Закономірності зовнішньої форми кристалів

Наслідком закономірного розміщення часток у кристалах є їх правильна зовнішня форма.

Суттєвими особливостями зовнішньої форми кристала є:

1. Наявність плоских граней

2. Прямолінійність ребер

3. Постійність кутів між відповідними гранями

4. Постійність кутів між відповідними ребрами

Закон постійності кутів кристала (закон Стено (XVI cт.)

У різних кристалів однієї і тієї речовини величина і форма граней, їх взаємні відстані та кількість можуть змінюватись, але кути між відповідними гранями при цьому лишаються постійними.

Через 100 років у 1763 році М. В. Ломоносов незалежно від Стено встановив закон постійності кутів кристала („Ттрактат о слоях земных”).

Незалежно від Стено і Ломоносова цей закон відкрив також Роме де Ліль. Крім того, він підтвердив закон точними кристалографічними вимірюваннями.

Якщо Стено дослідив тільки кристали двох мінералів – кварцю (SiO₂) і гематита (Fe₂O₃), то Роме де Ліль описав біля 500 кристалів.

До М. В. Ломоносова ніхто не запропонував ніяких узагальнень чи гіпотез, що могли б пояснити результати спостережень.

Пояснення досліджених закономірностей сформулював М. В. Ломоносов:

Правильна зовнішня форма кристалів пов’язана із закономірним розміщенням часток, що утворюють кристал.

Вчення Ломоносова про наявність зв’язку між зовнішньою формою кристала та їх внутрішньою будовою було лише гіпотезою.

Цю гіпотезу обгрунтував Є. С. Федоров, основоположник кристалохімічного аналізу, що дозволяє визначити за допомогою зовнішньої форми кристала його хімічний склад. Ідеї Федорова розвив А. В. Шубніков. Він вперше сформулював існування тісного зв’язку між хімічним складом кристала та його симетрією.

Симетрія – пропорційність у розміщенні часток чого-небудь по обидва боки від середини або центру.

Вчення про зовнішню форму кристалів отримало назву морфологія.

Слід зауважити, що кристали набувають правильну форму тільки при умові вільного росту, тому що зовнішній вплив може її перекручувати.

Зовнішніми впливами, що заважають кристалам приймати правильну форму в процесі росту є нерівномірність розподілу температури, неоднаковість концентрації речовини у різних місцях розчину, домішки сторонніх речовин, механічні перешкоди.

В результаті одні грані можуть розвиватись більше, інші – менше, ніж потрібно для того, щоб кристал прийняв правильну форму.

Основні поняття і висновки, які слід запам’ятати:

1. Кристали входять до групи речовин, що знаходяться у твердому агрегатному стані (конденсовані системи).

2. Більшість твердих тіл у природі має кристалічну будову.

3. Кристали складаються з часток (атомів, іонів, молекул), але вони мають властивості, які відсутні у окремих часток.

4. Кристал не можна розглядати просто як суму часток (атомів, іонів, молекул). Він поводить себе як організований колектив цих часток.

5. Суттєвою особливістю розміщення часток у кристалах є періодичне повторювання однакових часток, з яких побудований кристал.

6. Внаслідок впорядкованого розміщення часток кристали набувають такі властивості, яких немає у некристалічних тіл.

Ці властивості:

• правильна форма (наявність плоских граней і прямолінійність ребер);

• постійність кутів між відповідними гранями та ребрами;

• впорядкованість розміщення часток (основна властивість кристала).

7. Закон постійності кутів кристала.

У різних кристалів однієї і тієї речовини величина і форма граней, їх взаємні відстані та кількість можуть змінюватись, але кути між відповідними гранями при цьому лишаються постійними.

Цей закон незалежно один від одного відкрили Стено, Ломоносов, Роме де Ліль.

У подальшому це вчення було розвинуто Федоровим і Шубніковим.

Останнє визначення кристала належить Г. В. Вульфу (1863 – 1925 рр.):

Кристалом зветься тверде тіло, обмежене в силу своїх внуирішніх властивостей плоскими поверхнями – гранями.

Кристалографія – це наука про закони кристалічної будови твердого тіла.