Модуль 5

Тема 5.1. Покарання та його види

Питання до семінару:

1. Поняття покарання за кримінальним правом України, його ознаки.

2. Значення покарання у системі державних заходів впливу на злочинність.

3. Питання про мету покарання в науці кримінального права. Мета покарання згідно з ч. 2 ст. 50 КК.

4. Поняття, ознаки та значення системи покарань.

5. Класифікація покарань за порядком призначення покарань.

6. Характеристика окремих видів покарань:

6.1. Покарання, пов’язані з позбавленням або обмеженням волі.

6.2. Покарання, не пов’язані з позбавленням або обмеженням волі.

Література:

1. Багрий-Шахматов Л.В., Гуськов В.И. Теоретические проблемы классификации уголовных наказаний. – Воронеж, 1971.

2. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М., 1995.

3. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М., 1983.

4. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М., 1983.

5. Ломако В.А. О Понятии и признаках наказания // Проблемы законности. – 1996. – Вып. 31.

6. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3.

7. Мицкевич А.Ф. Уголовное наказание: понятие, цели и механизмы действия. – СПб., 2005.

8. Трубников В.М. Понятие наказания // Право і безпека. – 2002. – №2.

9. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів). – К., 1997.

10. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л., 1973.

Тема 5.2. Призначення покарання

Питання до семінару:

1. Поняття призначення покарання та його загальні засади.

2. Загальна характеристика та значення для призначення покарання обставин, що пом’якшують (ст. 66 КК) і обтяжують (ст. 67 КК) покарання, їх види та характеристика.

3. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

4. Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК).

5. Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

6. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.

Завдання до практичних занять:

1. Мешканка Харкова М.Н. на території Туреччини вступила в змову з громадянином цієї країни А.С. за ініціативою останнього. Згідно з домовленістю вона на території Харківської обл. підшукувала дівчат для виїзду до Туреччини для заняття проституцією, позичала їм гроші на проїзд, а А.С. зустрічав їх, розміщав та організовував надання ними сексуальних послуг. Половину сум, зароблених від заняття проституцією, привласнювали А.С. та М.Н. Таким чином до Туреччини за туристичними візами було вивезено шістьох громадянок України.

А.С. і М.Н. були затримані в аеропорту на території Харкова під час спроби вивезення кількох дівчат. Щодо них була порушена кримінальна справа за ст. 149 КК. Під час досудового слідства А.С. визнав свою вину повністю, давав повні свідчення, правдивість яких була підтверджена іншими матеріалами справи. М.Н. вину свою визнала частково.

Призначаючи покарання М.Н., суд визнав обставинами, що пом’якшують покарання, відсутність у неї судимостей, її щире розкаяння, наявність на утриманні малолітньої дитини, а також поведінку та спосіб життя потерпілих, які усвідомлювали, що за кордон їх вивозять саме для заняття проституцією, і погоджувалися з цим. Зважаючи на це, він призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК: за ч. 2 ст. 149 КК 2 роки 6 міс. позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 15 та ч. 2 ст. 149 КК 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання було визначене у 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Визначте, наскільки обґрунтованим є прийняте рішення. Чи правильно враховано обставини справи як пом’якшуючі покарання? Назвіть підстави призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом.

2. Ось початок резолютивної частини обвинувального вироку суду: «…Іванова Івана Івановича визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 315 КК України. Призначити Іванову І.І. покарання: за ч. 1 ст. 309 КК України – 2 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 307 КК України – 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що йому належить; за ч. 1 ст. 315 КК України – 3 роки позбавлення волі…».

Закінчіть резолютивну частину вироку суду, вирішивши при цьому питання, яке остаточне покарання може бути призначене підсудному (виходячи з того, що у справі не встановлено ані обтяжуючих, ані пом’якшуючих покарання обставин, характеристика особи винного посередня), беручи до уваги, що він під час досудового слідства перебував під вартою 3 місяці? Які принципи призначення покарання використовує суд у цьому випадку?

3. 16 січня місцевим судом К.В. було засуджено до 2 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 185 КК України, а за ст. 75 його було звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком у 2 роки. 5 червня цього ж року він учинив крадіжку приватного майна з квартири. Під час учинення цієї крадіжки, він спалив знайдені ним у квартирі потерпілого технічний паспорт на автомобіль, посвідчення водія та інші важливі особисті документи. Судом його було визнано винним у вчиненні цих злочинів і призначено покарання: за ч. 3 ст. 185 КК – 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК – 3 місяці арешту.

