляду соціальних небезпек (покарання, втрати авторитету, поваги, гідності тощо), а також духовних небезпек - переживань з приводу зроблених помилок, нанесення комусь шкоди, очікування небезпеки чи проблем. При цьому інструментарій психологічної науки незамінний як в дослідженні безпеки життєдіяльності людини, так і при формуванні концепції безпеки. Тому на стику безпекознавства та психології виникла нова галузь знань психологія безпеки.

Психологія безпеки - це галузь психологічної науки, що вивчає психологічні причини нещасних випадків, які виникають у процесі різних видів діяльності людини.

Пр

Об'єктом психології безпеки є різні види діяльності людини, пов'язані з небезпекою.

едметом є:

  • психічні процеси, що виникають унаслідок діяльності людини та впливають на її безпеку;

  • психічні стани людини, що даються взнаки на безпеці її життєдіяльності;

- властивості особистості, що відбиваються на безпеці її життєдіяльності. Отримані результати психологічних досліджень мають визначальний вплив на

формування культури безпеки.

Культура безпеки - сукупність способів і прийомів організації, реалізації та поступу безпеки людської життєдіяльності, способів безпечного людського буття.

2.3.2. Екзистенційні основи безпеки життєдіяльності людини

Прагнення знайти сенс життя - це головна мотиваційна сила в людині. їй потрібна конкретна мета, без цього людина втрачає природну інтенційність, губиться в бурхливих течіях соціуму, її діяльність набуває патологічного, деструктивного характеру. Причому за В. Франклом, патології є результатом не тільки стресів, але й їх відсутність: "Недостатність навантаження як наслідок втрати смислу, так само небезпечна для психічного здоров'я, як і перевантаженість". Отже, людині потрібне серйозне напруження між тим, що людина робить і тим, що вона повинна робити -таке, яке виникає за наявності серйозних вимог, притаманних сенсу життя. Мотивація залежить від минулого досвіду і набутого навчанням, а також від копіювання соціальних, культурних та інших чинників. Рівень мотивацій визначається вибором цілі, рівнем претендування, успіхом і неуспіхом.

Невід'ємним аспектом життєдіяльності людини є її рефлексії (самоспостереження, самоусвідомлення). Будучи в ідеалі абсолютно вільною, вона здатна вибирати бути чи не бути, жити чи ні. Вирішивши жити, людина намагається забезпечити безпеку своєї екзистенції, виробляє стиль поведінки, є особистістю. Основною особливістю вчинку є те, що він здійснюється за необхідністю і внутрішньою інтенцією. Життя людини не допускає ніякої спроби, репетиції, за X. Ортегою-і-Гассетом, здійснюється один раз - тут і зараз: "Життя - це вистріл впритул". Необхідність вчинку, спричиняє тиск на особистість, вона переживає своєрідний стрес, який є невід'ємною складовою

62 2. Людина, як елемент системи "Людина-життеве середовище"

життєдіяльності людини. Кожна людина має своє індивідуальне життя, яке залежить від її вибору та дії, а також оцінки цієї дії, яка суттєво впливає на формування смислу її життєдіяльності.

Безпека життєдіяльності охоплює гармонійну відповідність особистісного образу світу людини та оточуючої реальності. Особистісний образ світу людини становить усе розмаїття світу, яке було сприйняте індивідом, мислилося, усвідомлювалося. Особистісний світ людини та навколишній світ взаємодіють через акт вчинку. Першим моментом вчинку є ситуація, в ній сконцентрована напруга комунікативної взаємодії особистісного та оточуючої реальності. Спонука до комунікації, переживання ситуації творить вчинковий акт, результатом якого є подія. Ситуаційні відношення у своєму розвитку проходять ступені прийнятності, нейтральності, конфліктності, колізійних зіткнень. І кожна людина їх проходить по-різному, конструктивно або деструктивно.

2.3.3. Соціально-психологічні основи виникнення деструктивної поведінки

Народжуючись, людина потрапляє у небезпечне середовище соціуму, під впливом якого відбувається формування і становлення особистості. Одним з головних аспектів ефективного виховання є профілактика ризику формування деструктивної (злочинної) поведінки людини. Ставши злочинцем, людина деградує, втрачає всі ознаки людськості, перетворюється у монстра.

Сучасні дослідження криміналістів, психологів, психіатрів описують надзвичайно складну картину виникнення та формування злочинця, злочинної поведінки. У процесі дослідження цієї проблеми визначено декілька напрямів, один бере за основу спадковість, другий-вплив суспільства, в основі третього - комплексний вплив спадковості та середовища.

