Тема 7. Архіви литовсько-польської доби (XV ст. – перша половина XVII ст.)

1. Архіви центральних і місцевих установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська метрика.

2. Регістри (реєстри). Актові книги.

3. Коронна та Руська (Волинська) метрики.

4. Судово-адміністративні книги місцевих замків, гродів і земств. Магістратські архіви.

У ХIV-XVI ст. українські землі Волині, Поділля, Київщини, Чернігово-Сіверщини опинилися під владою Вели­кого князівства Литовського, особливістю державного устрою якого було зосередження центрального управління в руках великого князя. З великокнязівської канцеля­рії, яка мала загальнодержавний характер, виходили документи, що регламентували життя на території Великого князівства Литовського: господарство, фі­нанси, військову справу, суд, відносини з іншими державами.

Централізація влади у Вели­кому князівстві Литовському позначилася на архівах. Акти, видані від імені великого князя, зосереджувалися в архіві, відомому під назвою Литовська метрика (основну її частину становлять оригінальні книги та книги записів документів), склад якої зумовлений характером діловодства великокнязівської канцелярії. За усталеним порядком, виготовлену грамоту переписували і відпускання (“отпуск”) заносили до книги. Далі грамоту передавали писареві для її скріплення; за “скріпою” писаря грамота могла виходити від імені князя без його підпису. Канцлер чи підканцлер “скріплював” грамоту печаткою.

У певному розумінні Литовська метрика означає реєстри канцелярії Вели­кого князівства Литовського, куди заносили записи важливих, як правило, вихідних з канцелярії документів. Функціональне призначення Литовської метрики – відтворювати офіційні копії документів, що вий­шли з великокнязівської канцелярії про підтвердження прав успадкування, привілеїв, шляхетності походження тощо.

Для прискорення пошуку документів канцлери запровадили групування матеріалу під час записування до метрики. Наприкінці XV ст. книги Литовської метрики складалися за тематичним принципом, – канцелярія вела “книги данин і судових справ”, “книги аренд”, “книги відправ”, “книги посольств”.

З ініціативи канцлера Льва Сапєги 1594 року почали перепису­вати книги Литовської метрики. За кілька років усі книги було переписано, зроб­лено реєстри внесених до них документів. Старі книги мали збе­рігатися в казні, а переписані – в канцлера, вони призначалися для загального ко­ристування. Саме ці книги-копії XV – першої половини XVI ст. збереглися, а давні оригінальні книги втрачені.

За час свого існування Литовська метрика зазнала кілька географічних переміщень і, як наслідок, структурних змін. Головний архів Вели­кого князівства Литовського в давні часи зберігався в Троках (біля Вільни) у велико­князівській скарбниці. 1511 року Литовську метрику перевезли до Вільни, де її збері­гали в державній скарбниці (Вільнюський замок). Місцезнаходження архіву в замку, під наглядом скарбника, свідчить про ставлення уряду до державного архіву. Крім основної, була й “похідна” канцелярія при великому князі в його подо­рожах. Записи з книг похідної канцелярії заносили до основних книг Литовської метрики. 1765 року її було перевезено до Варшави, де під керів­ництвом польського історика Адама Нарушевича книги Литовської метрики бу­ло оправлено і укладено реєстри документів до кожної.

Після третього поділу Речі Посполитої Литовську метрику було передано до Петербурга, де спеціально створена комісія (експедиція 1803 року) уклала реєстр перших сорока її книг. 1799 року за умовами російсько-прусської угоди частину матеріалів Литовської метрики було передано Пруссії. Із книг переписів і справ публічних у сенатському архіві лишилося те, що стосувалося Литви і Галичини. З утворенням Варшавського генерал-губернаторства, в період наполеонівських війн, матеріали Литовської метрики Пруссія повернула до Варшави.

Метрику, що зберігалась у Сенаті, 1809 року було розділено, і ча­стина матеріалів (козацькі справи і частково польські) потра­пила до Депо манускриптів при імператорській Публічній біб­ліотеці. Литовську метрику використовували в довідковій діяльності Сенату (ви­давали копії грамот та інших актів для доведення прав власності).

Упорядкуванню Литовської метрики сприяла діяльність комісії, створеної 1835 року для перевірки архівів Міністерства юстиції. Крім заходів для охорони і збереження документів Литовської метрики, комісія систематизувала її, поділила всі книги на 12 відділів: книги записів, судові справи, публічні справи, переписи, виписи, справи за печаткою, книги Неодмінної Ради і справи новітнього діловод­ства XVIII ст., реєстри, книги копій, давні акти, родовідні справи, межові карти і плани. Згодом цю структуру було затверджено, укладено і видано опис книг Литовської метрики.