Яке остаточне покарання може бути призначене в цьому випадку? Чим відрізняється призначення покарання за сукупністю злочинів від його призначення за сукупністю вироків?

4. Т., діючи у співучасті з Р., учинив шахрайство, за яке згідно із ч. 2 ст. 190 був засуджений до одного року обмеження волі. Після відбуття трьох місяців і шести днів призначеного судом покарання, на території виправного центру він з особистих неприязних мотивів умисно заподіяв засудженому Л. тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Після затримання, під час особистого обшуку, у взутті Т. було виявлено наркотичний засіб, який він незаконно зберігав для власного споживання (ч. 1 ст. 309). За ч. 2 ст. 121 КК Т. було засуджено до дев’яти років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 309 – до двох років обмеження волі.

Визначте, на підставі яких принципів, у яких межах і яке остаточне покаран­ня може призначити у даному випадку суд? Сукупність вироків чи сукупність злочинів мала місце в даному випадку? Яким чином складаються покарання різних видів?

5. Місцевим судом М. було засуджено за ч. 4 ст. 187 до дванадцяти років позбавлення волі. Відбувши десять років, шість місяців і три дні призначеного покарання він скоїв втечу з колонії, заволодівши при цьому зброєю.

Яке остаточне покарання може бути призначене М.? Чим відрізняється призначення покарання за сукупністю злочинів від призначення його за сукупністю вироків?

6. Д. визнано винним і засуджено за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що потягло смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), до п’яти років позбавлення волі. При цьому суд зазначив такі обставини: Д. учинив злочин уперше, намагався надати медичну допомогу потерпілому, має на утриманні хвору матір.

Прокурор оскаржив призначене покарання як таке, що не відповідає тяжкості злочину й особі винного. Він зазначив, що злочин учинено винним у стані алкогольного сп’яніння, злочин є тяжким, а Д. дев’ять років тому вже притягався до кримінальної відповідальності за хуліганство, але був звільнений від покарання за амністією.

Визначте, наскільки обґрунтовані рішення суду та апеляція прокурора.

7. Н. було засуджено за хуліганство за ч. 1 ст. 296 КК до 3 років обмеження волі. Через сім місяців з’ясувалося, що раніше Н. брав участь у банді та вчинив в її складі напад на пункт обміну валюти. Розглянувши справу про цей злочин, суд засудив Н. за ст. 257 КК до дев’яти років позбавлення волі з конфіскацією всього його майна.

Яке остаточне покарання може бути призначене Н.?

8. Майора збройних сил Л. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на два роки. Складаючи вирок, голова суду також поставив питання про позбавлення Л. військового звання «майор».

Чи правильним є його рішення щодо призначення Л. покарання?

9. Перебуваючи у стані наркотичного сп’яніння, Р., що мав судимість за грабіж, у тролейбусі намагався таємно витягти із сумки пасажирки Д-ї гаманець, але був помічений і затриманий громадянами. Суд призначив йому покарання у два роки обмеження волі. При цьому він врахував позитивну характеристику, надану Р. з місця роботи, його щире розкаяння. Прокурор подав апеляцію на вирок щодо Р., зазначивши, що призначене покарання не відповідає тяжкості злочину й особі засудженого, а тому є занадто м’яким.

Чи порушено судом загальні засади призначення покарання? Які обставини слід врахувати в цьому випадку? Чи підлягає задоволенню апеляція?

Література:

1. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К., 1980.

2. Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлений и приговоров. − Красноярск, 1991.

3. Камынин М., Колесников А. Особенности назначения наказания за неоконченные преступления и преступления, составляющие множественность // Законность. – 1999. – №4. – С. 32-35.

4. Практика призначення судами кримінального покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 5.

5. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие ответствен­ность обстоятельства в советском уголовном праве: Вопросы те­ории. – Воронеж, 1985. – 164с.

6. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. − М., 1961.

7. Мясников О.А. Смягчающие и отягчающие наказание обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике. – М., 2002.

8. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України. – Луганськ, 2005.

9. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7.