Парламент президент

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ

Виборці

Класичним прикладом парламентської республіки є Німеччина. Ключову роль у системі державної влади тут відіграє посада федерального канцлера. Згідно зі статтею 65 Конституції країни "Федеральний канцлер визначає основні напрями політики і несе за них відповідальність". Важлива роль у визначенні політики належить також парламентській фракції правлячої партії та її партнерам по коаліції.

Парламент Німеччини складається з палати союзу (бундестаг) і палати земель (бундесрат). Кандидатура федерального канцлера визначається парламентською більшістю і на пропозицію президента затверджується парламентом без обговорення. Парламент не втручається у формування уряду. Контроль бундестагу за діяльністю уряду здійснюється за допомогою запитів, роботи слідчих комітетів, конструктивного вотуму недовіри федеральному канцлеру. Оскільки канцлер призначається бундестагом, то останній може висловити йому недовіру. Однак, згідно з Конституцією, це має бути конструктивний вотум, який передбачає одночасне призначення нового канцлера. На цю процедуру відводиться 48 годин, протягом яких федеральний канцлер може внести в парламент питання про довіру старому складу уряду. Якщо уряд не дістане підтримки, а парламент за 48 годин не призначить нового канцлера, то президент на пропозицію канцлера може розпустити парламент і призначити нові вибори.

Президент як глава держави обирається у ФРН на 5 років Федеральними зборами, які складаються з депутатів бундестагу і такої ж кількості представників, обраних їх ландтагами. Президент в основному наділяється представницькими функціями.

Змішана форма правління, яку інколи ще називають напівпрезидентською. Вона існує в Португалії, Фінляндії, Росії, Україні. Головні її характеристики:

1. Подвійна відповідальність уряду: перед президентом і перед парламентом.

2. Поєднання характерних рис президентської та парламентської республік.

3. Головою держави є президент, який обирається загальнонародними виборами і тому є ключовою фігурою в політичній системі суспільства.

Змішана форма правління є найбільш складною управлінською системою, яка, до того ж, є і найбільш затратною. Наприклад, адміністрація президента багато в чому дублює Кабінет міністрів. Досить часто за змішаної форми правління 2 особи (прем'єр і президент) несуть відповідальність за внутрішню і зовнішню політику держави. Таким чином, відповідальність перекладається з однієї особи на іншу, а в результаті ніхто відповідальності не несе. Водночас цей недолік інколи може обернутись і на позитивну характеристику. Це відбувається тоді, коли президент відправляє прем'єр-міністра у відставку, знімаючи цим напруження, конфліктність у політичній системі суспільства.

Парламент здійснює контроль за урядом через запити, утворення слідчих комісій, затвердження бюджету, винесення уряду вотуму недовіри. Парламент може розпочати процес усунення президента з посади через процедуру імпічменту.

ПАРЛАМЕНТ

ПРЕЗИДЕНТ

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ

ВИБОРЦІ

ХАРАКТЕРНІ РИСИ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

	ПРЕЗИДЕНТСЬКА	ПАРЛАМЕНТСЬКА	ЗМІШАНА
ПАРЛАМЕНТ	затверджує за поданням Президента кандидатури на ключові посади в уряді; долає «вето» глави держави не менш як 2/3 голосів; не передає законодавчі повноваження іншим органам	дає згоду на призначення глави уряду; може висловити уряду недовіру з подальшою його відставкою; передає уряду частиною своїх повноважень щодо виконання законів	в цілому аналогічно парламентській формі
УРЯД	очолюється безпосередньо главою держави, посада глави уряду відсутня; діє за принципом індивідуальної відповідальності керівників відомств, що готують проекти рішень для президента; йде у відставку лише разом із президентом	очолює і формується прем’єр-міністром – главою уряду; використовує механізм делегованого законодавства; приймає колегіальні рішення і діє за принципом колективної відповідальності	підпорядковується главі держави і главі уряду одночасно; аналогічно парламентській формі
ГЛАВА ДЕРЖАВИ	обирається всенародно; очолює уряд, призначає і звільняє міністрів і керівників центральних відомств; може накласти «вето» на закон, ухвалений парламентом; не може розпустити парламент	наслідує владу (монархія) або обирається непрямим шляхом (республіка); формально призначає главу і склад уряду; може за згодою глави уряду розпустити парламент	обирається всенародно; формально призначає главу і склад уряду; може голосувати на засіданнях уряду
Країни	США, Бразилія, Колумбія, Філіппіни, Аргентіна, Чилі, Уругвай, Парагвай	ФРН, Італія, Чехія, Словаччина, Латвія – республіки Канада, Бельгія, Нідерланди, Швеція - монархії	Франція, Австрія, Фінляндія, Португалія, Росія, Польща, Румунія, Болгарія, Естонія, Литва, Грузія, Ірландія, Україна

Отож впевнюємося, що кожна з форм державного правління має як свої вади, так і позитивні риси. Проте на основі аналізу форм державного правління в 21 державі, які американський політолог А. Лейпхарт відносить до стабільних поліархій (демократій), можна дійти висновку, що найбільш поширеним є парламентський тип республіки.

Монархія (від гр. "monarchia" — одновладдя) — форма правління, за якої верховна влада в державі цілком або частково здійснюється однією особою.

