Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История культуры Украины- билеты.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
984.58 Кб
Скачать

2. Недільні школи та бібліотеки в Україні.

Освіта і наукові знання. Здавна в Україні існувало домашнє (сімейне, батьківське) навчання і виховання дітей. Дітям передавалися трудовий досвід і життєва мудрість, краса рідної мови і почуття людської гідності, прагнення до волі й братерства. Люди стихійно прагнули оволодіти знаннями, спираючись на багатовіковий досвід поколінь.

Ця стихійна народна освіта і накопичені знання стали основою і початковим етапом пізнання життя, наук, сприяла виникненню шкіл грамоти в далекі часи середньовіччя. Дальшого розвитку набувала українська мова, яка відігравала дедалі більшу роль у розвитку освіти та наукових знань, духовному поступі в Україні.

Перша українська школа виникла в 1546 р. у Львові як приватний заклад. Школи грамоти відкривалися тоді переважно при церквах і монастирях, де дітей навчало й виховувало освічене духовенство. Але шкіл було надзвичайно мало, і вони не могли забезпечити маси людей навіть початковою освітою.

Визначним осередком шкільної освіти і науки в Україні стала Острозька греко-слов'янська школа (1578 р.), що піднялася до рівня тогочасних академій. У ній викладалися граматика, арифметика, астрономія, музика, грецька, латинська, польська і слов'янська (руська) мови. Першим ректором цієї школи став учений-просвітитель Герасим Смотрицький, а викладачами працювали Дем'ян Наливайко (брат народного героя), Василь Суразький, Тимофій Михайлович та інші освічені люди. Острозька школа давала середню і вищу освіту. В ній здобув освіту Петро Сагайдачний. Засновником-протектором цієї школи став князь Костянтин Острозький (1526- 1608 рр.) - український культурний діяч і противник уніатства.

Острозька школа існувала до 1640 р. і справила помітний вплив на дальший розвиток освіти в Україні, підготувала певні умови для появи братських шкіл (тобто шкіл, які відкривали братства) у Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці, Луцьку, Києві та багатьох інших містах, їх нараховувалося близько 30. Найраніше була заснована братська школа у Львові (1586 р.), а її ректором став Іов Борецький, викладачами - Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда та ін. Навчання в братських школах регламентувалося статутом ("Порядок шкільний"). У братських школах навчалися діти шляхти, духовенства, міщан, козаків.

Поряд з братськими існували протестантські школи на Волині та Поділлі, а також вірменські школи в Галичині, що давали освіту переселенцям з інших країн.

На початку XVII ст. центр освіти в Україні перемістився до Києва, де 1615 р. відкрилася братська школа й групувалися вчені-просвітителі Іов Борецький (переїхав зі Львова й став ректором Київської братської школи), Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Поряд з братською школою на Подолі митрополит Петро Могила в Печорській лаврі заснував гімназію. У 1632 р. обидві школи об'єдналися в Київський колегіум, що став врівень з іноземними вищими навчальними закладами. В колегіумі здобували знання з філософії, історії, математики, астрономії та з інших наук. Викладалися слов'янська, грецька, латинська і польська мови. Київський колегіум справляв значний вплив на розвиток освіти в Україні, а також в Білорусі, Росії, Молдові, Сербії та інших європейських країнах.

Викладачі тодішніх шкіл створювали навчальні посібники. Наприклад, за "Граматикою слов'янською" (1619 р.) Мелетія Смотрицького (1577-1633 рр.) навчалися учні українських, білоруських і російських шкіл протягом майже 150 років. М. Ломоносов назвав її "воротами вченості". Петро Могила склав "Требник" (1631 р.) і "Анфологію" (1636 р.) - збірники молитв повчального змісту: перший для богослужіння в православних церквах і другий - для навчання учнів братських шкіл.

У центрах освіти - Острозі, Львові й Києві - розвивалася наука, створювалися книги з мовознавства, філософії, астрономії, математики та інших наук. Серед учених відомі імена професорів Юрія Котермака, Павла Русина, Інокентія Гізеля, Йосипа Кононовича-Горбацького.

