2.2. Власність учасників підприємницької діяльності

Ведення підприємницької діяльності є реалізацією найважливішого права її учасників - фізичних і юридичних осіб - права власності.

Право власності — це право володіння майном, що дає можливість власникові визначати зміст і напрямки використання приналежного йому майна, у тому числі й права на його продаж.

Право власності припускає володіння, користування й розпорядження власником своїм майном.

Під володінням розуміється можливість мати в себе дане майно, фактично володіти ним (наприклад, числити на своєму балансі).

Користування — це можливість експлуатації, господарського використання майна, його споживання (для продуктів харчування).

Розпорядження означає можливість зміни приналежності майна, його стану або призначення (наприклад,передача за договором, знищення й т.д.).

Права власності можуть належати й не власникові, а іншому законному володарю майна, наприклад орендареві. Реалізація права власності базується на ряді найважливіших юридичних положень - так званих «основних начал»:

- визнання рівності учасників відносин (перед законом усі рівні: і приватні, і державні, і муніципальні організації);

- недоторканність власності (ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду);

- свобода договору (всі фізичні і юридичні особи самостійно ухвалюють рішення щодо укладанні договору);

- неприпустимість довільного втручання кого-небудь у приватні справи (недоторканність приватного життя, право на захист своєї честі й доброго імені);

- необхідність безперешкодного здійснення своїх справ (кожний має право на вільне використання своїх здатностей і майна для підприємницької й іншої незабороненої законом економічної діяльності);

- забезпечення відновлення порушених прав (наприклад, повернення безпідставно отриманого майна, відшкодування збитків);

- судовий захист порушеного права (кожному гарантується захист його прав і свобод).

При здійсненні майнових угод і укладанні договорів фізичні і юридичні особи мають повну свободу вибору їхніх умов. Якщо воля цих осіб під впливом насильства, погрози, обману, зловмисної змови, тиску (у тому числі й з боку державних органів) виявляється невільної, угода може бути визнана недійсної.

Права власності на Україні регулюються Цивільним кодексом України (кн. 3 Право власності й інші речові права) а також законами України.

Традиційно поділ права власності на види проводиться за формами власності або за суб'єктами права власності.

Відповідно до такого підходу Конституція передбачає три економічні форми власності: приватну, державну, комунальну. Ці економічні відносини опосередковуються правом приватної власності, правом державної власності, правом комунальної власності. Проте різновидів права власності у Конституції згадується більше: передбачені право власності українського народу (ст.13), право державної власності (ст.14), право приватної власності (ст.41), право власності Автономної Республіки Крим (ст.138), право комунальної власності як власності територіальних громад (ст.142).

У ст.ст.324-327 ЦК не міститься спеціального правила про поділ права власності на види, але як і в Конституції, у них ідеться про право власності українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності.

Стаття 324. Право власності Українського народу

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Стаття 325. Право приватної власності

1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Стаття 326. Право державної власності

1. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Стаття 327. Право комунальної власності

1. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.