Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція-7-Форма правління_державного устрою_полі....docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
82.99 Кб
Скачать

3. Політичний режим

Політичний режимце спосіб і методи здійснення політичної влади, порядок взаємовідносин громадянського суспільства і політичної влади.

По суті, це поняття означає, як уряд і той, хто його очолює, користуються владою, контролюють і управляють соціальними процесами.

Політичні режими розрізняють за такими критеріями:

    1. спосіб формування органів влади;

    2. стилем прийняття суспільно-політичних рішень;

    3. співвідношення між центральною і регіональною владою;

    4. становище і роль політичних партій, громадських організацій у суспільному житті;

    5. правовий статус особистості;

    6. характер реалізації силових функцій держави;

    7. зміст допустимого і забороненого.

Типологія політичних режимів:

Типологію політичних режимів залежно від ступеня їх демократизму започаткував один із основоположників теорії еліт Гаетано Моска. Виокремлюючи аристократичну й демократичну тенденції у розвитку пануючого політичного класу, перша з яких полягає у прагненні цього класу стати спадковим, а друга проявляється в оновленні його складу за рахунок представників нижчих верств суспільства, він говорив про два типи організації влади. В одному разі влада передається за принципом згори донизу таким чином, що вибір нижчого управлінця здійснюється вищим. В іншому разі діє протилежний принцип — влада делегується знизу догори тими, ким управляють, тим, хто управляє. Перший тип організації влади Г. Моска назвав автократичним, другий — ліберальним.

Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною або часточкою публічної влади. У разі наслідування автократії наявна комбінація автократичного принципу з аристократичною тенденцією, а в разі виборної автократії — комбінація автократичного принципу з демократичною тенденцією.

Ліберальний режим характеризується більш-менш досконалою організацією виборчої системи. Для нього характерно те, що закон ґрунтується на згоді більшості громадян, а функціонери, які прямо чи опосередковано призначаються підлеглими, є тимчасовими й відповідальними у своїх діях перед законом.

На думку Г. Моски, автократичні режими є більш стійкими, ніж ліберальні, оскільки останні можуть функціонувати лише за сприятливих умов, як правило, в періоди економічного процвітання та інтелектуального розвитку. Він визнавав, що важко знайти політичний режим, у якому в абсолютно чистому вигляді проявлявся б той чи інший принцип або тенденція, однак був переконаний, що переважання автократії чи лібералізму, аристократичних або демократичних тенденцій слугує фундаментальним критерієм для визначення типу політичної організації будь-якого суспільства.

Г. Моска не довів до кінця свою типологію політичних режимів. Деякі західні дослідники, підбиваючи підсумки його міркуванням, наголошують, що виокремлені Г. Москою два принципи організації влади, комбіновані з двома тенденціями поповнення політичного класу, визначають чотири типи політичних режимів:

  1. аристократично-автократичний (абсолютна монархія);

  2. аристократично-ліберальний (парламентарна, конституційна монархія);

  3. демократично-автократичний (президентська республіка);

  4. демократично-ліберальний (парламентарна республіка).

Найпоширенішим у сучасній політичній науці є запропонований З. Бжезінським поділ політичних режимів за ознакою демократизму на демократичні і недемократичні. Останні, у свою чергу, поділяються на тоталітарні та авторитарні.

П

О

Л

І

Т

ИЧН

І

Р

Е

ЖИМИ

ДЕМОКРАТИЧНІ

ТОТАЛІТАРНІ

НЕДЕМОКРАТИЧНІ

АВТОРИТАРНІ

Тоталітарний політичний режим

Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний».

Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину.

Диктатура (від лат. dictatura – «необмежена влада») – режим правління однієї особи або групи осіб на чолі з лідером без якогось контролю з боку керованих, виникла давно і мала безліч історичних форм свого прояву. Спочатку, в республіканському Римі (У-1 століття до н.е.) диктатором іменувався надзвичайний посадовець (магістрат), що призначався на термін не більше шести місяців для організації захисту від зовнішньої загрози або для придушення внутрішнього заколоту. Починаючи з Сулли і, особливо з Цезаря, який багато разів отримував диктаторські повноваження, характер диктатури істотно змінився. Диктатор став непідвладний праву, непідзвітний народу і змінював закони в своїх інтересах.

