3. Розвиток футболу в Україні та на Харківщині
До Східної Європи футбол почав проникати в другій половині XIX століття. Він приходив або через колоністів-іноземців, або завдяки тому, що місцева молодь, познайомившись з цією грою в інших країнах, упроваджувала її у себе.
Територія сучасної України в той період була розбита між двома державами - Російською імперією і Австро-Угорщиною. Це і зумовило відособлений розвиток футболу в цих частинах.
В східну (що знаходилася у складі Росії) частину футбол принесли в основному іноземні робітники - англійці (Одеса, Миколаїв), валлійці (Донбас) і чехи (Київ). В Буковину футбол принесли австрійці, в Галичині (або Східну Галіцію) британці, а в Закарпатті грою захопилася місцева молодь, що вчилася в Будапешті і там познайомилася з цією грою.
Спорт, і зокрема футбол, в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи. Причиною відставання було те, що територія України розподілялася між двома імперіями. Більша частина до 1917 р входила до складу Російської імперії,а західні землі Буковина та Закарпаття — до Австро-Угорської. З 1918 р. Галичина відійшла до Польщі, а Закарпаття — до складу створеної після Першої світової війни Чехословацької республіки, Буковина до королівської Румунії.
У книжці М. Балакіна та М. Михайлова "Футбол України" (1968 р.) можна прочитати: "Щодо часу і місця зародження футболу на Україні досі немає одностайної думки. Але впевнено можна сказати, що ця спортивна гра розвивалась одночасно у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Юзівці". Автори пишуть, що основоположниками одеського футболу були англійські службовці іноземних підприємств, які у 1878 р. й організували "Одеський британський атлетичний клуб", який є першим футбольним гуртком в Україні, створеним іноземцями. Однак, справжнє визнання ця гра здобула в Одесі, починаючи з 1907 р.
Футбол, вважають М. Балакін та М. Михайлов, прийшов у Миколаїв і Київ одночасно, у 1901 р. Трохи пізніше в Харків, а на початку 1910 р. і в Донбас. Доречно відзначити, що в футбол тоді грали тільки іноземні службовці (у Києві — чехи, в Одесі, Миколаєві — англійці) та іноземні моряки з кораблів, які перебували у портах України. Вони, маючи вільний час, організовували і проводили між собою футбольні матчі. Серед місцевого населення зацікавленості у грі в той час не було, Згадані автори, з відомих причин, не відносять до складу України Галичину та Закарпаття, оскільки вважають ці території такими, що приєднані до України у 1939 та 1946 роках, хоча підкреслюють, що вона є споконвічним українським краєм. А якщо це так, то слід відзначити, що тут футбол почав розвиватися трохи раніше, ніж на східній частині України.
Документи свідчать, що перші тренування футболістів у Львові відбулися ще у 1894 р. Наприкінці XIX ст. львівське "Товариство рухових ігор" почало створювати групи молоді, серед яких особливу зацікавленість викликав футбол. Так, у "Спортивній газеті" (№ 15 від 15 жовтня 1900 р.) читаємо, що львів'яни тоді вперше побачили гру м'ячем ногами. Це була зустріч двох учнівських команд четвертої гімназії. Вона тривала два тайми по 20 хвилин і закінчилась з рахунком 1:1. Відомо, що у Києві в 1901 р. розпочалися перші тренування футболістів. А 11 серпня 1901 р. газета "Унт" повідомила читачів, що через чотири дні, 15 серпня, відбудеться матч між командами Ужгорода та "Атлетичного клубу" Будапешта. Місцевих футболістів представляли учні шкіл та гімназій. Зустріч закінчилася з рахунком 3:0 на користь команди Будапешта. Отже можна стверджувати, що джерела українського футболу беруть початок у Львові та Ужгороді.
Важливо, що у Львові 1906 р. видавництво "Сокіл" українською мовою випустило книжку І. Боберського "Копаний м'яч" (тираж 3 тис. примірників). Вона містила поради щодо техніки, тактики, методики тренування, правил гри. А на сході країни тільки у 1909 р. з'явився "Футбол" Л. Можарського. У 1908 р. в Україні вперше було видано правила гри з футболу.