Ч. Ломброзо та його послідовники надають великого значення у формуванні злочинця спадковості, фізіологічним відхиленням та важким умовам родів. Зокрема у людей з нестійкою психікою народжуються діти, які також не можуть адекватно реагувати на ситуацію. Зокрема А. Буханський, при дослідженнях маніяків виявив, що всі вони мали пошкодження мозку під час родів (родова травма).

Г. Фрейгер, Г. Мейхью, А. Кетле та їхні послідовники вважають, що потенційним насильником стають під впливом соціального середовища: сім'ї, вулиці, оточення. Соціальний характер причин злочину першочергово є в тому, що людина не народжується злочинцем, а стає ним.

О. Лакассань та його послідовники дотримуються проміжного погляду між соціологічним і біологічно-антропологічними напрямами. На його думку, соціальна сфера є середовищем розвитку злочинності і злочинець проявляє себе тоді, коли є відповідні умови. Так А. Буханський стверджує, що маніяк стає убивцею лише у визначених обставинах.

Прибічники комплексного впливу спадковості та середовища на формування злочинця вважають, що багато що залежить від виховання, соціального і культурного середовища, в якій людина народилася і росла, але і не останню роль відіграють задатки, її схильності. Особистість може віддатися течії своїх слабкостей, а може і активно їх переборювати, але для такої активної позиції вона повинна отримати належне виховання. Отже згідно з цією думкою, конкретна ситуація стимулює деструктивну поведінку людини, яка має схильність до спотвореної рефлексії.

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище" 63

За дослідженнями А. Буханського, М. Дейча, К. Абрахама, антисоціальні постанови, погляди, орієнтації та інші негативні особистісні особливості злочинців є несумнівним продуктом засвоєння ними аналогічних поглядів і орієнтацій соціального оточення.

Відповідно до соціально-психологічних досліджень кримінальних справ, більше половини всіх убивств на сексуальному грунті та майже 80% насильств - це наслідки недоліків виховання, невігластва у питаннях сексуального виховання, інфантильність.

Наприклад, вивчення біографії злочинця, який здійснив 120 нападів на жінок і дівчат виявило, що у всьому винні безвідповідальна поведінка батьків та явні недоліки у вихованні. Мати неусвідомлено виливала на сина всю свою надмірну любов. Недоступна мати, яка домінує і формує поведінку, спровокувала комплекс неповноцінності, невдачі з протилежною статтю. Він каже: "У тому що став серійним насильником, в першу чергу винувата мати". Жінки виводять його з рівноваги, він їх ненавидить.

Другий випадок: Андрій Чикатило - філолог за фахом, здійснив за особливо важких обставин убивство 53 жінок і дітей на сексуальному ґрунті. А. Буханський встановив, що джерела його злочинів - у дитинстві. Маніяк отримав у сім'ї пуританське виховання. У період сексуального дозрівання Чикатило отримав невдалий перший сексуальний досвід з однокласницею. Невдачу він сприйняв неадекватно, у нього з'явилася ненависть до всієї жіночої статі. З жінкою він також відчував себе неповноцінним. При зустрічах з іншими жінками він терпів фіаско, причому його часто принижували, що посилило сексуальну патологію. Якщо би майбутній злочинець вчасно отримав консультацію і лікування у сексопатолога, він мабуть зумів би подолати в собі "пробудження звіра".

Отже, деструктивна поведінка властива особам чи групам осіб, які не визнають загальноприйнятих і загальновизнаних моральних норм поведінки. Злочинець перебуває у стані постійної війни з суспільством. Від того, що він постійно зазнає поразки у цій війні, у нього розвиваються комплекси, що штовхають його до постійного самоствердження, ілюзійної самоактуалізації. Подолання комплексів злочинець здійснює найпростішим способом - ставиться до всього зверхньо, цинічно, перебираючи на себе фантастичні місії тощо. Злочинців можна розглядати як людей, які не соціалізувалися в процесі свого розвитку.

2.3.3.1. Соціалізація - основа гуманістичного виховання

Життєдіяльність особистості в соціумі передбачає постійний її дискурс14 з мікросоціумом, соціумом і її рівень суттєво залежить від психологічного розвитку особистості. Психологічний розвиток особистості бере початок у системі дитина-соціум, яка покликана олюднити людське. Тут на перше місце висувають проблеми фахового виховання, прищеплення основ відповідальної поведінки, психопрофілактики та психокорекції деструктивної поведінки, культивування потягу до життєвої мудрості. Комплексне розв'язання цих проблем виводить на шлях попередження формування девіантної особистості та її виправлення.

