Тема 9. Регулювання розвитку соціальної інфраструктури в регіоні

1. Соціальна інфраструктура як чинник поліпшення умов життєдіяльності населення

2. Регулювання розвитку галузей соціально-побутової інфраструктури регіону

3. Регулювання розвитку галузей соціально-духовної інфраструктури регіону

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

1. СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ЧИННИК ПОЛІПШЕННЯ УМОВ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

У наукових дослідженнях як синоніми використовуються терміни «невиробнича сфера», «сфера обслуговування», «сфера послуг», «соціальна інфраструктура». Аналізуючи регіональний розвиток комплексу галузей, які надають послуги населенню, доцільно оперувати терміном «соці­альна інфраструктура».

Соціальна інфраструктура – це сукупність, або комплекс галузей, що виділяються в системі суспільного поділу праці за функціональним призначенням у процесі відтворення задово­лення потреб населення у послугах.

Поряд із соціальною виділяється виробнича та інституційна інфраструктура (див. рис. 9.1.). У соціальній розрізняють соціаль­но-побутову та соціально-духовну інфраструктуру. Соціальна інфраструктура має чітко виражений територіальний характер, оскільки пов'язана з обслуговуванням людей, які проживають у поселеннях міського та сільського типу і мають бути забезпе­чені сприятливими умовами життєдіяльності. Вплив її на відтворення робочої сили виявляється у зниженні втрат сукупного робочого часу, підвищенні продуктивності праці, подовженні періоду працездат­ності, формуванні висококваліфікованих кадрів. З регіональ­них позицій розвиток галузей соціальної інфраструктури створює передумови для запобігання необґрунтованої міжрегіональній міграції населення, розширення сфери праці, особливо жіночої.

При розробці питань перспективного розвитку об'єктів соціаль­ної інфраструктури важливими є дані регіональних дослід­жень про доходи населення та ступінь задоволення його потреб у товарах і послугах. Ці дані враховують для обґрунтування розміщення об'єктів соціальної інфраструктури.

Життєвий рівень населення області, району, міста характери­зується як синтетичними (номінальні і реальні доходи, суми виплат і пільг із суспільних доходів споживання, споживання матеріальних благ і послуг тощо), так і конкретними показни­ками (забезпеченість житлом, школами, лікарнями, дитячими дошкільними закладами, підприємствами побутового обслуго­вування, харчування, роздрібної торгівлі та ін.).

Показники рівня життя населення формуються під впливом багатьох регіональних чинників. Міжрайонні відмінності в рівні життя людей зумовлюються насамперед економічним розвитком: галузевою структурою і виробничою спеціалізацією, співвідно­шенням між виробничою і невиробничою сферами тощо. Ці чинники впливають і на відмінності в структурі населення (співвідношення між робітниками, службовцями, колгоспниками, відмінності у кваліфікації, рівнях зайнятості працездатного населення тощо). Звідси відмінності в доходах населення окре­мих регіонів і соціальних груп, а також у структурі платоспро­можного попиту населення.

Відношення прогнозного рівня реальних доходів на душу населення до звітного становить індекс реальних доходів, який показує зміну доходів населення в прогнозному році порівняно із звітним.

Громадські фонди споживання складаються з вартості наданих населенню безплатно або на пільгових умовах матеріальних благ і послуг, додаткових до доходів за працею грошових виплат. Кошти цих фондів спрямовуються безпосередньо на задоволення потреб населення (поточні витрати соціально-культурних закладів, у тому числі заробітна плата їх працівників та амортизація основних фондів).

Нормативний споживчий бюджети має задовольняти раціо­нальні потреби населення у продовольчих і непродовольчих товарах, житлі, комунально-побутових і соціально-культурних послугах. Розрахунок його ґрунтується на наукових нормах споживання, що диференційовані за великими регіонами з приб­лизно однаковими природними та економічними умовами (оп­тимальні розміри доходів, громадських фондів споживання, об­сягів капітальних вкладень в соціальну інфраструктуру та ін.). Порівнянням нормативних і фактичних даних визначають рівень задоволення потреб населення регіону.