Чемпіонат з футболу у Львові офіційно проводився з 1906 р. На заході України за короткий час було створено команди "Чарні" (1904), "Легія" (1905), "Погонь" (1907), "Гасмонея" (1908), "Україна" (1911). Всі вони, крім "України", після Першої світової війни брали участь у чемпіонаті Польщі серед команд Вищої ліги. У цей період футбол бурхливо розвивається на Закарпатті. Тут команди різних міст активно проводять товариські зустрічі з футболістами Ніредьгази, Кошиць, Дебрецена, Шаторольоуйгеля тощо. Досить згадати, що команда "літаючих вчителів", так називали гравців "Русі" (Ужгород), оскільки вони вилітали на свої матчі літаком, а згодом команда "УАЦ" (Ужгород), брали участь в чемпіонатах Чехословаччини та Угорщини серед команд Вищої ліги, "МШЄ" (Мукачево) грала в першій лізі. Закарпатський футбол взагалі дав багато всесвітньо відомих гравців, серед них: Д. Товт, М. Михаліна, Ю. Лавер, М. Коман, І. Мозер, В. Турянчик, Й. Сабо, Ф. Медвідь, С. Решко, Й. Беца, І. Яремчук, В. Рац та інші. В різних збірних командах колишнього Радянського Союзу вони брали участь у чемпіонатах світу, Олімпійських іграх. Кубкових турнірах країн Європи тощо.
З 1936 р. у вищій лізі чемпіонатів Радянського Союзу брала участь команда "Динамо" (Київ) і за всю історію ніколи не покидала її, а в повоєнні роки вона стала тринадцяти кратним чемпіоном і дев'ятиразовим володарем Кубку Радянського Союзу, Суперкубку Європи (1975), дворазовим — Кубку володарів Кубків країн Європи (1975, 1986).
Про високий рівень українського футболу свідчить і те, що у вищій лізі Радянського Союзу в різний час виступали команди: "Динамо" (Київ), "Шахтар" (Донецьк), "Карпати" (Львів), "Зоря" (Луганськ), "Дніпро" (Дніпропетровськ), "Металіст" (Харків), "Таврія" (Сімферополь), СКА (Одеса), "Чорноморець" (Одеса), "Металург" (Запоріжжя), а в першій лізі — команди Ужгорода, Івано-Франківська, Львова, Чернівців та ін. Більшість із них досягли високих спортивних успіхів. Зокрема чемпіонами і призерами Радянського Союзу були футболісти "Динамо" (Київ), "Зорі" (Луганськ), "Дніпра" (Дніпропетровськ), "Чорноморця" (Одеси). Володарями Кубка — динамівці Києва, футболісти "Шахтаря" (Донецьк), "Карпат" (Львів), "Металіст" (Харків). Усі вони успішно виступали в Європейських кубкових турнірах.
Протягом багатьох років у міжнародних змаганнях (чемпіонатах Європи, світу, Олімпійських іграх) основу національних збірних команд складали футболісти українських клубів. Досить згадати всесвітньо відомі прізвища таких гравців як Ю. Войнов, В. Мунтян, В. Пузач, В. Веремєєв, І. Біланов, В. Серебряников, В. Банников, В. Колотов, О. Блохін, Л. Буряк, А. Коньков та інші. Сьогодні ними пишається український футбол. Згадаймо, О. Блохін (1975) та І. Біланов (1986) були визнані кращими футболістами Європи і нагороджені золотими м'ячами, а О. Протасов у 1984 р. став володарем срібної бутси Європи (1984), яку вручали кращим бомбардирам.
Після проголошення Верховною Радою незалежності України (1991), Федерація футболу України як повноправний член увійшла до УЕФА і ФІФА, що дало змогу національним збірним командам брати участь у чемпіонатах світу, Європи, Олімпійських іграх і Європейських кубкових турнірах.