• Джерелом влади визнається воля однієї особи – монарха;

• Верховна влада цілком або частково здійснюється однією особою – монархом, що належить до правлячої династії;

• Влада монарха є спадковою і довічною (відомі випадки, коли монарха обирали – Польське королівство, зараз в Малайській Федерації).

Монархія виникла у Стародавньому світі і збереглась до наших днів. В процесі свого розвитку монархія зазнала змін.

Існує декілька різновидів монархічної форми правління:

1. Абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман), де виступає всевладдя глави держави;

2. Конституційна монархія - держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі – уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія), яка в свою чергу поділяється на:

• Дуалістичну (тобто подвійну) – Йорданія, Кувейт, Марокко, в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково - законодавчою,

• Парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується.

В ХШ—XVII ст. у країнах Європи набуває поширення станово-представницький різновид монархії. При такій формі правління поряд із досить впливовою владою короля діяли зібрання представників провідних верств населення, станів — Генеральні Штати (Франція), кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії. Вони виконували дорадчу функцію при монархові, інколи ще й фінансову та законодавчу.

У XV—XVI ст. разом з руйнуванням традиційних для феодального суспільства станів у західноєвропейських країнах формується ще один різновид монархії — абсолютна або необмежена монархія (від лат. "absolut" — необмежений).

Абсолютна монархія – необмежена, безумовна влада монарха.

Характерні риси:

• відбувається максимальна централізація управління суспільством;

• вся верховна влада (законодавча, виконавча та судова) цілком зосереджується в руках монарха;

• відсутність легальної і видимої політичної боротьби. Змагання за владу відбуваються закулісно, переважно у вигляді інтриги, а якщо відкрито, то у формі заколоту, повстання чи війни.

Атрибутами абсолютизму є бюрократизація, сувора централізація державного управління, утворення регулярної армії, впорядкування фінансової справи, залучення церкви до загальної системи державної адміністрації.

Розквіт абсолютизму в Англії спостерігався за царювання Єлизавети Тюдор (1558—1603), у Франції — за Людовіка XIV (1643—1715), в Росії — за Петра І (1682—1725), Катерини П (1762—1796).

Абсолютизм, як форма державного правління феодального типу, був знищений буржуазними революціями XVІІ—XVІІІ ст. В результаті у багатьох країнах Західної Європи вдається якщо не скасувати монархію, то істотно обмежити її нормами і вимогами Конституції. Такий різновид монархії називають конституційною або ж парламентською монархією. У сучасних конституційних монархіях:

• роль коронованої особи є суто номінальною (Бельгія, Великобританія, Данія, Швеція, Японія і т.д.).

• монарх є главою держави, символічним уособленням єдності нації, його іменем чиниться правосуддя,

• він презентує державу в міжнародних відносинах,

• має право «вето»,

• призначає голову уряду та міністрів, проте робить це відповідно до пропозиції лідерів партійних фракцій, які мають більшість у парламенті.

Різновидом конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково – законодавчою).

У сучасному світі монархічний лад утримується в 11 розвинутих країнах і в 23 країнах, що звільнились від колоніальної залежності. Серед них є:

• монархії абсолютні (5 держав: Бруней, Оман, Катар, Свазіленд, Саудівська Аравія. Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) – федеративна держава, яка складається з 7 абсолютних монархій),

• конституційні (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція, Японія та інші),

• теократичні, де світська влада зосереджена в руках духовенства (Ватикан, Саудівська Аравія, Іран),

• виборні (Федерація Малайзія, Бутан).

Після ІІ світової війни в багатьох країнах відбулось насильницьке повалення монархії (Румунія, Болгарія) і скасування монархії шляхом референдуму (Італія, Греція).

У др. пол. ХХ ст. зростає інтерес до монархічної ідеї, поширюється рух монархізму – ідейно-політичної течії, прибічники якої мають на меті відтворення монархічного ладу.

В Іспанії та Камбоджі таке відтворення відбулося у 70 – 80-х рр.

Монархічні ідеї набули поширення в країнах східної Європи (в Румунії Король Міхай, який був змушений зректися влади, в 1947 р., після повалення режиму Чаушеску запропонував виконати свій обов’язок перед народом, якщо народ цього забажає. З такою заявою виступив у 1991 р. і Великий князь Володимир, внучатий племінник Миколи ІІ Романова.

Влада монарха є спадковою і передається від одного представника династії до іншого у встановленому законом порядку. Законодавчій практиці відомо 3 системи успадкування престолу:

1) салічна система (успадкування відбувається суто по чоловічій лінії — Швеція);

2) кастильська система (успадкування престолу не виключає жінок, але перевага віддається чоловікам: молодший брат виключає із успадкування престолу старшу сестру — Великобританія);

3) австрійська система — не виключає жінок, але надає перевагу чоловікам по всіх ступенях і лініях родинності. Жінка може наслідувати престол, коли цілковито обірвана чоловіча лінія наступництва. Таку систему було введено в Росії в 1797 p., після чого, як відомо, жінок на російському престолі не було.

Отже, монархія як форма правління виникає в Стародавньому Світі, і в ході історичного розвитку людства набуває цілого ряду специфічних рис (абсолютна, парламентська і т.д.), залишаючись при цьому і на нинішній день ефективним способом організації спільної життєдіяльності людей.