2. Зв'язок народного та професійного мистецтва другої половини хvііі - середини хіх ст.

Литература и устное народное творчество. В развитии украинской литературы XVIII в. появились новые черты: она постепенно освобождалась от влияния церкви и принимала светский характер. В это же время появились новые прозаические произведения, авторы которых не просто регистрировали факты, а стремились обобщить, изложить свои взгляды на события и т. д. В конце XVIII в. широкой популярностью пользовалась "История Руссов или Малой России" неизвестного автора, где главное внимание было сосредоточено на освещении событий освободительной войны 1648-1654 гг. Среди паломнической литературы (записки путешественников к "святым местам") известное произведение "Путешествие" В. Григоровича-Барского. Живой образной речью автор описал свои впечатления от посещения Венгрии и Австрии, Италии и Греции, Египта и Сирии. Это произведение не потеряло своего познавательного значения и сегодня. В художественные произведения все больше проникала живая народная речь. Например, басни и стихотворения Г. С. Сковороды усыпаны большим количеством пословиц и поговорок." Автор часто использовал народные сказки, песни, притчи. Творчество Г. С. Сковороды оказало заметное влияние на Ивана Петровича Котляревского (1769-1838) - родоначальника новой украинской литературы. Его знаменитая поэма "Энеида", три части которой были напечатаны в 1798 г. в Петероурге, отражала реальные картины жизни общества того времени. Исторические песни и думы, баллады и предания изображали нищенскую жизнь крестьянства и рядового казачества, издевательства над ними старшин-феодалов. Появилось немало дум и песен, разоблачавших основные пороки феодально-крепостнического строя, призывавших народ уничтожить ненавистных помещиков. В устном народном творчестве прославлялись вожаки повстанцев - Максим Железняк, Иван Гонта, Олекса Довбуш, воспевались Полтавская битва, освобождение земель Причерноморья, воссоединение Правобережной Украины с Россией. Среди народа широкой популярностью пользовались пословицы, имевшие остро социальное направление ("Добра пан! за рабами", "Панська ласка літо гріє, а на зиму кожуха треба старатися", "Вовк ловить, а потім і вовка зловлять", "I перед нашими воротами сонце зійде").

Фольклор, быт и народное декоративно-прикладное искусство. Мария Вилинская (писательница Марко Вовчок), пребывая в 60-х годах XIX ст. за границей, как-то на протяжении двух недель ежедневно по 5 часов напевала по памяти украинские народные песни немецкому композитору Эдуарду Мертке. Так были упорядочены к изданию 8 сборников, но выпустить удалось в 1866г. в Лейпциге (Германия) только один. В нем были напечатаны слова и ноты 200 украинских народных песен. В Дании украинский песенный фольклор стал известен по переводам писателя Тора Ланге, который долгое время жил на Винничине, а возвратившись на родину, издал сборник текстов слотами украинских народных песен.

Записи народных песен, дум, преданий, сказок, пословиц и т.д. позже становятся делом не только любителей-самоучек, но и настоящих специалистов. Основательные сборники украинского песенного фольклора подготовили и- издали в Украине и за границей ученые-историки и фольклористы Владимир Антонович и Михаил Драгоманов.

Записи устного народного творчества, обычаев и обрядов украинского населения Правобережья, сделанные в 70-х годах научной экспедицией под руководством П.Чубинского стали основой семитомного труда Юго-Западного отдела Российского географического общества. Эта же научная организация сделала запись народных дум и песен слепого кобзаря Остапа Вересая.В 1874 г. он выступил перед участниками III Археологического съезда в Киеве. Один из слушателей этого концерта, французский ученый Альфред Рембо, очарованный искусством кобзаря, отметил, что Вересай должен стоять в одном ряду с Гомером и может считаться законным наследником прославленного древнерусского певца Бояна. Специальное научное искусствоведческое изыскание о думах и песнях, исполняемых Вересаем, написал и опубликовал Николай Лысенко. Наряду с песнями на исторические темы в репертуаре Вересая были и такие, которые художественно отображали достоинства и недостатки современного автору политического режима, в котором господствовали социальное и национальное угнетение народных масс (самая популярная песня "Нема в світі правди").