Соціальна девіантність - відхилення від загальноприйнятих соціальних норм, у поведінці людини як у позитивному, так і негативному спрямуванні, що зумов-

Мовлення як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їхньої свідомості, у когнітивних процесах.

64

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище"

люється соціальними і матеріальними умовами її життя, соціальним статусом, характером і змістом діяльності, освітнім рівнем та особистісними фізичними, психічними і духовними якостями. Тобто девіантна особистість - та, що втратила свою масштабність, має вади моральної сфери.

Дослідження В.В. Білецького свідчать, що в основу виникнення соціальної де-віантності особистості покладено складноорганізований вплив на неї широкого спектра екзогенних15 соціальних умов, при цьому внутрішні, ендогенні16 чинники відіграють роль передумов і не мають визначеного характеру.

Л. Х'єлл і Д. Зіглер у своїй теорії особистості довели, що девіантна поведінка є наслідком пережитих у дитинстві конфліктів. Вроджених злочинців немає, існують лише особистісні риси людини, які виступають певними передумовами вчинків особистості і роблять її більш чи менш схильною до різних форм соціальної девіант-ності. До таких рис, як наголошує В.О. Довгополюк, відносять нестійкість психіки, недостатність самоконтролю, нездатність об'єктивно оцінити свої вчинки, різного роду психози, неврози, психічні стреси, невпевненість у своїх силах тощо.

Попередження виникнення девіантної особистості та її виправлення може здійснюватися, на думку В.В. Білецького. Комплексним впливом на особистість та її моральну сферу соціальних регулятивів моралі, релігії та права, що повинен грунтуватися на принципі сприяння засвоєння морального імперативу. Цей вплив потребує також забезпечення моральними, правовими нормами суб'єкт-об'єктних стосунків у соціумі.

В процесі життєдіяльності особистості в соціумі вона переживає стани соціалізації, десоціалізації, ресоціалізації.

Соціалізація (від лат. socialis - соціальний, що має відношення до соціального ладу) - процес входження індивіда в суспільство, активне засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, моделей поведінки, норм, цінностей, важливих для успішної життєдіяльності.

Десоціалізація - процес відчуження особистості від основної маси людей, входження її до антисоціальних груп.

Ресоціалізація - відновлення втрачених соціальних якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності.

Отже, життєдіяльність залежить від рівня вихованості особистості, готовності переживати ці стани.

Аналізуючи вплив соціалізації на індивіда, Г. Маркузе стверджує, що в основу буття людини в цивілізації покладено антагонізм між чуттєвим, вільним, еротичним і раціональним, моральним, духовним, зовнішнім. Цей конфлікт призводить до депресивного стану індивіда, деформує його спонтанне вдоволення.

Подолання цього конфлікту, вивільнення від репресивного впливу цивілізації, примирення розуму з відчуттями Г. Маркузе вбачає в естетичному вихованні. Основною засадою цього вивільнення є категорія свободи: "Сам вільний індивід повинен створити гармонію між індивідуальним і універсальним вдоволенням". Деформована цивілізацією природа людини провокує її на неприродні, деструктивні вчинки.

________________________„____

" Екзогенний - зовнішнього походження. 16 Ендогенний - внутрішнього походження.

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище" 65

Щоб зменшити травматичний вплив соціалізації на індивіда, необхідно, щоб процес соціалізації починався з дитинства, коли на 70% відбувається формування особистості. У цьому випадку соціалізація слугує підготовкою до життя у соціальному середовищі, до виконання своєї ролі, місії у соціумі.

Соціалізація відбувається в діяльності, спілкуванні та самосвідомості. Відомі чотири механізми соціалізації дітей:

Імітація - усвідомлене прагнення копіювати поведінку батьків і вчителів, які є для дітей зразками.

Ідентифікація - засіб, яким діти сприймають і засвоюють цінності, в які вірять батьки та інші дорослі.

Сором - почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, негативні дії, вчинки.

Вина - усвідомлення причетності до чогось неприємного, що сталося, негативного вчинку.