Острозька школа, Київський колегіум, братські школи водночас були й центрами боротьби проти наступу католицизму та уніатства. Православні школи відстоювали право українського народу на свою власну мову, культуру, духовне життя. їх діяльність мала велике значення у справі поширення освіти і наукових знань. В Україні засновувалися католицькі та уніатські школи з метою поширення серед населення католицизму й уніатства. Зокрема, єзуїтські колегіуми існували у Львові, Луцьку, Вінниці, Барі, Кам'янці-Подільському, Острозі, Новгороді-Сіверському, Києві та інших містах. Вони сприяли не лише поширенню освіти, а й ополяченню і покатоличенню насамперед української шляхти й магнатів. При Михайлівському Золотоверхому монастирі знаходилася резиденція митрополита київського і галицького.

12

1. Культурні процеси напередодні і в добу козаччини. См. №11.2, №13.1

Усна народна творчість. Мова. Народна культура знайшла своє яскраве відображення в піснях, думах, казках, легендах, повір'ях, прислів'ях, приказках тощо. Історичні пісні та думи славили героїчну боротьбу українського народу проти гнобителів та іноземних загарбників. Про напади турецьких і татарських орд розповідають журливі пісні "Волиночка", "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш", "Байда", а також думи "Втеча трьох братів з Азова", "Маруся Богуславка", "Самійло Кішка", "Козак Голота" та ін. Пісні й думи виконували талановиті співці - лірники й кобзарі, які мандрували по Україні.

Пісні та думи прославляли визвольний рух, подвиги козаків, повстання народних мас проти гнобителів. Багато пісень і дум присвячувалося народним героям - Наливайку, Судимі, Павлюку, Острянину, Сагайдачному.

Усна народна творчість справила благотворний вплив на формування української літературної мови. Стара "руська мова", що складалася з українського і білоруського різновидів, визнавалась як офіційна мова у Великому князівстві Литовському майже 200 років. Це визнання було записане у Литовському статуті 1566 р. Цією мовою друкувалися книжки й писалися наукові трактати, документи, твори давньої літератури. Вона постійно збагачувалася словами української і білоруської народних мов, а з часом послужила основою для їх власного розвитку. Про значення "руської мови" польський поет початку XVII ст. Ян Пашкевич писав: "Польща квітне латиною, Литва квітне русиною".

За часів Литовської держави в Україні етнічна мова, що склалася з місцевих діалектів руських племен, стала головним чинником дальшого формування української народності та її культури. На українську мову невідомим монастирським ученим перекладено з церковнослов'янської Пересопницьке Євангеліє (XVI ст.), назва якого походить від містечка Пересопниця (тепер село Рівненської обл. на березі р. Стубли - притоки Горині). Рукописна книга була оформлена орнаментом у стилі українського ренесансу (відродження).

Актом Люблінської унії 1569 р. на землях України, підлеглих Польщі, в діловодстві й церковній службі формально визнавалась українська мова. Але її вживання обмежувалося офіційними мовами - латинською і польською. Разом з тим ці розвинуті мови справили певний позитивний вплив на українську літературну мову, що збагачувалась вживанням латинських та польських слів і термінів. З польської мови на українську шляхтич з Волині Валентин Ногалевський переклав "Новий Завіт", що сприяло морально-етичному вихованню людей. У передмові "До ласкавого читальника" він писав, що виконав цю складну й почесну справу "за намовою і нагадуванням багатьох учених" для освіти простого люду, який не розумів польської мови.

Збагачена й розвинута на той час українська мова вжи валась у літописанні, перекладній та оригінальній літературі, поезії, народній творчості.

Література. Іван Вишенський. Помітним явищем у розвитку літератури в Україні стало літописання, що продовжило давньоруські літописні традиції. Створювалися численні хроніки та оповідання про історичні події. Серед них першорядного значення набув "Короткий Київський літопис" (XV-XVI ст.). При монастирях виникли Густинський, Острозький, Львівський, Хмільницький, Межигірський літописи. У цих творах проводилася патріотична ідея соборної єдності українських земель, засуджувалось загарбання їх іноземними державами, підтримувалося прагнення народних мас до визволення України і створення власної незалежної держави.

