Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История культуры Украины- билеты.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
984.58 Кб
Скачать

2. Розвиток музичного мистецтва наприкінці хіх - на початку хх ст.

В музыкальном наследии выдающегося украинского композитора Николая Лысенко (1842-1912) - песни на стихи Тараса Шевченко, Ивана Франко, Леси Украинки, немецкого поэта Генриха Гейне и других известных поэтов, а также сотни обработок украинских народных песен. Но немало выдающихся произведений Н. Лысенко при его жизни так и не увидело свет ни в печати, ни в концертном или сценическом исполнении. В частности, царские власти так и не дали разрешения на постановку историко-героической оперы Лысенко "Тарас Бульба", шедевра украинской оперной классики. Царизм всеми способами притеснял развитие творчества НЛысенко, относясь к нему с постоянным подозрением за его очень активное участие в украинском национальном движении, в пропаганде передовой демократической культуры.

Всю жизнь Н.Лысенко мечтал о создании самых широких возможностей в приобретении специального высшего музыкального образования для одаренной молодежи из народа и первый положил начало в этом деле. В 1904 году он основал в Киеве музыкально-драматическую школу, которая готовила дирижеров, хормейстеров и исполнителей на народных украинских инструментах, а также певцов и режиссеров.

Воспитанник этой школы Кирилл Стеценко (1882-1922) стал непосредственным продолжателем традиций Н.Лысенко в украинской музыкальной культуре. Всю свою жизнь он отдал собиранию, изучению и пропаганде украинской народной песни. На тексты песен Шевченко, Франко, Грабовского, Леси Украинки Стеценко сочинил ряд музыкально-вокальных произведений, которые разучивал в руководимых им самодеятельных народных хорах, Такой же музыкально-просветительной деятельностью занимались Николай Леонтович (1877-1921) и Александр Кошиц (1875-1944), которые в то же время принимали участие в украинском национальном движении. Для профессионального сольного и хорового исполнения они обработали сотни украинских народных песен. В Галиции Филарет Колесса (1871-1947) подготовил и издал несколько сборников украинских обрядных песен, специально исследовал мелодику украинских народных дум, а Станислав Людкевич (1879-1979), вдохновленный революцией 1905-1907 годов, написал монументальную кантату "Кавказ" на слова известной поэмы Т.Шевченко.

К наивысшему уровню мирового вокального искусства поднялась воспитанница Львовской консерватории Соломия Крушельницкая (1872-1952). Ее голос очаровывал слушателей стран Европы, Америки, Африки. Всемирно известная певица давала концерты в Петербурге, Одессе. Но мечту побывать в Киеве Крушельницкой осуществить не удалось из-за запрета царских властей.

13

1. Перші книгодрукарні слов'ян. Іван Федоров (1510-1583).

Книгодрукування. Друкування книг мало вирішальне значення для розвитку освіти, науки і культури. В Україну книги тривалий час привозилися з інших країн (Польщі, Чехії), бо власного книгодрукування не було. Учені вважають, що перші в Україні друкарні в XVI ст. діяли у м. Кам'янці-Подільському і Острозі - в маєтку Костянтина Івановича Острозького - відомого політичного діяча Литовської держави, мецената, ревнителя православ'я. З Острога друкарство поширилося в Київ. Як свідчить документ, князь К. Острозький подарував Печорському монастирю "...літери і всі знаряддя, до друкарської справи належні, з Острозької друкарні в літо від Різдва Христового 1531. Друкування книг почалося справжнє 1533 року"'.

Пізніше друкарство розвивалося й у Львові. Московський першодрукар Іван Федоров (Федорович) і його помічник білорус Петро Мстиславець, переслідувані в період царювання Івана Грозного, у 1566 р. переїхали в Литву. Вони відкрили друкарню в місті Заблудові (Польща), а потім Мстиславець займався друкарською справою у Вільно, а Федоров - у Львові.

На пожертвувані міщанами кошти Іван Федоров заснував друкарню у Львові (1573 р.), а наступного року побачили світ і перші її книги- "Апостол" і "Буквар" для навчання дітей грамоті. Початок книгодрукування - визначна подія в культурному житті України. Через матеріальні нестатки Іван Федоров мусив продати свою друкарню і переїхати до Острога, де на кошти магната Костянтина Острозького заснував другу друкарню й видав "Буквар" (1578 р.), "Острозьку біблію" (1581 р.), "Хронологію" білоруського поета Андрія Римші та інші книги.

І після смерті Івана Федорова (1583 р.) друкарська справа в Україні не припинялася. У Львові його друкарню викупило братство й продовжило видання книг. Тривалий час діяла друкарня в Острозі.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. у містах України працювало близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Кременці, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Фастові та інших. Відомими послідовниками Івана Федорова стали друкарі Василь Суразький, Дем'ян Наливайко, Михайло Сльозка, Тимофій Вербицький, Памво Беринда, Тарас Земка та інші. Значним центром книгодрукування в Україні став Київ, де на початку XVII ст. друкарню (при Печорському монастирі) устаткував Єлисей Плетенецький і видав книгу "Часослов" (1617 р.). Українські друкарні опублікували чимало полемічної літератури антикатолицького та антиуніатського спрямування.