Тоталітаризм є принципово новим типом диктатури, в якій особливу роль грає держава і ідеологія. Термін «тоталітарний» ввів в політичний лексикон лідер італійських фашистів Б.Муссоліні (1883-1945). Мета фашистського руху, на його думку, полягала в створенні сильної держави, використовуванні виключно силових принципів здійснення влади. Сутність тоталітаризму Б.Муссоліні виразив формулою: «Все в державі, нічого поза державою, нічого проти держави». З 1925 р. він став використовувати термін «тоталітаризм» для характеристики фашистської держави. А з 1929 р. (газета «Таймс») цей термін став вживатися стосовно режиму, що склався в Радянському Союзі.

Тоталітаризм виникає в ХХ столітті як політичний режим і як особлива модель соціально-економічного порядку, характерна для стадії індустріального розвитку, і як ідеологія. Створення розгалуженої системи масових комунікацій дозволило забезпечити ідеологічний і політичний контроль над особою. Особа ж в умовах руйнування традиційних форм життя стала беззахисною перед світом ринкової стихії і конкуренції. Ускладнення соціальних відносин зажадало посилення ролі держави («етатизм») як універсального регулятора і організатора взаємодії індивідів, що мають не співпадаючі інтереси.

Досвід показує, що тоталітарні режими, як правило, виникають за надзвичайних умов: наростаючої нестабільності в суспільстві; глибокій кризі, що охоплює всі сторони життя; нарешті, при необхідності рішення стратегічної задачі, виключно важливої для країни.

В числі основних ознак, якими характеризується тоталітаризм як політичний режим, Х.Арендт, К.Фрідріхс і З.Бжезінській виділяють такі:

  1. централізоване керівництво і управління у сфері економічній;

  2. система загального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальній;

  3. визнання керівної ролі однієї партії у сфері політичній і здійснення її диктатури;

  4. панування офіційної ідеології у сфері духовній і примусове нав'язування її членам суспільства;

  5. зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно);

  6. культ керівної особи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в руках не підзвітної народу номенклатурної адміністрації;

  7. зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних;

  8. вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і, як результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій.

  9. Формування влади на всіх рівнях через закриті канали (зверху до низу).

Головна риса тоталітаризму – повний, тотальний контроль держави влади над суспільством. Влада бере під свій контроль не лише економіку, культуру, інформацію, але й особисте життя людей. Велика роль належить главі держави. Лідер ототожнює себе з владою, державою, партією. Відбувається культ вождя, його обожнення при житті. Ставлення людей до влади – повне злиття з нею. Народ беззастережно підтримує владу, схвалює її, кричить «Ура!» і плеще в долоні стратам.

Умовою існування тоталітарного режиму є широке застосування залякування і тотального терору проти всіх політичних противників, а також демагогії, адресованої широким верствам населення, обстановка «військового табору», коли постійно вишукуються і нещадно караються вороги.

Тоталітарний режим приводить до політичної пасивності і безвідповідальності мас, деградації і безконтрольності державного апарату, зростання бюрократизму, падінню легітимності влади. Тоталітаризм гальмує процеси прогресивного розвитку суспільства і несе у собі умови своєї загибелі.

Ці риси властиві всім тоталітарним режимам. Проте виділяють декілька різновидів тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм («лівий»), фашизм, націонал-соціалізм («правий»).

Комуністичний тоталітаризм існував в СРСР і інших соціалістичних державах. Нині в тій чи іншій мірі він існує на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї.Тоталітаризм в його комуністичній формі виявився найбільш живучий. До 80-х років ХХ в. в тоталітарних державах проживала приблизно третина людства.

Фашизм вперше був встановлений в Італії в 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не повною мірою. Фашистські режими існували також в Іспанії. Португалії, Чилі.

Третій різновид тоталітаризму - націонал-соціалізм виникає в Німеччині в 1933 р. Йому властиві майже всі загальні риси тоталітаризму. Націонал-соціалізм має спорідненість з фашизмом, поєднує в собі ознаки одного та іншого.

Головні відмінності основних різновидів тоталітаризму чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Вони виявлялись також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.

Авторитарний політичний режим

Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи.

Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Він отримав розвиток переважно у ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися, а також в СРСР, коли після смерті Й. Сталіна, почалася трансформація тоталітарного режиму в авторитарний.

Істотними рисами авторитаризму є:

  1. Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна.

  2. Повна або часткова заборона на діяльність опозиції.

  3. Сильно централізована моністична структура влади.

  4. Формально діє парламент, партії, організації, проводяться вибори. А по суті політичні права громадян звужені і обмежені.

  5. Спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної політичної еліти.

  6. Відсутність можливості ненасильницької зміни влади.

  7. Використовування силових структур для утримання влади.