Історія харківського футболу
В Харкові перша команда утворилася восени 1908 року, хоча ще до того декілька іноземців намагалися безуспішно прищепити футбол в місті. Вона так і називалася - "Перша харківська футбольна команда" (в 1911 на її базі був створений клуб Фенікс) - і була заснована групою учнів середніх учбових закладів. Незабаром утворилася "Друга харківська команда", також з гімназистів. Матчі між ними, або зустрічі "червоних" і "зелених", як їх часто називали за кольором футболок, і були першими футбольними змаганнями в Харкові. А влітку 1910 бельгійці і німці заснували "Харківський Спортинг-клуб" - власне першу офіційну команду в місті. Окрім них в Харкові існувало декілька "диких команд" з дійсно дивовижними назвами типу "Єрмак" і "Цап-Царап", яка згодом була зареєстрована як футбольний клуб "Штурм".
Восени 1910 р. виник другий після "Спортінга" офіційний кружок при заводі "Гельферих-саде".
14 травня 1911 року відбувся перший в Харкові офіційний матч. "Фенікс" виграв у "Гельферих-саде" з рахунком 3:1. Матч продовжувався 70 хвилин.
19 березня 1912 року утворилася харківська Ліга, до якої увійшли шість команд - "Спортинг-клуб", "Фенікс", "Спортивний кружок М.Гельферих-Саде", "Маяк", "Велосипедно-спортивний Кружок", "Штандарт", "Женесс", "Модерн", "Орел". А головою став Н.А.Арефьев. Першим же чемпіоном міста ще в 1911 році став "Фенікс".
1912. Утворився Всеросійський футбольний союз. З нині українських міст до нього увійшли: Київ, Одеса, Миколаїв, Севастополь, Харків і Юзовка (нині Донецьк). Перший чемпіонат Росії для команд міст. З українських міст брав участь тільки Харків.
В 1914 році харківська команда "Сокіл" взяла участь у всеслов'янських іграх в Празі.
1921. Перший чемпіонат УРСР. Чемпіон - Харків.
1922. Харків під прапором УРСР зайняв друге місце у відкритому чемпіонаті РРФСР.
1923. Харків повторно став чемпіоном УРСР.
1924. Перший чемпіонат СРСР закінчився перемогою української команди - Харкова, що обіграла у фіналі Петербург - 2:1. Харків знов виграв чемпіонат УРСР.
1927. Четверта перемога Харкова в чемпіонатах УРСР.
1928. 2-й чемпіонат СРСР. Команда України (Харків) зайняла друге місце. 5-й чемпіонат УРСР знов виграв Харків.
1929. В 6-й раз чемпіонат України виграв Харків.
1932. В 4-у чемпіонаті СРСР Донбас і Харків дійшли до півфіналу.
1933. 5-й чемпіонат СРСР. Харків - 3-е місце, Київ - 4-е. Перша міжнародна гра збірної України на рівні збірних - проти Туреччини в Харкові - 3:2 на користь українців. Харків повернув собі звання чемпіона УРСР.
1934. 8-й раз Харків виграв чемпіонат УРСР.
1949. До учасників вищої ліги приєдналися "Локомотив" (Харків) і "Шахтар" (Сталіно, нині Донецьк). З цих пір ніколи менше двох українських команд у вищій союзній лізі не було.
1983. "Дніпро" (Дніпропетровськ) вперше стало чемпіоном СРСР. "Шахтар" (Донецьк) - володар, а "Металіст" (Харків) - фіналіст Кубка СРСР.
1988. "Дніпро" (Дніпропетровськ) - другий раз чемпіон СРСР. "Динамо" (Київ) - срібний призер. "Металіст" (Харків) - володар Кубка СРСР.
Вперше українські команди одночасно зайняли дві вищі сходинки чемпіонату і виграли Кубок СРСР.
На даний момент головою Харківської обласної федерації футболу (ХОФФ), членом Виконкому ФФУ обрано Володимира Бабаєва.
Лише у Харкові футболом організовано займається більш ніж 17 тисяч осіб. Мова в цьому випадку йде про тих, хто тренуються й виступають в офіційних змаганнях під егідою обласної федерації.
358 аматорських команд регулярно беруть участь у районних і міських змаганнях з футболу серед дорослих. 254 команди різних вікових груп − в офіційних змаганнях Дитячо-юнацької ліги Харківщини. В області зареєстровано 33 аматорські, 14 ветеранських і два жіночі футбольні клуби. Ще 134 аматорські клуби займаються міні-футболом, 12 команд з пляжного футболу. Вдалося організувати і легалізувати в 26 районах області і 4 містах обласного підпорядкування районні і міські федерації футболу, тим самим збільшити кількісний склад колективних членів в порівнянні з 2000 роком на 12 федерацій.