Поряд з церковно-літературними творами, зокрема такими, як "Києво-Печерський патерик" XV ст., в Україні розповсюджувалася перекладна література, зокрема переклади книжок, що надходили з Греції, Сербії, Італії, Ірландії, Індії та інших країн (наприклад, "Олександрія", "Троянська історія", "Сказання про індійське царство"). З боротьбою проти наступу католицизму й уніатства пов'язаний розвиток полемічної літератури. Відомо близько 60 полемічних творів. Поштовхом для їх створення стала книга польського публіциста, єзуїта Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577 р.), де під виглядом унії висувалась ідея поглинення православної церкви католицькою. Проти цього виступив ректор Острозької школи Герасим Смотрицький у книгах "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий" (1587 р.).

Видатним українським полемістом став письменник Іван Вишенський, який жив у другій половині XVI - першій чверті XVII ст. Він 40 років перебував в Афонському монастирі (Греція), відвідував Унівський і Манявський монастирі в Україні, багато мандрував і глибоко знав життя українського народу. До нашого часу дійшло 17 гворів цього просвітителя, демократа і гуманіста, патріота України, борця за соціальну рівність. У своїх творах-посланнях Вишенський викривав паразитичне життя магнатів і вищого духовенства, засуджував соціальне і національне гноблення, уніатство ("Викриття диявола-світодержця", "Послання до збіглих від православної віри єпископів", "Короткословна відповідь Петру Скарзі" та ін.). Він прямо виступав на захист рідної йому України, поневоленого чужоземцями простого народу.

Письменник і учений Мелетій Смотрицький у полемічному творі "Тренос, тобто плач єдиної всесвітньої апостольської східної церкви з поясненням догматів віри" (1610 р.) пристрасно писав про нужденне становище гнаної і переслідуваної православної церкви та її нещасних прихожан - селян і міщан.

Важливим полемічним твором була згадана вище "Протестація" митрополита Іова Борецького, який рішуче засуджував католицько-уніатський наступ, релігійні незгоди, утиски православної церкви, переслідування українського народу, іноземне панування в Україні.

Полемічна література ідейно обгрунтовувала й духовно освячувала визвольний рух в Україні. Відомими поетами того часу були уже згадувані Герасим Смотрицький, Андрій Римша, Памво Беринда, Касіян Сакович. Вони присвячували свої твори видатним подіям і діячам. Зокрема, Касіян Сакович створив "Вірші на жалісний погреб визначного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана Війська його королівської милості Запорозького" і (1622 р.).

Театр і музика. Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища ("Коза", "Піп і смерть") відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.

В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні твори на релігійні або міфологічні теми. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на той час драми невідомих авторів- "Слово про збурення пекла", "Трагедія руська", а також "Роздуми про муки Христа, спасителя нашого" Іоаннікія Волковича. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. Вертеп користувався популярністю у дорослих і особливо у дітей.

Українська музика розвивалася на народній пісенній основі - піснях і думах, що супроводжували працю й дозвілля а виконувалися на різноманітних інструментах: цимбалах, "сопілках, скрипках, бубнах, бандурах, балалайках, лірах тощо. Скрипалі, лірники, бандуристи, кобзарі користувалися в народі глибокою пошаною. В музиці відкривалася душа українського народу. У церквах під час релігійних свят і обрядів тоді широко побутував хоровий спів. Професійна музика залишалася виключно церковною.

У братських школах вивчалася теорія музики й співу за рукописними нотними збірниками. У школах створювалися і хорові капели. Такі ж капели існували в маєтках власників для панських розваг: пісні виконували талановиті селянські співаки. Серед народних мас популярними були танці: козачок, гопак, метелиця, веснянка тощо. Піснями і музикою супроводжувалися військові походи козаків Запорозької Січі. Їхніми вірними друзями були сурми, труби, котли, тар-бани, кобзи, а серед козаків знаходилися виконавці пісень і дум. Дуже популярною серед простих людей була пісня "Ой, на горі да женці жнуть" про козацького гетьмана Петра Сагайдачного:

У Києві, Львові, Кам'янці-Подільському та інших містах з'явилися музичні цехи, що обслуговували населення на весіллях, святах, при зустрічі гостей, інших урочистостях.