Оскільки собистість є суб'єктом, що реалізує себе в комунікації і соціокультур-ній дії, то навчальна діяльність повинна сприяти формуванню світогляду, етичних норм, виробленню наполегливості, цілеспрямованості та інших якостей особистості. Працюючи в малих групах у процесі навчання, учні вчаться шукати правильну відповідь, прислухатися до думки товаришів, відстоювати свої погляди, знаходити спільне рішення, брати на себе відповідальність за мікроколектив, бути ініціативним. При цьому виконавці ролі лідера чергуються, що дає можливість виявити своє "Я" та перевірити свої можливості. У сфері самосвідомості формується особисте "Я", відбувається соціальна орієнтація, дитина усвідомлює свою соціальну належність та соціальну роль як особистість.

Соціалізація дає вихованцеві можливість визначити своє покликання й місце в суспільстві, знайти шляхи найефективнішого пристосування до нього.

Якщо особистість формується у емоційному середовищі, де ніхто не знає хто є хто і хто що відчуває, вона не знає, як себе в житті поводити. Дитина, а потім дорослий, не дотримується загальновизначеного кодексу в поведінці, не може віднайти гармонію у житті. Так, у сім'ях, де спостерігається інцест, панує повне змішання емоцій і почуттів, там немає визначеного поведінкового кодексу і чіткої межі між прив'язаністю і сексуальністю, тому навіть поцілунок у щоку може бути сприйнятий, як пропозиція до сексу. У таких сім'ях при формуванні взаємовідносин не були чітко визначені межі можливого: що можна, а що не можна, які жести дозволені, а які ні. У дитинстві, а потім у дорослому житті вихідці з таких сімей проявляють нездатність до співпереживання, не розуміють емоційний стан іншої людини. Б. Цирульник, Д. Вріньо визначили, що відсутність тендерної соціалізації особистості формує деструктивну, збочену поведінку людини, наприклад, дослідження французьких спеціалістів свідчать, що приблизно 50% проституток свій перший сексуальний досвід отримали з власним батьком. Практично всі діти з таких сімей отримали серйозні психічні травми, які спричинили психічні розлади різної складності.

Отже дитині на початку її становлення як особистості вкрай необхідне засвоєння соціальних і сімейних ролей, моделей тендерних відносин, оскільки вони привчають дотримуватися визначеного поведінкового кодексу і формують здатність відчувати, переживати почуття. Коли ці ролі не зафіксовані ні у словах, ні у

.;

66 2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище"

почуттях, ця розмитість не дає змоги нормально розвиватися інтимному духовному світу особистості.

Провідним чинником тендерної соціалізації особистості виступає передусім сім'я, а потім дошкільні заклади, школа та засоби масової інформації, які сповідують переважно гіпергендерну ідеологію, орієнтуючи підростаюче покоління на засвоєння статево-типізованих моделей поведінки, сімейних та соціальних ролей. Отже на перший план у проблемі виховання повноцінної особистості виступає місія кожного з батьків. Батько повинен виконувати свою місію - позначити і вселити, навіяти табу на інцест. Жінка повинна підтримати це табу. Батьки мають сприяти засвоєнню цього табу дитиною, бути стійкими та одностайними у вихованні дітей.

Психосексуальний розвиток особистості є одним визначальним аспектом формування особистості. Брак статевого виховання та примітивізація "основного інстинкту" не сприяють оволодінню дитиною сексуальністю як власною суб'єктивністю, самоцінністю, а навпаки - породжують та поглиблюють дихотомію тілесного і духовного. Порушення ідентифікації з образом батьків, помилки батьків у сфері соціально-статевого контролю за поведінкою дітей, формування емансипаційних настанов у представниць жіночої статі засобами масової інформації спричинюють стійку тенденцію переорієнтації зі стереотипно-традиційних маскуліно-феміністичних на андрологічні тендерні ролі. Діти, які виховувалися у структурно чи функціонально неповних сім'ях, стикаються з проблемами у спілкуванні з ровесниками, не здатні конструктивно захищати себе у моральному чи фізичному плані. Вони ховаються від дійсності у світі фантазій.

Соціальна ситуація в алкогольно узалежненій сім'ї також унеможливлює нормальний, психологічний, духовний розвиток дитини, утруднює соціалізацію. Нав'язана соціальна модель поведінки формує емоційно болючі афектогенні зони в психіці особистості. Не маючи досвіду отримання позитивних емоцій соціально прийнятим шляхом, вживання хімічних речовин, алкоголю здається дитині найвдалішим виходом з життєвої ситуації.