Тренування і змагання на аматорському рівні проходять на 60 стадіонах. 34 з них відповідають вимогам проведення всеукраїнських змагань, 5 здатні приймати матчі професіональних клубів. Насамперед, це «Металіст», якій після повної реконструкції буде здатний прийняти 42 000 уболівальників, «Арсенал-Баварія» (2 000), «Динамо» (близько 10 000). До речі, стадіон «Динамо» взяв в оренду ФК «Харків», плануючи встановити тут сучасне електронне табло, підігрів футбольного поля, штучне освітлення, капітальний ремонт роздягалень і трибун (де будуть установлені додатково 5 000 пластикових крісел із реконструйованого НСК «Олімпійський»).
Загалом, інфраструктура футбольного господарства області та її столиці дозволяє підготувати висококласних футболістів. Як приклад − клуби «Металіст» і «Харків» виступають у Прем'єр-лізі, в першій змагається «Геліос», у другій − «Арсенал».
Спільно з «Міжнародним благодійним фондом Олександра Фельдмана» ХОФФ стала ініціатором одного з наймасовіших у Європі обласного дитячого турніру «Турнір 1000 команд». Щорічно в ньому беруть участь 800 загальноосвітніх шкіл Харківської області (проведено 8000 ігор).
За ініціативою обласної федерації та підтримки Харківської міської Ради став традиційним Міжнародний юнацький турнір міст-побратимів, в якому щорічно беруть участь молоді футболісти з Франції Німеччини, Польщі, Болгарії, Ізраїлю, Китаю, Литви, Грузії, Росії і провідних клубів України.
Окрім того, у Куп’янську, обласному центрі області впродовж останніх років проводиться Міжнародний турнір, присвячений «Дню захисту дітей», в якому беруть участь 60 команд 9-14-річних футболістів з Росії. Білорусії, Молдови і України. Також відродили дитячо-юнацькі змагання, присвячені пам'яті майстрів шкіряного м'яча Харківщини: Н. Королева, Ю. Тарасова, М. Садика, Н. Щербіни…
Висновки
Футбол як органічна складова фізичної культури і спорту є частиною культурного життя суспільства, що сприяє збереженню і зміцненню здоров'я людини, розвитку її фізичних і морально-вольових здібностей, організації змістовного дозвілля. Цей найпопулярніший вид спорту охопив усі верстви населення: ним займаються діти, молодь і ветерани, жінки, інваліди.
Футбол у нашій країні - це не просто спортивна гра, а соціальне явище, вкрай необхідне і корисне. Впровадження уроку футболу в закладах освіти допоможе ще більше популяризувати гру та найголовніше - сприятиме залученню дітей до здорового способу життя, позбавить їх впливу сумнівних компаній.
Футбол об’єднує людей. Це не просто красива гра, це - школа. Школа майстерності, взаємопідтримки. Школа життя.
Література
1. Барсук О.Л., Кудрейко А.И. Страницы футбольной летописи. - Минск: Полымя, 1987. - 155с.
2. Кулжінський І.П. Словник любителя футболу. – Ростов Н/Д., 1969. – 186с.;
3. Старостін Н.П., Зірки великого футболу. – М., 1969. – 218с.;
4. Все о футболе: Справочник / Сост. Лебедев Л.Г. - М.: Сов. спорт, 1990. - 237с.
5. Матвеев Л.П. Теория спорта. – М.: Воениздат, 1997. – 304 с.
6. Соломко В.В, Лісинчук Г.А, Соломко О.В. Футбол. Підручник для студентів вузів фізичного виховання і спорту. – К., Олимп. лит., 2005. – 295 с.
7. Балакін М., Михайлов М. Футбол України. – К. 1968;
8. Вихров К.Л. Знакомство с футболом. - К.: Реклама, 1983. - 81с.
9. Кожухов В.А. Футбол: Буклет. - К.: Вища шк., 1984. - 65с.