  8. Зменшення ролі представницьких установ і посилення виконавчої влади, яка використовує накази і команди як основні методи державної діяльності.

  9. Сильна особиста влада лідера. Лідер не обирається народом, а висувається елітою у результаті апаратних ігор. Зовнішні ознаки культу особи зберігаються, але істинної любові, поклоніння у народі вже немає.

До витоків авторитаризму можна віднести:

  • збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні і стійкі форми соціального життя і авторитети;

  • збереження патріархально-підданського типу політичної культури як переважаючої;

  • значний вплив релігійних норм (раніше всього ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичну орієнтацію населення;

  • економічна відсталість;

  • нерозвиненість цивільного суспільства;

  • високий ступінь конфліктності в суспільствах, що розвиваються.

Відповідна авторитаризму політична система займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Під впливом складного комплексу економічних, соціально-політичних, культурних і інших чинників він, кінець кінцем, еволюціонує у напрямі демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характер авторитарний політичний режим носив в останні десятиріччя ХХ в. Так, авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім в тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі, Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступово еволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженим авторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.).

Демократичний політичний режим.

Демократія є найскладнішим типом політичного режиму. Термін «демократія» в перекладі з грецького (demos – народ, kratos - влада, владарювання) означає «владу народу».

Демократіяце така форма держави, політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Характерною особливістю демократичного режиму є децентралізація, роззосередження влади між громадянами з метою надання їм можливості рівноправного впливу на функціонування владних структур.

Демократичний політичний режим заснований на принципах:

  • рівноправності його членів,

  • періодичної виборності органів державного управління,

  • прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Президент США А. Лінкольн сформулював зміст демократії таким чином: «Демократія – це влада народу, обрана народом для народу».

Демократія асоціюється зі свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам.

Найважливішими ознаками демократії є:

  1. Юридичне визнання народу джерелом влади, верховної влади народу.

  2. Періодична виборність основних органів влади.

  3. Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

  4. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду.

  5. Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

  6. Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади.

  7. Підзвітність виборних органів своїм виборцям.

  8. Пріоритет прав людини над правами держави.

  9. Розподіл влади з метою недопущення її концентрації в єдиному центрі.

  10. Повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами.

  11. Верховенство закону у всіх сферах суспільного життя.

  12. Наявність політичного плюралізму.

  13. Багатопартійна система.

  14. Легальна опозиція.

  15. Свобода слова, відсутність цензури.

Важлива риса демократичного політичного режиму – консенсус, т.б. взаємна довіра, взаємодія і згода – служать основою стабільності влади, її легітимності. Інтегруючі сили переважають над дезінтегруючими. Консенсус направлений на недопущення протиріч, обмеження їх переростання у відкритий конфлікт, а у випадку його виникнення – на вироблення мирних форм його вирішення шляхом діалогу і взаємних поступок сторін.

Основні способи (форми) реалізації демократії

Залежно від того, як, яким чином народ здійснює право на владу можна виділити три основні способи реалізації демократії.

  1. Пряма демократія - весь народ (має право голосу) безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. Така форма демократії найхарактернішої є для ранніх форм демократії, наприклад, для родової общини. Пряма демократія існувала і в античні часи в Афінах. Так головним інститутом влади був Народний збір, який ухвалював рішення і нерідко міг організовувати їх негайне виконання. Подібного роду демократія існувала і в Стародавньому Римі, в середньовічному Новгороді, у Флоренції і у ряді інших міст-республік. Формою прямої демократії є участь у виборах, самоврядуванні.

  2. Плебісцитарна демократія - народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму, плебісциту з якогось питання.

  3. Представницька демократія - народ обирає своїх представників, і вони від його імені управляють державою або якимсь органом влади. Представницька демократія є найпоширенішою формою народовладдя. Недоліки представницької демократії полягають в тому, що народні обранці, отримавши владні повноваження, не завжди виконують волю тих, кого вони представляють.

Політична історія свідчить, що перехід від тоталітарного до демократичного режиму займає довгий час. При цьому роздержавлення громадянського життя спочатку може породжувати поляризацію політичних сил, можливість хаосу безвладдя, дестабілізації становища в суспільстві. В цих умовах може виникнути потреба сильної авторитарної влади, яка б гарантувала стабільність політичного життя, сприяла становленню громадянського суспільства, правової держави.

Для реалізації принципів демократичного політичного режиму необхідна висока політична і правова культура, яка забезпечує єдність прав і обов’язків, свободи і відповідальності.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.