1887 року Литовську метрику передали до Московського архіву Міністерства юстиції. Наступного року 350 “давніх актів” надійшли до Московського архіву Міністерства закордонних справ. За умовами Ризької угоди 1921 року, ці документи було повернено до Варшави в Головний архів давніх актів. 1939 року Центральний державний архів давніх актів у Москві взяв на облік фонд Литовської метрики (фонд 389, 662 одиниць зберігання). Крім книг великокнязівської канцелярії, до складу фонду Литовської метрики в Російському державному архіві давніх актів входять архіви судових установ і документи приватних архівів. Таким чи­ном, фонд 389, в якому об'єднано документи різних фондоутворювачів, набув характеру архівної колекції.

Центральним архівом Речі Посполитої, куди після Люблінської унії (1569) увійшли українські землі, була Коронна метрика, назва якої закріпилася за урядово-адміністративними книгами, що велися в Коронній канцелярії. До книг вписували документи, що виходили з королівської канцелярії: королівські універсали та судові рішення короля, привілеї шляхетським родам і католицькій церкві, приватноправові акти, конституції, документи зовнішньополі­тичної діяльності. Особливості діловодства Коронної канцелярії та порядкуван­ня в державному архівосховищі Речі Посполитої були такими, як і у Вели­кому князівстві Литовському.

Для інкорпорованих до Корони Польської воєводств – Волинського, Брацлавського і Київського – у Ко­ронній канцелярії з серпня 1569 року започаткували окрему групу книг – Руську (Волинську) метрику, що стала структурною складовою Коронної метрики. Книги перебували у віданні коронного канцлера, а вели їх окремі “руські писарі” Коронної канцелярії.

Оскільки на українських землях у складі Речі Посполитої за Люблінською унією 1569 року діяло не коронне, а русько-литовське право, офіційною визнавалася українська (“руська”) мова, що й було підставою для виділення “руських” книг у діловодстві Ко­ронної канцелярії. Саме відмінність мови офіційного діловодства зумовила появу “руської” серії у складі Коронної метрики.

Литовську і Коронну метрики 1765 року об'єднали у Варшаві, 1796 року перевез­ли до Петербурга, а згодом – до Москви. 1923 року, за Ризькою угодою між Польщею та Росією, Коронну метрику було повернено Польщі. Волинська метрика 1569-1673 років лишилась у Москві.

Крім архівів центральних установ Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої, функціонували місцеві архіви, оскільки саме місцевій владі належала важлива роль в управлінні внутрішніми справами. У вигляді компактних архівних зібрань збереглися судово-адміністративні (актові) книги місцевих замків, гродів і земств. На зразок ведення книг у цен­тральних установах на місцях практикували й записування актів до книг. Перший Литовський статут 1529 року лише закріпив діючу в судах традицію ведення актових книг, що складалися відповідно до категорій судів – гродських, земських, підкоморських.

До місцевих архівів з великою кількістю актових книг висувалися вимоги належного їх зберігання: Литовськими ста­тутами 1566 та 1588 років їх передбачалося зберігати “в скринях моцних за трьома замками”.

Компетенція місцевих судів поширювалася не на всі соціальні верстви Польсько-литовської держави. Судові справи знатних шляхтичів не вирішувалися на місцях – їх розглядала центральна влада. В останній чверті XVII ст. було створено трибунали: Го­ловний Коронний (власне у Польщі), Луцький як вища судова інстанція для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств (який проіснував недовго, однак залишки його архіву у вигляді книг збереглись у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ) і Головний литовський трибунал, за результатами діяльності яких утворились їх архіви.

Акти, пов'язані з діяльністю міських урядів (магістратів, ра­туш), відкладалися в міських архівах, найціннішу частину яких становили грамоти на магдебурзьке право, королівські акти, привілеї та інші грамоти стосовно прав і меж міста. Вони зберігались у магістрат­ських архівах під замком у скрині або спеціальній шафі. На ко­лекції привілеїв та інших найважливіших документів складали описи, однак, як правило, більшість документів зберігалася у фасцикулах (зв'язках різних за змістом документів) і описів на них не було. Окремі вхідні документи переписували до міських актових книг. У деяких містах були спеціальні книги – копіарії, куди вписували привілеї міста. Наприклад, у Самборі така книга (“Привілеї міста Самбора”) відома з 1562 року. У магістратських архівах, крім збірки привілеїв, зберігалися адміністративно-судові книги та книги записів про ведення міського господарст­ва. Різні категорії книг XVI-XVII ст. з міст Кам'янця, Дубна, Кременця, Самбора і Дрогобича зберігаються в архівосховищах Києва та Львова.

Таким чином, зміцнення державного управління на україн­ських землях литовсько-польської доби та розвиток діловодства зумовили формування центральних і місцевих архівів, зростан­ня їх ролі в суспільному житті. Казна, державна скарбниця, як називали архіви, сховища важливих документів, були пов'язані із сферою діяльності державної влади, яка все більше опікувалась впорядкуванням та охороною архівних документів.