Аналізуючи життєві проблеми людини, А. Адлер довів, що в їхню основу покладено суперечності між індивідуальними психологічними особливостями індивіда та соціумом. Для того, щоб індивід зміг адаптуватися до суспільного життя, необхідне гуманістичне виховання. Виховання - це спроба виростити і спрямувати в житті особистість. І найбільш загальним принципом виховання є узгодження з життєдіяльністю людини, з реальністю, з якою їй доведеться зустрітися. Геніальний психолог у цьому процесі відводив провідну роль вчителеві: "В якомусь смислі школа - це продовження сім'ї, і саме там більшою мірою формується характер дитини, і вона вчиться мати справи з проблемами життя." Отже, педагог, школа повинні не тільки активно сприяти процесові соціалізації учнівської молоді, сприяти гармонійному розвитку особистості її індивідуальності, але й культивувати активну життєву позицію, прищеплювати високі морально-духовні цінності. Так, Е. Фромм у своїй праці "Втеча від свободи" зазначав, що розвиток дитини може бути гармонійним тільки в тому випадку, коли ріст індивідуалізації особистості та ріст особистості був однаковим. Наголошуючи на тому, що: "Процес індивідуалізації здійснюється автоматично, розвиток особистості стримується цілим рядом психологічних і соціальних причин".

Відсутність належного виховання спричинює схильність до неврастенії -нервового виснаження, перевтоми, ослаблення нервової системи і всього організму,

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище" 67

що розвивається внаслідок тривалого розумового чи емоційного перенапруження та фізіологічних перевантажень. Встановлено, що гіперневрастенік17 формується в умовах відсутності нагляду, гіпоневрастенік18 - в умовах пригнічення, істерик19 - в атмосфері надзвичайної уваги близьких.

Вияви неврастенії різноманітні, і передусім, це підвищена втомлюваність, почуття постійного фізичного і психологічного дискомфорту, часта і безпідставна зміна настрою, підвищена плаксивість, неможливість сконцентрувати увагу, знижена працездатність. Неврастенія проявляється погіршенням пам'яті, почуттям тривоги, при цьому спостерігаються невизначені страхи, схильність до перебільшення дрібних неприємностей і невдач. Хворих може дратувати все: яскраве світло, запахи, дотики, гучна розмова, увімкнене радіо. І все це часто є причиною для спалаху гніву, грубості. При загостренні відчуттів посилюється головний біль, з'являється пітливість, судинна реакція. Сон стає неспокійним, коротким.

Для належного формування особистості як суб'єкта культури, за І.В. Огієнко, потрібно переорієнтувати підвалини освітньої теорії з сцієнтистсько-позитивістсь-ких на гуманістично-екзистенційний. Тобто освітньо-виховна діяльність має орієнтуватися на перевагу цілісного культурного досвіду і формування особистості, прихильної до загальнолюдських цінностей, та спроможністю до соціокультурної духовно-практичної творчості в гармонії ї з навколишнім світом. Для забезпечення такої переорієнтації визначальну роль відіграє принцип гуманізації. Він повинен стати основоположним у досягненні стратегічної мети переходу до нової освітньої парадигми в Україні, коли світоглядним орієнтиром освіченості стане інтелігентність як комплекс особистісних рис індивіда. Вирішення цього питання неможливе без зміни взаємин у сім'ї. Дитина мусить розуміти, що її люблять і поважають незалежно від її успіхів у навчанні. Потрібно допомогти їй переорієнтуватися на інший рівень спілкування, разом пошукати альтернативні способи самоствердження. Але робити це треба тонко і делікатно. Дуже важливо, щоб у дитини було цікаве захоплення. Вже досліджено: якщо діти займаються спортом, музикою, технічною творчістю, причому роблять це із задоволенням, то вони значно менше схильні до шкідливих звичок. Але це не означає, що треба хапати дитину за руки і силоміць тягти в спортивну школу чи записувати в усі гуртки поспіль. Безглуздо перевантажувати її усілякими заняттями, сподіваючись, що це відверне від шкідливих звичок. Часто трапляється навпаки: діти, у котрих весь день розписаний по хвилинах, кидають усі свої набридливі заняття і "відтягуються" в ігрових залах. Необхідно керуватися не власними уподобаннями чи питаннями престижу, а інтересами дитини. Вона мусить сама вирішити, чим займатися. Нехай пише вірші, малює, плаває, збирає марки чи монети, конструює тощо. Головне, щоб це приносило їй задоволення і підвищувало самооцінку. Тоді у дитини з'явиться мотивація до навчання, вдосконалення в обраній сфері. Вона відчує, що значно цікавіше й престижніше бути інженером чи вченим або ж спортсменом і домагатися успіху власною працею, ніж стати злочинцем або невдахою.