В 1876 г. будущие известные украинские художники, а тогда еще студенты Петербургской академии художеств Порфирий Мартынович и Панас Сластён посетили Лохвицкий уезд на Полтавщи-не, где записали весь репертуар дум и песен кобзаря Ивана Кравченко-Крюковского. Среди современных ему кобзарей это был действительно наибольший авторитет с общечеловеческими чертами высокой порядочности и непревзойдённым талантом кобзарского искусства. Недаром кобзари Украины выбрали именно его своим пан-мастером, то есть главой кобзарско-лирницкой корпорации, которая имела свои обычаи и правила.

Распространенным явлением песенного быта украинцев во второй половине XIX ст. становится освоение украинским народом по-настоящему народных песен литературного происхождения. Такими, в частности, воспринимались - песни на слова Т.Шевченко - "Реве та стогне Дніпр широкий", "Думи мої, думи мої", Леонида Глибова - "Стоїть гора високая", Степана Руданского - "Повій вітре на Вкраїну", Николая Петренко -"Дивлюсь я на небо". Марка Кропивни-цкого - "Де ти бродиш, моя доля".

Утверждение капиталистического строя ввело новые сюжеты в украинское устное народное творчество и даже породило его новую отрасль - рабочий фольклор. Появились характерные для этого времени песни "Хто в заводі не бував, той горечка не видав", "Шахтар в шахту спускається - з білим світом прощається, "Ой, чи воля, чи неволя".

Благодаря поддержке земств и отдельных зажиточных сторонников народных промыслов удалось сберечь ковровое ремесленное производство. На Киевщине, Полтавщине, Черниговщине, Львовщине открылись учебно-ткацкие мастерские. В конце XIX ст. в 500 населенных пунктах Украины сохранилось и успешно конкурировало с продукцией фаянсово-фарфоровых заводов народное гончарство. Широким спросом как в украинских, так и в российских губерниях пользовались посуда, игрушки, изразцы, изготовленные народными умельцами. Художественные изделия талантливых гуцульских художников-резчиков по дереву имели мировую славу. Резные художественные произведения семьи Шкри-бляков экспонировались на выставках во Львове, Кракове, Вене. Большая творческая одаренность народных масс запа-дноукраинских земель проявилась также в художественном искусстве обработки металлов и вышивке.

№7

1. Найвизначніші пам'ятки Київської Русі. Писемні джерела, літературні пам'ятки Київської Русі. См. №5.1

Культура на українських землях. Навіть у тяжких умовах князівських міжусобиць, роздробленості, ворожих навал культура слов'янських народностей продовжувала розвиватися. Невичерпним її джерелом залишалися упродовж століть культурні надбання і традиції всього слов'янства. Між українською, російською і білоруською народностями відбувався жвавий культурний взаємообмін. Справжніми духовними центрами стали Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир та інші міста.

На українських землях продовжувалося удосконалення і винахід нових знарядь праці, транспорту, зброї, водяних і вітряних млинів. У багатьох містах споруджувалися замки князів і бояр, кам'яні і земляні фортеці, церкви, монастирі. В техніці художнього ремесла здавна застосовувалися зернь, скань, карбування, інкрустація виробів, тонке металеве литво, ткацтво, гончарство, гутництво тощо.

Розвивалися зодчество і живопис. У Києві з'явилися нові чудові будівлі в давніх культових ансамблях Печорського, Видубицького, Михайлівського Золотоверхого, Кирилівського та інших монастирів. Київськими зодчими зведено величні будівлі церков - Кирилівської, Василівської і Богородиці Пирогощі.

Відомим київським зодчим був Петро Милоніг. Шедеврами будівничих Чернігова стали ансамблі Єлецького монастиря - Успенський і Борисоглібський собори, а також відома П'ятницька церква. Галицькі зодчі створили чудові будівлі князівського палацу, Успенського собору і церкви Пантелеймона в місті Галичі. У цих спорудах інтер'єри прикрашалися розписом, мозаїкою, фресками, різьбленням, іконами. Вони вражають своєю досконалістю.

