5.4. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Факторами підвищення продуктивності праці називаються рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень. Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних і матеріальних умов. Продуктивність праці залежить від великої кількості факторів. Пізнання суті і механізму дії кожного з них є необхідною умовою визначення конкретних шляхів підвищення ефективності праці, науково обґрунтованого управління цим процесом.

Зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продукті зменшується, а частка затрат минулої (уречевленої) праці — збільшується, але таким чином, що загальна кількість праці в кожній одиниці продукту зменшується.

Збільшення обсягів виробництва можна досягати за рахунок різних факторів. Зокрема, за рахунок екстенсивних факторів виробництва, які проявляються у кількісному збільшенні всіх виробничих ресурсів (засобів виробництва, робочої сили). Зростання обсягів виробництва на основі розширення факторів виробництва має свої межі, оскільки кожна країна має обмежені виробничі можливості (певна чисельність робочої сили, землі, сировини) і в короткий термін не може вийти за їх межі.

Коли обсяг національного виробництва досягає потенційного свого рівня і можливості суспільства розвиватися за рахунок збільшення праці й капіталу вичерпуються, темпи зростання продуктивності праці залежать лише від прискорення науково-технічного прогресу. Лише останній є невичерпним джерелом зростання випуску продукції. На його основі відбуваються зміни в кількості праці й капіталу, а також у величині сукупної продуктивності факторів виробництва.

Крім того слід відзначити, що продуктивність праці не обмежується лише вищеназваними факторами, великою мірою вона залежить від працівників. Як суб'єкти трудової діяльності люди розглядаються з точки зору біологічних, психологічних і соціальних властивостей, які впливають на результати трудового процесу. Це стать, вік, стан здоров'я, знання вміння, досвід, винахідливість, свідомість, дисциплінованість, тощо. Ефективність праці залежить також від умов трудової діяльності. Стан середовища, в якому працюють люди, впливає на них, визначає рівень їх фізичних, інтелектуальних і моральних сил, ставлення до праці.

Отже, всі вищенаведені фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи:

1) Матеріально-технічні, до яких належать комплексна механізація і автоматизація виробництва;

• впровадження прогресивних технологій;

• впровадження нових технологічних процесів;

• поліпшення конструкторських властивостей виробів;

• підвищення якості сировини і нових конструктивних матеріалів, тощо.

2) Організаційні фактори включають: вдосконалення організації праці і виробництва, структури управління;

• механізацію і раціоналізацію праці в управлінні;

• впровадження НОП;

• удосконалення нормування праці;

• підвищення, або зменшення питомої ваги окремих видів продукції з різним рівнем трудомісткості.

3. Соціально-економічні фактори включають:

- підвищення освітнього рівня працівників;

- підвищення виробничої кваліфікації;

- покращення характеру і умов праці;

- стимули, мотиви і спонукання до трудової діяльності.

Під резервами росту продуктивності праці розуміють можливості більш повної реалізації продуктивної сили праці за рахунок покращення використання всіх факторів її підвищення.

Резерви зростання продуктивності праці можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в-конкретний період часу.

Зв'язок факторів і резервів підвищення продуктивності праці полягає в тому, що якщо фактори виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих чи інших факторів.

У цей час в економічній літературі відсутня загально признана класифікація резервів росту продуктивності праці. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації. Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бути поділені на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі. Останні в свою чергу поділяються на загальновиробничі, цехові і резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці.

Народногосподарські резерви пов'язані з розвитком усіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, нівелюванням рівня економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять — спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, удосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви — визначаються використанням можливостей більш ефективного функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так підвищення якості сировини, що добувається в добувних галузях, дає економію і підвищення продуктивності праці її обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням технічних засобів і покращенням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна класифікувати так само як і фактори. Слід відзначити, що цей критерій класифікації є найбільш важливим, оскільки допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Отже, резерви зростання продуктивності праці можна поділити так:

матеріально-технічні, які визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва;

організаційні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва;

соціально-економічні, які визначають підвищення якості використовуваної робочої сили.