~

Гіперневрастенік - людина з надмірно збудженою реактивністю.

Гіпоневрастенік - людина з ослабленою, уповільненою реактивністю. Істерик - людина з функціональними нервово-психічними відхиленнями, що характеризуються підвищеною емоційною збудженістю, яка виявляється риданням, сміхом, криком, корчами, а також розладом чутливості, рухомої сфери тощо.

68 2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище"

2.3.3.2. Натовп та індивід

Невідповідність рівня індивідуалізації особистості та особистості призводить до виникнення почуття безсилля, розгубленості перед світом, реальністю, до межових, кризових ситуацій, наслідком чого може бути в гіршому випадку суїцид, в кращому - втеча індивіду в натовп. У натовпі індивід розчиняється, вій підносить його морально, додає йому сили, впевненості у собі. Г. Лебон у праці "Психологія мас" зазначав, що незалежно від того, які індивіди складають натовп, який би не був їхній інтелектуальний рівень чи стиль життя, одного лише перетворення їх натовп достатньо для того, щоб у них утворився рід колективної душі, який примушує їх діяти, думати, відчувати зовсім інакше, ніж думав би та поводив себе окремий індивід. Натовп діє відповідно до простих і крайніх відчуттів та потреб. Гіперсо-ціальність, що поєднуючись з фанатичною тверезістю та трудоголізмом або невротизацією, формує суїцидальну поведінку.

В період соціальних потрясінь виникає депривація - брак економічних та емоційних опор, загальноприйнятих, як базисні, основ людського досвіду (забезпеченість житлом, батьківська опіка, комунікація тощо). Саме через депривацію, як наголошує ВО. Довгополюк, дитина, підліток, молода особа не може задовольнити свої людські, індивідуальні, егоїстичні потреби (комунікації, душевної теплоти з боку сторони близьких, матеріального достатку тощо) втікає у девіантні соціальні угруповання.

Фактом сучасності є поширення різного роду неформальних об'єднань, рухів, молодіжних тусовок, фан-клубів, сект тощо. Поведінка їхніх членів не може бути передбачена - то вони поводять себе досить пристойно, то вибухають бунтом проти будь-чого, проявляють агресивність, деструктивність у вчинках. Результатом приєднання індивіда до такого натовпу є провокування життєво небезпечних ситуацій. Розпивання спиртних напоїв, вживання наркотичних засобів, невпорядковані сексуальні відносини тощо, не тільки загрожує фізичному здоров'ю чи життю індивіда, але й руйнує його як особистість, відбувається знелюднення, відчуження людини самої від себе, позбавляє її сенсу життя.

Те, що відбувалося у 60-х роках в Америці, а згодом перекинулося на Європу, називають молодіжним рухом протесту. Спочатку він мав переважно культурницький характер, політична його частина зводилась до різнорідних виступів проти війни США з комуністичним В'єтнамом. У другій половині 60-х років з'явилися перші живописні групи неохайних, із довгим волоссям хлопців та дівчат, тоді в побут увійшло слово "хіпі". Американці до цього поставилися як до крику моди, що швидко пройде, проте цей протест мав під собою серйозний ґрунт. Ця молодь виступала носієм контркуль-тури - протилежної до панівної. Вона піддавала сумнівам будь-які утверджені авторитети, моральність, оголосила "війну" табу, що особливо позначилося на статевих стосунках (недаремно цю революцію називають сексуальною). Відбулися ще такі заміни: естетична бездіяльність потіснила працю, серйозності була протиставлена інфантильність, приймалася спонтанність, розкутість перед відвертими бажаннями. Сюди ще можна додати "кайфування" під рок-музику та наркотичний транс.

Кожне покоління, починаючи від вищезгаданих років, можна відокремити за приналежністю до різних стилів у музиці, яку воно слухає, та наркотикам, які вживає. Визначальним моментом виникнення специфічних молодіжних рухів є соціальне середовище, культура, якій вони протиставляють свою культуру.

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище" 69

У кінці 40-х - на початку 50-х років виникли рокери, які своє існування розуміють як відмову від обивательського середовища.