В живопису важливе місце займали картини на релігійні теми, які художники писали на дерев'яних дошках (ікони). У Києві створено ікони "Борис і Гліб", "Свенська богоматір" (на ній зображено Антонія і Феодосія - засновників Києво-Печерського монастиря). Майстерно написана в Галичі ікона "Покрова", на якій зображено "святу заступницю" від вторгнень ворогів й іншого лиха, що могло спіткати народ.

Усна народна творчість збагачувалася піснями і билинами, казками і легендами, що відображали тогочасне тривожне й героїчне життя.

У той час в Києві чернець Печорського монастиря Нестор продовжив і упорядкував головний літопис Русі - "Повість временних літ". Цей же літопис доповнював і переписував також ігумен Видубицького монастиря, а потім єпископ переяславський Сильвестр. Разом із своїм попередником Никоном ці вчені були першими істориками Київської Русі.

Видатними пам'ятками південноруського (українського) літописання стали Київський і Галицько-волинський літописи - головні джерела історії Русі періоду роздробленості. Чимало цікавих історичних відомостей умістив "Києво-Печерський патерик", куди поряд із численними "житіями святих" і повчаннями увійшли оповідання світського характеру - про діяльність князів, зодчих, живописців, письменників, лікарів тощо. Літописи і літературні твори дають нам уявлення про реальне життя людей на території України у ті далекі часи.

Справжнім шедевром давньоруської і світової літератури середньовіччя стала поема "Слово о полку Ігоревім" невідомого автора. У творі докладно й з великою художньою силою талановитий письменник розповів про похід проти половців руських воїнів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича у 1185 р.

Ні один сучасник не характеризував епоху роздробленості Русі й трагічність її становища так правдиво, як автор "Слова о полку Ігоревім". Унаслідок внутрішніх міжусобиць боротьба князів проти ворожих нападів припинилася, бо "сказав брат братові: "Це моє і те моє ж" (див. документ). Уся поема пройнята ідеєю єдності руських князів у боротьбі за свободу Руської землі.

Дальшого поширення набули освіта і наукові знання. До самого вторгнення монголо-татарських завойовників у Києві існували при монастирях школи й бібліотеки. Визначним культурним і науковим центром Русі залишався Печорський монастир.

Незважаючи на державне роздроблення, культура на землях Південно-Західної Русі розвивалася в тісному взаємозв'язку. В ній поступово множилися паростки власне української народної культури.

 Писемність, літописання та література. Писемність у Київській Русі з'явилася задовго до запровадження християнства. Про це свідчать документи - договори київських князів з імператорами Візантії другої половини IX і першої половини Х ст., а також берестяні грамоти, знайдені й прочитані ученими. Після введення християнства на Русі з давньоруської і церковнослов'янської мов утворилася писемна мова, з'явилося більш досконале слов'янське письмо - кирилиця. створене болгарським просвітителем Кирилом у IX ст. Збереглися написи на ливарних формах, господарських речах, зброї, цеглі тощо. Чимало їх знайшли археологи в Києві, Новгороді та інших містах. Центрами переписування й перекладу іноземних книжок на слов'янську мову були княжі двори, монастирі, церкви Києва, Новгорода, Чернігова, Переяслава, Суздаля, Галича. За часів Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі існувала майстерня для перекладу і переписування книг. Писали на спеціально обробленій телячій чи овечій шкірі - пергаменті, на бересті, дошках. Паперу ще не було.

Руські вчені створювали перші історичні праці - літописи, куди заносилися події того часу по роках. Визначним історичним твором XII ст. є літопис "Повість временних літ", автором початкового (ще XI ст.) зводу якого вважають ченця Печорського монастиря (Київ) Никона. У літопису розповідається "звідки пішла Руська земля", викладається її давня історія. Літописання існувало і в інших містах Київської Русі.

У Київській Русі з'явилася й художня література переважно церковного змісту. Найбільш визначні твори - "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Ізборники" Святослава Ярославича.