Пісня і музика давали наснагу народові в його нелегкому житті і праці, тривалій і тяжкій визвольній боротьбі.

Архітектура і образотворче мистецтво. В Україні широкого розмаху набувало будівництво оборонних споруд - замків, фортець, валів навколо міст і сіл для захисту від нападів турецьких військ і кримсько-татарських орд. Місцеві магнати використовували свої замки для особистої безпеки і утримання в покорі селян-кріпаків. Українські майстри будували здебільшого дерев'яні і земляні фортеці навколо Києва, Черкас, Канева, Чернігова, Житомира, Переяслава, Білої Церкви. Міцні кам'яні фортеці зведено в Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі, Бучачі, Мукачевому, Меджибожі, Львові. Вони до нашого часу вражають своєю могутністю і архітектурною довершеністю. На справжні військові фортеці були схожі Печорський (Київ), Мгарський (Лубенщина), Густинський (Чернігівщина) та інші монастирі.

Чимало винахідливості виявляли козаки при спорудженні укріплень Запорозької Січі, яка залишалася кілька століть військовим форпостом на півдні й досить часто сприймала удари татарських орд з Кримського ханства, з яким межували запорозькі землі. Запорожці використовували місцевість для спорудження січових укріплень (річки й болота), копали рови, насипали вали, над якими височіли дерев'яні вежі з гарматами. Неприступною для ворогів була Запорозька Січ на острові Чортомлик або Базавлук на Дніпрі (поблизу сучасного міста Нікополя на Дніпропетровщині).

За проектом французького інженера Гійома Боплана над Дніпром було споруджено уже згадану фортецю Кодак (1635 р.) на правому високому березі річки. З суходолу фортеця була обнесена глибоким ровом, в дно якого вбито загострені дубові палі, і земляний вал довжиною 1800 м з бастіонами в 4-х кутах. На той час фортеця вважалася першокласним витвором фортифікаційного мистецтва.

Українські зодчі споруджували з каменю церкви, монастирські будівлі, будинки багатих людей, міської верхівки, старшин. Вони поєднували самобутній стиль з кращими надбаннями епохи Відродження. У Львові на національній основі і з врахуванням стилю Відродження споруджено будинок відомого діяча братства Костянтина Корнякта (1580 р.) і Успенську церкву (1598-1630 рр.), у Києві - будинок Артемихи (початок XVII ст.) на Подолі. Названі споруди прикрасили площу Ринок у Львові і центр Подолу в Києві.

Ряд архітектурних ансамблів було відбудовано у Києві після монголо-татарського погрому (Печорська лавра, Софійський собор, Кирилівський монастир та ін.). Польські та українські магнати будували собі кам'яні палаци. Церкви і палаци прикрашалися різьбою по дереву, настінним живописом, кам'яними і дерев'яними скульптурами. Іконостаси багатьох церков, виготовлені народними умільцями, були справжніми шедеврами мистецтва.

В образотворчому мистецтві помітне місце займала книжкова графіка - оформлення рукописних і друкованих книг. Так, у Київському "Псалтирі" (1397 р.) містилося понад 200 мініатюр, виконаних художником Спиридоном. Значний вклад у книжкову друковану графіку вніс друкар Іван Федоров, який поклав її початок в "Апостолі" та "Букварі". Центрами графіки були Львів, Київ, Острог, Ужгород.

Українські майстри досягли великих успіхів у литті з міді та олова, художній обробці металів. Декоративно оформлялися дзвони, гармати, рушниці, шаблі, ліхтарі, чаші, свічники тощо. Широко вживалася інкрустація (оздоблення) виробів золотом, сріблом, коштовними каменями. Умільці виявляли свою неабияку майстерність в художньому оформленні речей повсякденного вжитку: посуду, одягу, сідел, збруї для коней, возів, саней, човнів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.