У 60-ті роки в Англії виникли скінхенди (бритоголові), або скіни. Бритоголові організовувалися у банди, передусім на окраїнах міст, які були охоплені безробіттям. Банди складали 14-18-літні, чиї батьки перебували на найнижчому щаблі соціальної драбини. У багатьох була низькооплачувана робота, інші її ніколи не мали, а деякі вже скотилися до повного люмпенства. В своїй політичній наївності вони вважають себе "єдиними борцями проти мерзоти світу і нічого іншого не бачать, як лише позбавити світ від мотлоху, взяти його під свою опіку". Скіни відомі численними побоїщами, погромами, злочинами проти представників некорінного населення, їхніми девізами є: "Німеччина для німців", "Росія для росіян", "Приїжджі емігранти забирають роботу у корінного населення країни", "Виженемо всіх приблуд".

Сучасниками бритоголових, хіпі стали попери - перше покоління яке протиставило культуру апатії, що протистояла "лівій" орієнтованості батьків, вчителів, їхнє гасло: "Ніяких проблем".

У 70-80-х роках виникло покоління панків - група підлітків, котрі в силу тих чи інших обставин опинилися на вулиці, діти брудних індустріальних кварталів. Пристойні міщани називали їх "простим соціальним лайном". Основне гасло панків - цей світ потрібно знищити. Вживали важкі наркотики (героїн).

Згодом панк-покоління замінила рейв-культура. До неї належали прихильники індонезійської музики, яка поширилася у Британії у 80-х роках (класичні британські мотиви поєднали з індонезійською "екзотикою"). Рейвери отримали назву хімічного покоління, вживали стимулятори - кокаїн, амфетаміни, екстезі.

Покоління "X" (іксери в Україні з'явилися в середині 90-х років) постСНІДівсь-ке покоління, яке пережило шок від усвідомлення, що ця хвороба невиліковна. Іксери відмовлялися від активної участі у суспільному житті. Популярними наркотиками 90-х років вважають амфетамін, екстезі та ЛСД. Розповсюдження цих препаратів зумовлено жадобою до нових відчуттів. До речі, і нині можна спостерігати, що певні рекламні кліпи, фільми, літературні та музичні твори апелюють до наркотичного досвіду споживача.

Теперішній світ відрізняється тим, що у "чистому" вигляді немає жодного попереднього покоління, кардинальні відмінності зникли. Можна сказати, що зараз серед української молоді побутує загальний поділ "розкутих" хлопців та дівчат на неформалів і гопів. У тюремному жаргоні є термін "гоп-стоп", що означає вуличне пограбування. Оскільки перші гопи саме цим і займалися, звідси й узято назву. Як їх упізнати? Передусім на голові у них обов'язково є їхня гордість - кашкет (часом із трьома смужками), важливим компонентом одягу є "олімпійка" (куртка від спортивного костюму), спортивні штани або ж чорні фарбовані джинси класичного покрою чи із брюками від "строгого" костюму. На ногах кросівки або ж (що трапляється частіше) мешти із довгим тупим або ж гострим (ще довшим) передом. До загального вигляду можна додати "барсетку", в котрій часто-густо немає грошей. Також у руках можуть бути вервечки, проте не для молитви, їх вони крутять пальцями. Майже завжди лузають велику кількість соняшникового насіння, розмовляють в основному про гроші (де взяти, хто має віддати), про зовнішній вигляд дівчат, які стоять (йдуть) поблизу, про вечірки (хто скільки випив і що після цього робив), дискотеки тощо. Слухають шансон, особливо популярний хіт Михайла Круга

70

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище"

"Владімірский централ". Ще називають себе "пацанами". Цікаво те, що класифікація серед дівчат на гопів не відбувається, щоправда, існує тип - "пацанки". Відрізняються тим, що ретельно стежать за модою у сучасному світі, не зважають, чи ли-чить їм той чи інший фасон, полюбляють читати (якщо читають) "Отдохні", "Лізу" та схожі журнали. Розмовляють про дискотеки, подарунки, одяг ("шмотки"), машини та водіїв, які їх підвозили.

Тінейджери (підлітки до 18 років), які виросли, проте не хочуть з цим миритися, одягаються як школярі американських фільмів.

Неформали, зазвичай, люди з оригінальним світоглядом, вони - певною мірою філософи. Руйнують будь-які стереотипи, також і про важку молодь. Неформалами стають ті молоді люди, яких не прийняли до загалу, бо в них є певні "дефекти". Наприклад, худорляві хлопці, стереотипи спрацьовують, що чоловік повинен бути сильним, м'язистим, аби міг захистити тих, хто біля нього та ін. Повні юнаки та юнки, ті, що носять окуляри - для них шкільні чи дитячі образи глибоко в'їлися. А серед людей собі подібних вони почуваються розкуто, серед своїх немає образ, більшість пережила те саме. Потім з'ясовується, що вони читають подібну літературу чи слухають ту саму музику - це ще більше їх гуртує. "Мирні" неформали люблять активний відпочинок, тому їх часто можна побачити у Карпатах, вони, як правило, подорожують автостопом. Узимку на голові у них кумедні шапочки із ріжками, всіх кольорів і всіляких конструкцій. Довжина волосся (як і дівчата, так і хлопці можуть його фарбувати) різна. Трапляються зачіски дреди (закручені пасма волосся), також нетипові стрижки з маленькими косичками. Більшість полюбляє одягати комбінезони, широкі штани з кишеньками, "нагромадження" футболок (наприклад, коротка футболка поверх довгої, а потім ще щось). Можуть носити власноручно рвані або вишиті джинси. На плечах або ж у руках сумки із довгою ручкою чи великий наплічник (де обов'язково є цікава книжка, журнал, носії музичної інформації) або ж декоративні (вишиті, в'язані, шиті) торбинки. Неформали воліють сидіти на газонах, бордюрах, часто із пляшкою пива. Полюбляють українське: музику, вишиті сорочки, літературу, пиво, мову (хоча трапляються винятки). Охоче мандрують, знайомляться. В одязі надають перевагу речам пошитим, в'язаним, а не купленим. Атрибутами неформалів можна назвати "фенічки" -браслети із бісеру або кольорових ниток чи шнурівок та "бєрци" ("гари", "шкари") -важкі високі черевики зі шнурівками. Поділ цей умовний. Адже не зовнішній аспект відіграє найважливішу роль, а внутрішній. Часом людина може бути у діловому костюмі (робота зобов'язує), а на словах - типовим неформалом. Через зовнішній вигляд створюється чимало хибних думок, що породжують стереотипи.

2.3.4. Виховання відповідальної поведінки

Аналіз статистичних даних травматизму, суїцидів тощо, свідчить про те, що в основному ушкодження людина отримала унаслідок низького рівня відповідальної поведінки. Безвідповідальність стосовно оточуючих а також неуважність до особистого психічного стану, нездатність до самоспостереження, саморегуляції, самокорекції, призводить до деструктивної поведінки (десоціалізації, суїцидальної поведінки, невиправданого ризику).

Основною причиною втрати мотивації до життя є криза духовної складової цінності життєдіяльності. Цю кризу розглядають як межовий стан особистості, кри-

2, Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище" 71

тичну ситуацію, яка спричинила до конфлікту між світовідчуттям, світоглядом, уявленнями та реаліями світу. Людина в цій критичній ситуації відчуває трагедію, розчарування собою, своїм способом існування. Подоланням, профілактикою цієї ситуації, як вважає М. Савчин, є розвинення здатності до розуміння - прилучення до мудрості, яка ґрунтується на адекватному сприйнятті, усвідомленні образів реальності: "Людині необхідне живе знання мудреця, духовного проводиря - синтетичне, комплексне і позбавлене суперечностей". Людині потрібно отримати несуперечливі відповіді на запитання типу: "Що таке добро, що зло?", "Для чого жити?", "Як діяти?" тощо. Сім'я, школа, церква, вулиця є тими основними джерелами, з якого дитина отримує знання про світ, мудрість життя. Тому основним в забезпеченні фізичної і духовної життєдіяльності підростаючого покоління є процес виховання відповідальної поведінки учнівської молоді. Таке виховання полягає у забезпеченні педагогом необхідних та достатніх внутрішніх і зовнішніх умов для морального самовираження, самореалізації, самоствердження вихованців. Знання проблем, що мають відношення до виникнення мотивів деструктивної поведінки, способів її усунення, передбачення та попередження їхнього виникнення має важливе профілактичне значення для забезпечення нормальної життєдіяльності учнівської молоді. Пропаганда здорового способу життя, роз'яснювання умов виникнення межових ситуацій сприяє виробленню навичок подолання життєвих проблем, збереженню і підтриманню душевної рівноваги об'єктів навчально-виховного процесу.

Отже, людина є сама джерелом підвищеної небезпеки не тільки для інших людей, але і для самої себе. Тому комплексне вивчення особистості як суб'єкта навчально-виховного процесу, середовища та умов її життя, соціального оточення створює передумови ефективного коригування її поведінки та культивування мотивів до конструктивних дій, вчинків, які сприяють забезпеченню здоров'я, збереження життя підростаючого покоління.

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.